Максим Тимочко: Злочини російських козаків у Криму вже розглядаються в ЄСПЛ та МКС

Для захоплення Криму Росія застосувала різноманітні методи - «живі щити», парамілітарні угруповання «самооборони” з місцевих жителів, військові без знаків розрізнення. Однією з сил, перекинутих на півострів з території РФ для окупації, стали терські, сибірські, астраханські козаки, козаки Зауралля – Оренбурзького козачого округу, із Москви і області, і, звичайно, кубанські та донські козаки, які стали ударною силою окупантів і налічували не менше двох тисяч чоловік. Їхні отамани підпопрядковувались командуванню Чорноморського флоту і Південного військового округу РФ, а кілька рот спецпризначення, куди входили і кримські козаки, – Ігорю Гіркіну (Стрєлкову).  Про це йдеться у третій частині проекту «Шуцмани Путіна”, який ми обговорюємо з Максимом ТИМОЧКОМ, юристом Української Гельсінської спілки з прав людини у програмі «Питання національної безпеки» (проект Центра журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).

Максим Тимочко, юрист УГСПЛ Фото investigator.org.ua

Валентина Самар: Максиме, яким чином ви кваліфікуєте такі злочини – перекидання до Криму парамілітарних російських формувань та застосування їх у подіях, які відбувалися у Криму?

Максим Тимочко: Такі парамілітарні формування можуть розглядатися як комбатанти, які були використані Російською Федерацією в цілях окупації та в цілях агресії проти України. Звичайно, що очільники таких підрозділів можуть підпадати під кримінальну відповідальність як за національним законодавством, так і за міжнародним правом, зокрема за вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які переслідуються Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Ми в цьому контексті, звичайно, теж працюємо, в тому числі, завдяки вам, тому що ви збираєте відповідну доказову базу, яка лягає в основу подань до міжнародних судів з метою притягнення керівників цих козачих підрозділів і військових формувань РФ до відповідальності.  

З іншого боку, Російська Федерація може використовувати такі підрозділи як нібито цивільних для досягнення певної військової мети. Це було під час окупації Криму, тобто донські і кубанські козаки виступали не тільки як комбатанти, які зі зброєю в руках вчиняли певні дії з метою захоплення півострова, але й використовувалися як цивільні без зброї. Вони могли не мати з собою холодної або вогнепальної зброї, і вчиняти певні дії щодо захоплення військових об’єктів України, зокрема й військових частин – і наші українські військові не могли їх сприймати як комбатантів.

Ми зібрали протягом року досить велику кількість свідчень військових, які зазначили, що штурм цивільних, серед яких були в тому числі й так звані ряжені козаки, навряд чи можна було сприймати як бойову одиницю ворожої держави. Одна справа, коли здійснюється напад зі зброєю, коли це здійснюється відкрито, коли вони мають своїх командирів, і зовсім інша справа, коли вони роблять це, прикидаючись цивільними особами, вдаються до віроломства для того, щоб досягти військової мети.

В будь-якому разі як віроломство, так і використання цивільного населення для досягнення військової мети переслідуються міжнародним правом, є воєнним злочином, згідно з міжнародним гуманітарним правом, і всі ці факти ми також документуємо для того, щоб реагувати на міжнародному рівні.   

Валентина Самар: Ми знаємо, що вже чотири повідомлення для МКС подали правозахисники – ваша організація, Регіональна група з прав людини та прокуратура АРК. Яке співвідношення громадян України і Росії серед тих людей, на чиї злочини ви вказуєте у вашій доказовій базі?

Максим Тимочко: Ви, очевидно, розраховуєте на те, що ми повністю документуємо усіх – від малих командирів до очільників формувань. Насправді ж, ми фокусуємося на причинно-наслідкових зв’язках між самими козачими формуваннями і Збройними силами РФ. Тобто, ми зосереджені на «великих рибах», які організовували, впроваджували політику захоплення і здійснювали загальне керівництво цими підрозділами, в тому числі козачими. Я вважаю, що така відповідальність лежить, в першу чергу, на очільниках Збройних сил РФ, на керівництві Південного військового округу, на Генеральному штабі, на Міністерстві оборони РФ, оскільки вони координували і узгоджували дії з цими парамілітарними формуваннями. Я маю на увазі не тільки козачі підрозділи, а й «самооборону».

До речі, протягом 2018-го року були опубліковані заяви представників парамілітарних формувань, які відверто говорили, як відбувався цей процес (комунікації з Збройними силами РФ – ред.), яким чином їх перевозили з Керчі, як вони прибували до штабу Чорноморського флоту тощо. Це були інтерв’ю тих осіб, які розчарувалися в анексії Криму, які розчарувалися в путінському режимі, і вирішили через чотири роки після окупації все ж таки зізнатися і розказати, як це було.

