Російські атаки на прифронтові громади Запорізької області посилюються. Люди, які роками відмовлялися залишати свої домівки, наважуються на евакуацію після прямих влучень, руйнувань або загибелі сусідів. Кожна з цих евакуацій сьогодні вже нагадує спецоперацію, бо й сама територія все більше наближається до “кілл-зони”. Поліцейські, військові та гуманітарні організації працюють разом, щоб вивезти людей з населених пунктів, які щодня перебувають під ударами артилерії та FPV-дронів. Після евакуації першою точкою безпеки для людей, що втратили все, стає Транзитний центр – місце, де можна відновити документи, отримати допомогу і знайти тимчасовий прихисток.
“Не дають життя дрони. Ніби і не видно його, але як тільки вийдеш з хати – відразу вилітає. То ми вже навчилися розрізняти і різні дрони, і “гради”, і артилерію. І собаки позвикали до цих звуків, і коти – як тільки чують, одразу біжать ховатися. Тому двері у будинку та сараї тримала відкритими, щоб встигнути забігти у приміщення, якщо дрон атакуватиме,” – розповідає 68-річна Катерина Дмитрівна Юдіна з Преображенської громади Пологівського району Запоріжчини. Вона виїхала з рідного села після Великодня, коли росіяни значно посилили атаки на прифронтові території. Страшні смертоносні боєприпаси для місцевих стали вже звичними.
“Касетних [боєприпасів] багато, як кидають – то не кожен вибухає. На другий чи третій день, як воно вже розмокне, збираєш у відро і викидаєш подалі. Касетні красиво зроблені – як шоколадні цукерки, можна й переплутати”, – майже буденно говорить жінка.
На зауваження про небезпеку таких дій відмахується як досвідчений сапер: “Там “вусиків (елементів підривника – авт.) немає, поодлітали, то воно вже й не вибухне. А а от якщо наступиш на зв’язку, то можна й без голови і без ніг залишитися”.
Пані Катерина мала сумний досвід потрапити під ударну хвилю від розриву керованої авіабомби, ховалася від “шахедів”, з острахом вдивлялась у небо у пошуках дронів. Врешті, коли бити по селу стали майже безперервно, вирішила виїжджати.
“Гепають. Вийшов – і ховайся одразу, бо дрони страшне, що робили. Топиш плиту – і думаєш: ну, як вже дрон прилетить, то сажу потрусе на усе життя.То я хату закрила, перехрестилась і поїхала”, – розповідає жінка.
Перше безпечне місце після залишення дому
Інколи люди залишаються в будинках до останнього, аж поки небезпека не зачепить крилом. Так сталось із 69-річною Любов’ю Володимирівною Присяжнюк з Новорозівки. Після прильоту ворожого боєприпасу сусідній будинок був зруйнований вщент, а в будинку пані Люби вибило всі вікна і двері. То жінці довелося телефонувати на номер гарячої лінії з евакуації, щоб приїхали та забрали їх з чоловіком.
Тепер Любов Присяжнюк, як пані Катерина та ще десятки інших людей, чиї будинки і життя зруйнувала війна, перебуває у Транзитному центрі для евакуйованих осіб у Запоріжжі. Ця установа була створена у листопаді 2025 року і першою в Україні об’єднала усі послуги, що можуть бути потрібні людям, які втратили дім – від відновлення документів до медичних послуг та тимчасового поселення. З того часу через Транзитний центр пройшли понад 9 000 людей.
“Запорізький підхід до роботи транзитного центру вже тепер є базою для подібних установ в інших областях. Особливість нашої установи у тому, що в одній локації працює мультидисциплінарна команда державних служб підсилена гуманітарними партнерами”, – розповідала ЦЖР Світлана Лисенко, директорка департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА.
Транзитний центр у Запоріжжі працює з листопада 2025 року
Тут працюють фахівці Пенсійного фонду, центру зайнятості, департаменту соціального захисту, представники банків, юристи, психологи та представники благодійних організацій та фондів.
“Завдяки цьому людям не потрібно витрачати час і ресурси на пошук та відвідування різних установ у місті. Зокрема, довідку внутрішньо переміщеної особи можна отримати безпосередньо в центрі – у день звернення або наступного дня. Людина має можливість переночувати, оформити необхідні документи та продовжити подальший маршрут. Важливим напрямом роботи є також сприяння працевлаштуванню: за підтримки Центру зайнятості роботу вже знайшли понад 100 осіб”, – розповідає Світлана Лисенко.
Суттєву роль у роботі центру відіграють гуманітарні організації. Самостійно державі складно забезпечити всі потреби людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Саме тому до роботи долучилися громадські організації “Проліска”, “Право на захист”, “Схід SOS”, «Посмішка», «АРТАК» та інші . Вони надають гуманітарну та фінансову допомогу, психологічну підтримку, юридичні консультації та супровід.
У Транзитному центрі працюють представники державних органів та неурядових орагнізацій
Людям, які втратили засоби зв’язку під час евакуації, у центрі надають мобільні телефони, що допомагає відновити контакт із рідними та отримувати необхідну інформацію від державних структур.
За даними департаменту соціального захисту ОДА, завдяки міжнародним партнерам евакуйовані люди отримали фінансову допомогу на загальну суму понад 90 мільйонів гривень. За словами Світлани Лисенко, така підтримка має надзвичайно велике значення як для людей, які пережили евакуацію, так і для області, адже дозволяє спрямовувати бюджетні ресурси на інші критично важливі потреби.
Ще однією унікальною особливістю центру є ведення єдиної бази евакуйованих осіб. Облік здійснює Департамент соціального захисту населення, що дозволяє відстежувати потреби людей та забезпечувати подальший супровід після виїзду з центру.
Спочатку перебування в Транзитному центрі було обмежене сімома днями, однак згодом цей термін збільшили до 21 дня. Таке рішення ухвалили через те, що частина людей прибуває без документів, втрачених внаслідок бойових дій чи під час евакуації. Відновити документи можна безпосередньо в центрі, але часто це потребує додаткового часу.
Транзитний центр розташований на базі колишнього геріатричного відділення, яке було адаптоване для проживання маломобільних людей. Наразі тут облаштовано 100 місць для людей з обмеженою мобільністю та створено необхідні умови для їхнього комфортного і безпечного перебування.
Серед таких мешканок Центру – 75-річна Лідія Іванівна Борисенко із села Юрківка. Ще 2022 році вона втратила ногу через ворожу атаку. “Як війна почалася, щось впало з даху і відбило ногу. Поранило і двох сусідів”, – згадує жінка. Проте після лікування вона повернулася в рідний дім – не змогла кинути напризволяще рідні стіни.
Але останнім часом через постійні обстріли здоров’я жінки значно погіршилося, тож її евакуювали до Транзитного центру. Наразі вона підтримує зв’язок з людьми, що залишися в рідному селі, де ситуація з кожним днем стає все гіршою.
“У нас там дуже гучно. Вчора сказали, що побили знову нашу вулицю, жодного будинку непошкодженого вже немає”, – каже пані Лідія.
Кожна евакуація – спланована спецоперація
За даними ГУ Нацполіції в Запорізькій області, ворог суттєво посилив інтенсивність обстрілів. Якщо минулого року фіксувалося в середньому 500 – 600 ударів на добу, то сьогодні ця цифра нерідко сягає тисячі. Тож евакуація цивільних залишається одним із пріоритетних напрямів роботи правоохоронців.
“Від початку року з небезпечних територій вже евакуйовано понад 800 людей, серед яких 202 дитини та 80 маломобільних осіб. Здебільшого допомагаємо добратися у безпечні місця маломобільним старшим людям, які до останнього не хотіли залишати свої домівки”, – розповідає ЦЖР Анна Ткаченко, начальниця відділу комунікації ГУНП в Запорізькій області .
За словами поліцейської, кожна евакуація сьогодні є ретельно спланованою спецоперацією. Правоохоронці працюють у тісній взаємодії з військовими, які забезпечують прикриття та використовують засоби радіоелектронної боротьби для протидії ворожим дронам. Небо над прифронтовими населеними пунктами буквально заповнене FPV-дронами, які цілеспрямовано атакують цивільний транспорт. Наслідками таких атак стають людські жертви, знищені автомобілі та зруйновані будинки.
Кожна евакуація з прифронтової території – ретельно спланована операція поліцейських та військових. Фото ГУНП у Запорізькій області
До проведення евакуаційних заходів долучаються також капелани. Вони допомагають із транспортом, зокрема броньованими автомобілями, та підтримують людей під час виїзду із зон підвищеної небезпеки. Для евакуації маломобільних громадян використовують спеціально обладнані транспортні засоби, пристосовані для перевезення лежачих хворих.
Робота поліції в прифронтових громадах не обмежується евакуацією населення. Правоохоронці забезпечують безпеку під час виконання різних критично важливих робіт комунальних служб – від встановлення антидронових сіток до відновлення електропостачання після обстрілів.
Прицьому і самі поліцейські постійно перебувають під загрозою. За словами Анни Ткаченко, чи не щотижня екіпажі правоохоронців потрапляють під атаки ворожих дронів, зазнаючи поранень, а службовий транспорт отримує пошкодження або повністю знищується. Для прикладу згадує нещодавій випадок у Малокатеринівці.
“Колись велике та квітуче село сьогодні майже спорожніло – там залишаються лише поодинокі мешканці, переважно люди старшого віку, які до останнього відмовляються від евакуації. Після чергового обстрілу в одному з будинків загинула літня жінка. Поліцейські вирушили до села, щоб евакуювати її тіло для гідного поховання. Екіпаж потрапив під удар FPV-дрона: правоохоронці отримали поранення, автомобіль зазнав пошкоджень”, – розповідає пані Анна.
З надією повернутися додому
У Запоріжжі усім, хто цього потребує, пропонують розміщення у місцях тимчасового проживання. Їх у місті 54, на загал там можуть проживати понад 4,5 тисячі людей, яким згодом пропонують виїхати у більш безпечні регіони. Проте більшість евакуйованих воліли б лишитися у Запоріжжі, аби бути якомога ближче до рідних сіл і містечок, навіть якщо між ними та домом сьогодні – тільки прострілювані ворогом території.
“Тут дуже добре. І персонал уважний, і годують смачно і лікарі оглядають, і ліки безкоштовні. Якби можна було тут залишитися, було б прекрасно”, – говорить Лідія Іванівна. Вона чекає у центрі заміни протеза та нове колісне крісло. А далі доведеться таки обрати наступний – і жінка щиро надіється, що тимчасовий – пункт призначення.
“Можна було б тут жити, якби тут зробили пансіонат. Пропонували на захід України виїздити, тепер на Київ пропонують. Але хотіла б залишитися тут”, – каже Катерина Дмитрівна.
Як і багато інших мешканців прифронтових громад, наші співрозмовниці уважно стежать за новинами та підтримують зв’язок з односельцями. З надією одного дня повернутися додому, туди, де пройшло усе їхнє життя.
