Проєкт закону про статус політичних бранців має не менш драматичну історію, ніж переговорний процес щодо їхнього звільнення. Він не рухається. У Верховній Раді минулого скликання розроблений Міністерством з питань тимчасово окупованих територій разом з правозахисниками, поданий Мустафою Джемілєвим проєкт фактично був заблокований альтернативним проєктом Ірини Геращенко.
Другий законопроєкт, підготовлений вже за нової влади, більше року лежить без руху в ОП. Неврегульованими залишаються питання повернення українських в’язнів, яких Росія незаконно утримує в Криму та на своїй території.
Як стимулювати прийняття потрібних законопроєктів? Про це в програмі «Питання національної безпеки» Центру журналістських розслідувань говорили з Романом Мартиновським, адвокатом, експертом Регіонального центру прав людини.
Валентина Самар: Пане Романе, Чому політики так щедро роблять заяви стосовно порушення прав людини в Криму, необхідності звільнення наших політичних бранців, але закон так і не приймається?
Роман Мартиновський: Мені здається, що основна проблема — невміння домовлятися. У першу чергу, між собою. Складається таке враження, що Україна від міжнародної спільноти вимагає більше, ніж від самої себе.
Проблема повернення кримських в’язнів є дещо ширшою. Тут і проблема політичних в’язнів, і звичайних. Ситуації цих людей в чомусь схожі, а в чомусь дуже сильно відрізняються.
Створити легальний правовий механізм повернення політичних в’язнів на територію, підконтрольну Україні, на мою думку, зараз неможливо. Тому що єдиний правовий механізм, який дозволив би нам їх повернути, полягає в тому, що ми маємо застосовувати Конвенцію 1983 року, яка дозволяє засудженим особам відбувати покарання на території держави їхнього громадянства. Ми не можемо цього зробити, тому що вироки, які ми вважаємо політично вмотивованими або винесені в результаті переслідування за релігійною ознакою, ми не можемо виконувати на нашій території. Тут має бути застосований інший механізм.
Фігуранти першої бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір» Фото: Facebook Антон Наумлюк
Валентина Самар: Якої групи людей ця проблема стосується зараз?
Роман Мартиновський: Скільки цих людей, точно знає Російська Федерація. А ми ці дані отримуємо з різних джерел, і можемо впевнено назвати дві цифри. Перша — кількість осіб, які були засуджені до позбавлення волі в Криму, починаючи з 2014 року. Це більш ніж 12,5 тисяч осіб. Вони реально відбувають покарання, пов’язані з позбавленням волі.
Друга цифра — яку кількість РФ вивезла з території Криму. Ми називаємо цифру від 9 до 9,5 тисяч осіб. Тому що в Криму можливості колоній дозволяють утримувати до 2300 осіб. У Криму немає жодної колонії для утримання жінок, і всіх жінок Росія незаконно вивозить з Криму. Так само немає колонії для неповнолітніх.
Ситуація досить складна, і той факт, що величезна кількість наших громадян мріють потрапити на територію, підконтрольну українській владі, свідчить про те, що відбування покарання там значно гірше, ніж в українських установах.
Валентина Самар: Яким чином можна допомогти цим людям?
Роман Мартиновський: Захищати права наших громадян потрібно за кількома напрямками. В першу чергу, відновити права тих людей, які відбули покарання та повернулися. Треба думати про те, як допомогти цим людям. На це була спрямована розробка і прийняття закону про їхній правовий статус. На жаль, починаючи з 2018 року, коли було розроблено перший такий законопроєкт, ми не зрушили з місця. Вже розроблено другий проєкт, але він досі не внесений до ВР.
На нашу думку, в законопроєкті потрібно чітко визначити статус цих осіб як жертв збройного конфлікту, і на них мають поширюватися відповідні норми захисту: соціальні, психологічні тощо. На мою думку, розробляти законопроєкт протягом кількох років у ситуації, коли у нас немає цього часу… Це дуже погано. Люди чекають допомоги вже сьогодні. Якщо ми не можемо розробити ідеальний закон, який враховував би всі категорії осіб, то можна йти послідовно. Визначати ті категорії, про які ми можемо домовитися, а далі братися за інші.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: У національних судах дуже важко просувається розгляд заочних кримінальних проваджень. Чому так, на вашу думку?
Роман Мартиновський: Я вважаю, що тут є об’єктивні та суб’єктивні причини. На сьогоднішній день наші судді ще не дуже готові до розгляду такої категорії справ. Прикладом може бути те, як розглядаються справи в судах Донецької та Луганської областей щодо тих осіб, які вчинили злочини на окупованій території. До об’єктивних причин я б відніс прогалини, які існують в законодавстві. Це питання, пов’язані з гармонізацією нашого законодавства з Римським статутом, з заочним розглядом.
Валентина Самар: Яким чином підготувати суддів? Навчання для них проводити?
Роман Мартиновський: Якщо у судді його рідні, майно, знаходяться на тимчасово окупованій території, то ми можемо скільки завгодно вчити цю людину, і від цього нічого не зміниться. Вона не зможе переступити через страх: якщо вона буде розглядати цю справу і постановить справедливий вирок, можуть постраждати рідні люди чи майно. На нашу думку, було б правильним впровадження змішаного механізму.
Я вважаю, що без залучення іноземних суддів, без створення механізму, коли одночасно засідатимуть і національні судді, і іноземні, ми не вирішимо цю проблему. І під час досудового слідства, і під час підтримки обвинувачення в суді мають брати участь міжнародні фахівці.
Валентина Самар: Це має бути створений в Україні гібридний суд чи передбачається робота Міжнародного кримінального суду?
Роман Мартиновський: Міжнародний кримінальний суд не зможе вирішити всі питання питання притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини на окупованій території або у зв’язку зі збройним конфліктом. Це допоміжний орган. Він розглядає справи лише щодо топ-осіб. Коли ми говоримо про змішаний механізм, ми маємо на увазі саме національний механізм, але він в своєму складі містить іноземних суддів, які добре знають і практику застосування норм міжнародного кримінального права, і мають досвід. На них дуже важко впливати.
Міжнародний кримінальний суд в Гаазі Фото: Reuters
Валентина Самар: Чи є у вас підстави вірити, що саміт Кримської платформи стимулює до більш швидкого розвитку цих процесів, про які ми з вами говорили?
Роман Мартиновський: Мені б дуже хотілося у це вірити. Підстави вірити є завжди, якщо ми хочемо зробити щось хороше. Ми починали сьогодні з вашого питання про те, які потрібні закони, що потрібно зробити. Якщо ці законопроєкти будуть прийняті до саміту, буде запроваджений механізм повернення в’язнів, тоді саміт пройде успішно. Якщо обговорювати це так, як ми це робимо протягом останніх років, то нічого не вийде. У нас залишилося буквально кілька місяців.