Валентина Самар: Чи є прецеденти розгляду подібних справ у міжнародних судах?

Максим Тимочко: Та ситуація, яка виникла в Україні, в тому числі на території Донбасу і Криму, є безпрецедентною з точки зору контексту. Як відомо, такі парамілітарні формування використовуються Російською Федерацією як в Криму, так і на Донбасі, але це не перший випадок, коли РФ вчиняє такі дії. Точно такі заходи були вчинені ними на території Придністров’я, на території Кавказу – Абхазії та Південної Осетії.  Окремі факти були надані Європейським судом з прав людини в контексті порушення прав тих чи інших громадян на території Придністров’я. В описових частинах цих судових рішень, які стосувалися окремих питань захисту прав людини, в тому числі в’язнів, які утримуються на території Придністров’я, описувався процес захоплення тих чи інших частин, адміністративних будівель за допомогою козаків, участі їх в мітингах і тому подібне. Такі ж самі випадки траплялися і на Кавказі, але те, що трапилося на території України, я сподіваюся, буде використане в міжнародних трибуналах, оскільки, якщо говорити про Донбас, то в нас є достатня кількість винних осіб, інформацію щодо яких збирають та передають до трибуналів і правоохоронні органи, і правозахисні організації спільно з представниками ЗМІ. Це і так звані «польові командири» на території Донбасу, в тому числі Козіцин, тобто учасники так званого «всевеликого войска Донского». Вони є відповідальними за вбивства, за тортури, вчинені у відношенні цивільних осіб, а також військовополонених, які є захищеними особами з точки зору гуманітарного права.

Аналогічні ж події відбувалися і в Криму до подій на Донбасі. Всі ми пам’ятаємо ситуації із захопленнями заручників, із захопленнями проукраїнських активістів, з тортурами і насильницькими зникненнями. І безпосередньо саме в цих випадках існують підстави стверджувати, що в цих процесах були зав’язані підрозділи козачих формувань, адже вони увійшли до складу кримської «самооборони», яка вчиняла всі ці дії. Вже зараз такі справи перебувають на розгляді в Європейському суді з прав людини, і всі ці факти також передають до Міжнародного кримінального суду. Зараз можна сказати, що злочини і правопорушення, які були вчинені цими підрозділами на території кримського півострову, вже є предметом розгляду  як мінімум в двох міжнародних судових інстанціях – це ЄСПЛ та МКС.

Валентина Самар: За якими саме епізодами триває розгляд і хто постраждалий?

Максим Тимочко: Наприклад, досить відома ситуація, яка пов’язана з кримськотатарським активістом Аметовим, якого було викрадено. Це було зафіксовано належним чином, але Російська Федерація не вживає заходів щодо розслідування цього злочину. І причетними до цього є представники саме парамілітарних груп «самооборони». Це зникнення такого кримськотатарського активіста як Тимур Шаймарданов, і є розумні підстави стверджувати, що представники парамілітарних груп також причетні до цього злочину.

Якщо говорити про Донбас, то там досить велика кількість доказової бази, оскільки маємо дуже багато звільнених військовополонених та цивільних заручників, які дають свідчення про ці факти, вказують безпосередньо на осіб, які винні в цих злочинах. Вони командували підрозділами, які захоплювали людей в полон, утримували там та вчиняли по відношенню до таких осіб тортури і навіть вбивства.

Валентина Самар: Чи можна вважати козаків комбатантами?

Максим Тимочко: На мій погляд, так. Я вважаю, що їх можна вважати безпосередніми учасниками збройного конфлікту, комбатантами. Всі ми добре знаємо, що російське законодавство передбачає, що так звані реєстрові козаки є ніби військовослужбовцями, складовою Збройних сил РФ.

Валентина Самар: Так, за законодавством Російської Федерації вони отримують зарплату.

Максим Тимочко: Так, саме як військове формування.

Валентина Самар:: Тому воюють на Донбасі в основному нереєстрові все-таки.

Максим Тимочко: Кожну ситуацію треба розглядати окремо. Можна їх розглядати як частину Збройних сил РФ, а можна їх розглядати як добровольчий рух, який діє на боці Російської Федерації. В обох випадках ми маємо розглядати їх як комбатантів. Це, звичайно, має значення – чи вони є безпосередньо в складі Збройних сил, чи вони є добровольчим формуванням, яке сформувалося без внесення їхніх даних до козачого реєстру – але і в тому, і в тому випадку їх участь зі зброєю в руках на території Криму або на території Донбасу дає підстави стверджувати, що вони розглядаються як комбатанти. Відповідно, їхні командири і самі вони повинні відповідати за воєнні злочини, які вони вчиняли в контексті збройного конфлікту.

