Служба в маленькому молитовному будиночку ще тривала, коли присутній на ній чоловік у військовій формі запропонував вірянам завершити її вже у великому храмі. До церкви він зайшов першим, тримаючи в руках український прапор і звернувся до десятка прихожан, які тільки-но завершили правити там свою службу.
Віталій Бекер – саме так звати військового – сказав вірянам, що попередні 13 років служив настоятелем цієї церкви і весь цей час брехав своїй пастві. Брехав, запевняючи, що і сам храм, і місцева Свято-Михайлівська парафія Новокаховської єпархії Української православної церкви у селищі Калинівському нібито не мають жодного відношення до Росії і до Московського патріархату.
Прихожани релігійної громади архистратига Михаїла Православної церкви України (далі – ПЦУ) разом із Віталієм Бекером і своїм настоятелем Віктором Нанівським запросили вірян УПЦ МП до спільної служби і в подальшому попросили вести свої служби українською і більше ніколи не згадувати в них московських попів.
Тим це не сподобалось. Вони обізвали прихожан ПЦУ «католиками» – за святкування Різдва не за російським календарем 7 січня. Одна з присутніх у храмі кинулася на Віталія Бекера і вирвала з його рук український прапор. Прапор впав жінці під ноги, після чого вона разом із вірянами московського патріархату вийшли з храму.
З цього дня, 31 грудня 2023 року, почався відлік нової історії церкви в Калинівському Бериславського району Херсонщини. А за кілька днів місцева селищна військова адміністрація вирішила передати її громаді ПЦУ в оперативне управління терміном на 30 років.
Молебень у церкві 31 грудня 2023 року. Фото: ЦЖР
«Росіяни принесли нам стільки горя, а ці люди досі ходять молитися до їхньої церкви»
Боротьба за передачу церкви Святого архистратига Михаїла громаді ПЦУ в Калинівському тривала майже 20 років. Ще в 2003 році тодішній місцевий священик з вірянами вирішили перейти з УПЦ МП до УПЦ Київського патріархату, ліквідованої в 2018 році у зв’язку з об’єднанням православних церков в Україні та створенням ПЦУ. Обурені цим представники московської церкви влаштували у відповідь справжнє побоїще. Вони зігнали до селища кілька сотень священників з рядженими «козаками» і спробували з сокирами і ломами штурмом зайняти храм, вибивши звідти, як вони висловлювались, «бандерівських розкольників». Під час суточок один із вірян УПЦ МП навіть вдарив в обличчя настоятеля храму УПЦ КП.
«Це було справжнє рейдерське захоплення храму Московською церквою», – так запам’ятала ті події Тетяна Прохорова, голова громади ПЦУ селища Калинівське.
За її словами, донедавна в документах будівля храму значилася як пекарня. Будувати її місцевий совхоз почав у 1990 році, коли тодішнє компартійне керівництво ще забороняло споруджувати церкви. В нульових роках будівлю спробували переоформити як культову споруду, але цей процес загальмувало втручання попів УПЦ МП.
«Коли тодішній московський архієпископ Херсонський і Таврійський Іонафан дізнався, що наша громада вийшла з-під юрисдикції УПЦ МП і встигла юридично це оформити, він оголосив нам війну. Підконтрольна йому парафія через Верховний суд України домоглася визнання недійсним нашого рішення про цей вихід. На бік московських попів стали правоохоронці, місцева влада. Тодішнє керівництво Калинівської селищної ради відібрало у нас ключі від церкви і одноосібно передало їх УПЦ МП», – розповідав ЦЖР Дмитро Квецько, нині покійний активний учасник тих подій, мешканець Калинівського.
Дмитро Квецько, травень 2023 року. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
Востаннє ми зустрілися з паном Квецьком у серпні 2023 року, коли кілька десятків представників релігійної громади архистратига Михаїла ПЦУ зібралися для вирішення питання передачі їм церкви. Вони пропонували провести для цього збори всієї територіальної громади, але через близькість до лінії зіткнення від такої ідеї швидко відмовилися.
Під час тієї зустрічі мешканці селища розповіли, що після того горя, яке принесли їм російські окупанти, далі терпіти присутність тут московської церкви стало неможливо. За їхніми словами, місцеві віряни УПЦ МП досі відмовляються проводити служби українською мовою, згадують московських попів, сміються зі згадок вірян ПЦУ про Україну і «ждуть Путіна».
«Росіяни порозбивали нам усі села, а ці віряни моляться у нашій українській церкві за російських солдатів. Я не розумію, як так можна? Про яке примирення з окупантами можна вести мову?», – запитала мешканка Калинівського Людмила Морозова.
Людмила Морозова (в центрі). Фото: Олег Батурін / ЦЖР
«Вже після звільнення нашої громади я розмовляла з жінками, які ходять до московської церкви і питала їх: скільки ще росіяни мусять скинути на наші голови своїх ракет і бомб, аби всі українці нарешті зрозуміли, які вони насправді «освободители»? А вони мені на це: «Звідки ти знаєш, що то обстрілюють росіяни? Це все українці роблять!» На жаль, у нас вистачає людей з такою думкою. Я знаю, що одна з цих вірянок здала російським військовим інформацію про мого сина, який служив в АТО з 2015 року і зараз служить у ЗСУ. Окупанти приходили, перелазили через паркан, всюди його шукали, погрожували автоматами його дружині і дитині. Через таких земляків ми змушені були покинути свою домівку. А тепер вони досі ходять молитися до російської церкви», – обурюється Тетяна Трофименко.
