Рефат Чубаров: Держава має задовольнити земельні потреби кримських татар у Криму

Верховна Рада нарешті ухвалила історичний законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення. На сьогодні Україна є єдиною країною Європи, де аграрна земля не продається легально, а привласнюється за сірими схемами, годуючи численну армію корупціонерів. Новий закон про обіг аграрних земель містить заборону на відчуження ділянок усіх форм власності, що розташовані на тимчасово окупованих територіях Донбасу і Криму. Виняток - отримання ділянки у спадок, і цей правочин треба оформити на вільній території. Бо усі акти, видані незаконно утвореними органами у Криму, є нікчемними. Рефат ЧУБАРОВ, голова Меджлісу кримськотатарського народу, вважає, що цих змін у Земельному кодексі недостатньо. Він пропонує внести до закону про обіг земель цілий розділ щодо земель у Криму. Про це він і розповів у програмі «Питання національної безпеки» (проєкт Центру журналістських розслідувань).

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Пане Рефате, чому ви вважаєте, що простої заборони на відчуження окупованих кримських земель – замало?

Рефат Чубаров: Автори цих поправок до Земельного кодексу настільки поспішали ввести землі в обіг, що не подумали про обґрунтованість земельної проблеми в Україні. Ми всі знаємо з нашої недавньої історії, які соціальні катаклізми відбувалися на територіях сучасної української держави, зокрема в Криму і на західній Україні, коли у сотень тисяч людей націоналізувалася земля. Отже, ніхто не подумав про те, що треба було якимось чином все зафіксувати і сказати, на яких принципах зараз земля перетворюється на товар, і чому в такий спосіб це справедливо до тих, у кого раніше ця земля була, а зараз в силу різних ситуацій її немає.

Це не обов’язково для того, щоб розв’язати проблему, але щоб закріпити і, можливо, знайти правові механізми, щоб здійснити для цих людей сатисфакцію. В окремих пострадянських державах, зокрема балтійських, був механізм реституції, коли громадяни Латвії, які мали землю до того, як ця територія була окупована Радянським Союзом, відновили свої права. Я був певною мірою свідком цих процесів, і скажу, що суспільством це сприймалося як відновлення справедливості, бо у відновленні цієї справедливості не було жодної ознаки, крім права на власність. Я пам’ятаю, були люди, які по суті виступали проти незалежної Латвійської республіки, це були етнічні росіяни. Я пам’ятаю такого Алексєєва, він був одним із функціонерів інтернаціонального фронту – такий промосковський чоловік. Але він отримав багато власності. Йшлося там не про землю, проте він отримав два багатоповерхових будинки. Багато хто отримав свою землю назад.

В нас цього не зробили. Тобто законодавець вирішив, що для України це є не таким важливим, і я думаю, це ще аукнеться. Особливо тоді, коли земля дійсно буде в обігу і люди відчують силу грошей за цю землю, коли вони відчують землю як товар. 

Тепер переходимо до Криму. Слава Богу, і ми за цим слідкували, скільки могли, в цих змінах є така правова ремарка, де говориться про те, що всі ці дії, які відбуваються щодо землі, окрім передачі землі у спадок, але який оформлений в законний спосіб, передбачений законодавством України, всі інші дії щодо землі, які відбуваються там і будуть відбуватися за період тимчасової окупації, не визнаються українським законодавством. Це вже добре. Але що буде потім? І тут ми говоримо про те, що хто б там що не говорив про уніфікацію законів по всій території України щодо необхідності задіяння однакових механізмів, але щодо Криму ми будемо наполягати на особливій ситуації. І мотиви тут всім відомі – головне, щоб люди відчували їх важливість. Йдеться про те, що масове повернення кримських татар на свою батьківщину відбувалося в перші роки незалежності України і співпало з тим, як йшло розпаювання земель колективних господарств, а потім вже і радянських господарств. І оскільки головним фактором, який надавав можливість людям отримати ці земельні паї, було членство в цих колгоспах чи радгоспах, які потім перевели в інші форму господарювання, зрозуміло, що кримські татари опинилися за межами цих процесів, адже коли вони поверталися, і колгоспи, і радгоспи доживали останні дні, і ніхто їх туди не приймав, хоча переважна більшість кримських татар розселена в сільських місцевостях Криму.