Якщо ми говоримо про Крим, то ситуація є неоднозначною, тому що на особі, як вдягла козачу форму і козачу папаху, не написано, що вона входить до реєстру чи до складу Збройних сил РФ.

Фото investigator.org.ua

Валентина Самар: І що вона підпорядковується тому ж самому командуванню Південного округу.

Максим Тимочко: Так, це досить складне питання. Багато хто з українських військових не мав впевненості, чи потрібно застосовувати зброю у відношенні такої особи, яка разом з цивільними жінками та дітьми стоїть поблизу військової частини, блокує її, а потім вчиняє штурм цієї військової частини. Тому що міжнародне гуманітарне право передбачає презумпцію цивільної особи, і застосування зброї могло б бути явно непропорційним. Навіть коли російські військові перевдягаються в цивільних, прикриваються статусом цивільної особи, це все одно становить собою порушення. Це віроломство з точки зору міжнародного гуманітарного права, але, на наш погляд, це становить і окремий склад злочину – використання цивільного населення для охорони збройних сил. Той самий склад злочину, на наш погляд, коли ви берете цивільну особу і нею прикриваєтесь  для захисту комбатанта, та ж сама ситуація, коли російський військовий вдягає цивільну форму і виконує ту ж саму функцію захисту інших своїх військових, які є озброєні для того, щоб їх захистити, в даному випадку, від вогню українських військових.

Валентина Самар: Тобто військові в ролі «живого щита» для інших військових.  

Максим Тимочко: Саме так.

Валентина Самар: З ініціативи представництва президента та деяких народних депутатів із Одеси, де працюють вже навчені, і тому числі і на ваших тренінгах, слідчі, вони зараз передислоковуються до Херсону. Попередній начальник главку Нацполіції АРК Анатолій Бахчиванжи не захотів переїжджати до Херсону і пішов у відставку. На його місце призначений підполковник Андрій Бондаренко, який до цього два роки був керівником районного відділу в обласній Національній поліції Донеччини, яке дислокується в Маріуполі. Яка позиція УГСПЛ щодо цієї передислокації ?

Максим Тимочко: Я не виключаю того, що на території Херсонської області, поблизу КПВВ мають бути підрозділи Національної поліції, які можуть ефективно реагувати на те, що відбувається на КПВВ. В першу чергу, тому що вони повинні там забезпечувати громадський порядок, це зрозуміло. По-друге, комунікувати з переміщеними особами, які переміщуються, цілком доцільно, в тому числі, шляхом прийняття певних заяв, звернень і такого іншого. Але я вважаю, що все ж таки концентрація всього слідчого апарату, якщо ми говоримо про розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності на окупованій території Криму, більш доцільніша в Києві. Такі кадри варто мати тут, в Києві, щоб комунікувати безпосередньо з прокуратурою АРК. До того ж, в цьому є і процесуальна доцільність – близькість до органів правосуддя, які є необхідними для вчинення тих чи інших процесуальних дій та розгляду справ. Я не певен, що Херсонська область і місто Херсон можуть осягнути цей обсяг розслідувань і що кількість суддів, які там знаходяться, здатні цей об’єм опрацювати та забезпечити відправлення правосуддя. Я вважаю, що знаходження Національної поліції Криму є більш доцільною в Києві.

Валентина Самар: Що може робити кримська поліція на території Херсонської області, оскільки це земля херсонських поліцейських?

Максим Тимочко: Я вважаю, що з урахуванням того, що територія окупована  і що є нові виклики перед нашою правоохоронною системою, документування того, що відбувається на території окупованого півострова, необхідність проведення ефективного розслідування порушень, які відбуваються там – і є ті завдання, якими має займатися поліція Криму. Юрисдикція ж правоохоронців Херсонської області обмежується цією територією, вони повинні розслідувати злочини, які вчиняються на території Херсонської області. Зараз завдання кримської поліції є зовсім іншим, і вони повинні зосередитися на цьому.

Валентина Самар: Чи буде УГСПЛ якимось чином реагувати на цю ситуацію, оскільки є достовірна інформація, що слідом за Національною поліцією передислокують із Києва і прокуратуру АРК? Яку позицію займуть правозахисні організації?

Максим Тимочко: Позиція стосовно прокуратури АРК в мене не відрізняється, я також вважаю, що вона повинна знаходитися у Києві. Цілком ймовірно, що ми всі свої аргументи скомплектуємо і звернемося до уряду, щоб таких дій не відбувалося. Але знову ж таки, це моя особиста позиція, яка ґрунтується на моєму власному досвіді.  

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine
Перейти до панелі інструментів