Молитовний будинок ПЦУ в Калинівському, грудень 2023 року. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
«Я брехав вірянам, що наша церква не відноситься до РПЦ. Звісно, це не так»
Пенсіонер Микола Юхимов підтверджує, що місцева релігійна громада УПЦ МП ще з 1990-х років запекло воює з українською православною громадою. Він – староста першої з них, московської, а в недавньому минулому був депутатом Калинівської селищної ради від Компартії України. Чоловік переконаний, що ПЦУ – «розкольницька» церква і аргументує свою думку в кращих традиціях російської пропаганди.
Микола Юхимов. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
«В статутних документах УПЦ ніде не вказано, що ми належимо до московського патріархату, наша церква існує вже 2 тисячі років. Патріарху Московському Кіріллу (його мирське ім’я – Владімір Ґундяєв, – прим. автора) ми дійсно молилися, але ще до війни. Зараз ми його ім’я в наших службах не згадуємо, це заборонено. А їхня церква, українська, існує лише 3 роки. Є ж різниця з нашою?», – каже Микола Юхимов.
Але ж мешканці Калинівського стверджують, що серед вірян УПЦ МП виявилося чимало колаборантів. Чи це так?», – перепитую я у нього.
«Я таких не знаю. Ті, що тут [були колаборантами] вже виїхали звідси, їх немає. А я сам від донецьких постраждав. Вони мені й зуби повибивали, й стріляли під вухом», – відповів Микола Юхимов.
Дісталося від російських окупантів і настоятелю місцевої церкви УПЦ МП Віталію Бекеру. Його арештували 22 квітня 2022 року. Одну ніч протримали в невеликому приміщенні на якомусь подвір’ї, а далі тримали під домашнім арештом і виводили на службу до церкви і на кладовище під конвоєм. Згодом йому вдалося виїхати з окупованого селища, а з липня 2023 року він служить в Збройних силах України.
«Я очолював місцеву громаду УПЦ МП з 2011 року і тепер [представники громади УПЦ] мені кажуть, що я зрадник і обманщик. Я визнаю, що дійсно брехав вірянам у тому, що наша церква не відноситься до РПЦ і що вона повністю українська. Звісно, це не так, не існує ніякої самостійної Української православної церкви, вона є і завжди була частиною Російської православної церкви. За те, що я став агітувати людей переходити до ПЦУ, мене звільнили з посади настоятеля. Але храм належить українській громаді і він має належати українській церкві. Не знаю, чи буду я знову священником. Поки ворог на нашій землі, поки війна ще триває, я загадувати цього не хочу», – зізнався Віталій Бекер.
Віталій Бекер на службі в церкві 31 грудня 2023 року. Фото: ЦЖР
Попри те, що Віталій Бекер служив настоятелем в УПЦ Московського патріархату, про нього з вдячністю кажуть віряни ПЦУ. «Священиком російської церкви, але зі справжньою українською душею» назвав його місцевий активіст Дмитро Квецько. Він вдячний Віталію Бекеру за те, що той під час окупації допомагав односельцям виїжджати на підконтрольну українську територію і впевнений, що саме через це російські загарбники його увʼязнили.
«Тільки та людина, яка по-справжньому переосмислила своє життя, могла вчинити як Віталій Бекер. Він пішов на фронт, щоб спокутувати свою провину перед вірянами. Не кожен на це здатний. Тож я хотів би, щоб з часом він повернувся до нашої громади і був разом із нами», – сказав Дмитро Квецько.
Табличка на церкві в Калинівському. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
«Нас уже ніхто з нашого храму не вижене»
Разом із Віталієм Бекером чимало його земляків теж переосмислили своє ставлення до УПЦ МП і до сусідів-росіян. Мешканка Калинівського Руслана розповіла ЦЖР, що до великої війни переважно розмовляла російською, але зараз хоче забути все, що пов’язано з Росією, їхньою мовою і нав’язаною нею вірою.
«Я хочу, щоб нас з ними нічого не пов’язувало. Тим більше, церква. Бо немає виправдання їхнім звірствам, їхній ненависті до нас. Вірю, що ми зможемо відремонтувати наш храм і зробити його по-справжньому духовним центром нашої громади», – сказала Руслана.
Мешканка Калинівського Руслана. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
Для того, щоб передати церкву громаді ПЦУ, місцева влада вирішила не провокувати протистоянь між прихожанами, а спочатку владнати все з документами. Зрештою, 4 січня 2024 року віряни і представники Калинівської селищної військової адміністрації підписали договір і акт прийому-передачі будівлі храму в оперативне управління релігійній громаді архистратига Михаїла ПЦУ терміном на 30 років.
Максим Кожем’яка. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
«Коли ми підняли архівні документи, то з’ясувалося, що будівля храму взагалі не передавалася громаді УПЦ МП. Її представники свого часу просто нахрапом забрали ключі і проводили там свої служби. З цим не погоджувалися віряни ПЦУ, які зібрали біля 500 підписів щодо передачі їм храму. Нині ж усе зроблене так, щоб його у них не змогли відібрати. Сподіваюся, в подальшому конфліктів це вже не викликатиме, адже церква має бути місцем єднання, а не розбрату», – прокоментував Максим Кожем’яка, начальник Калинівської селищної військової адміністрації.
Євгенія Франасюк. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
Вірять у це й мешканці Калинівського. Як розповіла прихожанка церкви Євгенія Франасюк, після переходу вірян ПЦУ до храму тут уже провели декілька служб і всі вони пройшли спокійно.
«Вірян УПЦ МП не чути, ми навіть не знаємо, де вони. У нас на руках уже є всі документи на храм. Тож, сподіваюсь, нас уже ніхто з нього не вижене», – впевнена жінка.
Служба в церкві селища Калинівське, 6 січня 2024 року. Фото: ЦЖР