Тому ми говоримо про те, що має бути виписаний спеціальний розділ щодо Криму. Що тут ми можемо передбачити? Я думаю, що ми маємо тут говорити про окремий державний фонд на території кримської автономії, і держава має сконцентрувати в цьому фонді всі ті землі, які не підпадають під поняття власності, які відбулися на основі чинних законів України, починаючи з 1991 року або в окупаційний період, але відповідно до тієї ремарки, про яку ми говорили. Ніхто не має страждати, законно отримавши право на землю в Криму, але всі ті землі, на які права є незаконними, мають бути сконцентрованими в цьому земельному фонді. І якщо їх недостатньо – а їх буде недостатньо для того, щоб задовільнити всіх інших, про кого ми зараз кажемо – то держава має придумати в спеціальному розділі якісь механізми набуття прав на землю, яка буде вивільнятися, тобто продаватися. От як раз у Криму я бачу право держави на першочергову купівлю земель, яка міняє своїх господарів. Я це бачу як домінанту, як монополію держави. Держава в Криму повинна мати монополію на першу купівлю цієї землі, і задовільнити потреби всіх кримських татар, які внаслідок депортації втратили все. Бо коли їхні права відновлювалися, вони не могли відновитися в рівній участі у процесах розпаювання земель. 

Валентина Самар: Звичайно, якби вже був встановлений законодавчо статус кримськотатарського народу, то ми б говорили й про ті речі, які мали б бути і щодо майнових прав, зокрема і щодо прав на землю і на її надра, які підтверджені міжнародними актами щодо корінного народу якоїсь території. Але зараз цих законів ще немає, і ці права ми фактично відсуваємо на невизначене майбутнє.

Рефат Чубаров: Взагалі закон про обіг землі мав бути підтриманий цілою низкою інших законів, які б цей обіг робили справедливим і в інтересах суспільства, і в державних інтересах. Про це казало багато народних депутатів при обговоренні цього питання. Але там нібито є час – до 2024 року і, можливо, всі ті закони будуть ухвалені.

Один із законів, який має бути увалений, стосується земель, які взагалі не можуть продаватися. Вони можуть використовуватися, зокрема і громадянами України, вони можуть використовуватися для того, щоб давати якийсь прибуток, але вони не можуть бути у приватній власності. Тут я повертаюся до Криму, хоча це має значення і для інших регіонів України. Це землі, від користування якими напряму залежать питання екології, питання, пов’язані з ментальним усвідомленням людей – те, що зараз відбувається в Криму. Там зносяться цілі схили. Якщо їхати бахчисарайською дорогою, там вже декілька таких схилів знесено при будівництві траси «Таврида». І завтра-післязавтра ми з вами приїдемо і не впізнаємо ці місця. 

Тобто, окрім державних інтересів, є колективний інтерес корінного народу. І якщо ми говоримо про Крим, цей фактор також має розглядатися, коли визначають землі, які можуть бути в абсолютно вільному обігу, або ж в обмеженому обігу – коли держава не буде втрачати своє право на користування цими землями. Цей принцип зараз використовує Росія, але вона використовує його проти людей. Вона застосовує підхід Радянського Союзу: всі землі, які розташовані на кордоні, повинні мати особливий порядок використовування. Тут вони взяли і виключили можливість володіння цими землями для іноземних громадян.

Якщо ми будемо приймати якісь обмежувальні заходи, то вони мають бути спрямовані на збереження самостійності і Криму, і людей, які живуть у Криму, але ці важелі мають бути збережені в руках держави.

Валентина Самар: Путін дійсно підписав закон, який забороняє іноземцям володіти землями. І українцям, і кримським татарам, які не взяли російські паспорти, не можна володіти землею на території Криму, за виключенням кількох районів. Насувається обезземелення громадян України і витіснення їх з Криму в черговий раз. Чи адекватною, на ваш погляд, є реакція України на цей указ Путіна, і реакція наших західних партнерів також?

Рефат Чубаров: Ні, реакція є абсолютно неадекватною, і особливо нашої держави. Здається, була заява МЗС, але реакція мала б бути на рівні очільника держави, який би висловив дуже чіткі меседжі – для чого це робиться. І тут нікуди не дітися від того, щоб сказати, що цей указ спрямований на те, щоб максимально витіснити кримських татар та інших людей, які залишаються вірними Україні. Тут вирішуються одразу декілька завдань, але одне з них – це дійсно витіснення кримських татар з Криму, але не лише кримських татар. 

Я тут проводжу пряму аналогію з тим, що відбувалося в кінці XVIII-першій половині XIX століття – тоді перші півстоліття з моменту першої анексії Криму до середини XIX століття основним фактором вимушеної міграції з кримського півострову було обезземелення цих людей. Тоді не приймалися укази, але тоді вимагалися в людей документи на їхні землі. В кримських татар, які володіли великими наділами землі і займалися випасом, вимагали документи на їхню землю. Приходили і питали: «Де документи?» – «Немає» – «А чому ти володієш цією землею?» – «Тому що мені її передали батьки» – «А в батьків вона звідки» – «Від їхніх батьків». Тобто це звичаєве право, яке було у Кримському ханстві щодо землі, росіяни не сприймали. Вони почали оформлювати ці землі, але документи отримували ті, кого вони перевозили туди. Так, в Криму з’явилися великі землевласники, а десятки і десятки родин кримських татар, а це сотні тисяч людей, були вимушені покинути Крим. 

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine