Украина ведет войну с Россией на нескольких фронтах, и юридический фронт отнюдь не является второстепенным. Сколько межгосударственных дел рассматривают сегодня международные суды? Почему было перенесено слушание в ЕСПЧ по делу «Украина против России» по Крыму и когда будет назначена дата рассмотрения? Чего требует суд для назначения судебного заседания по делу о Донбассе? Чем отличаются компетенции различных международных судов? Чем международное правосудие может помочь в делах пленных украинских моряков, политических заключенных Олега Сенцова и Александра Кольченко? Почему Украина не провела ротацию судьи ЕСПЧ? Об этом говорим с Маргаритой СОКОРЕНКО, заместителем руководителя секретариата правительственного Уполномоченного по делам Европейского суда по правам человека в программе «Вопрос национальной безопасности» (проект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская).
Валентина Самар: Упродовж кількох програм ми хочемо зробити серію оглядів стану розгляду справ «Україна проти Росії» у міжнародних судах. Ми вирішили на межі зміни влади дізнатися, в якому стані сьогодні ці справи. Знаємо, що на самому початку було дві заяви «Україна проти Росії» по Криму, дві заяви по Донбасу, потім їх намагалися чи об’єднати, чи якимось іншим чином упорядкувати. На 27 лютого було призначено засідання у справі по Криму, але воно не відбулося. Чому?
Маргарита Сокоренко: Загалом з 2014-го року в нас було подано декілька міждержавних справ. Вони пережили роз’єднання, потім об’єднання, в результаті станом на сьогодні ми маємо п’ять міждержавних справ. Одна велика по Криму, за якою мало б бути у лютому цього року усне слухання, що не відбулося. Друга велика справа по Донбасу. І є менші справи: третя – «Україна проти Росії» щодо викрадених і вивезених на територію Російської Федерації дітей-сиріт; справа щодо українських політичних в’язнів, яка була подана в серпні 2018-го року; і остання, щодо полонених українських моряків – ми пам’ятаємо події 25 листопада минулого року, коли було здійснено напад на українські кораблі в Керченській протоці, захоплення українських моряків, яких Росія зараз намагається притягнути до кримінальної відповідальності, висунувши їм ряд обвинувачень.
Валентина Самар: По кожній з цих справ ми поговоримо окремо, а зараз повернімося до справи «Україна проти Росії» по Криму. Взагалі, ця практика нова для ЄСПЛ, тому що, як правило, в цьому суді судяться громадяни проти держав. Україна вийшла з міждержавною заявою – «Україна проти Росії», і ЄСПЛ таки взяв її до розгляду. Що мало розглядатися 27 лютого? Що це мали бути за слухання і чому для нас погано, що вони не відбулися?
Маргарита Сокоренко: 27 лютого як раз мало бути перше велике засідання по першій міждержавній справі, яка стосувалася скарг України щодо порушення прав людей на окупованій території Автономної Республіки Крим. Мало бути заплановано слухання щодо питань прийнятності — чи може суд її розглядати, і питання ефективного контролю юрисдикції – з якого моменту Російська Федерація несе відповідальність за порушення прав людини, які мали місце і продовжують мати місце в Автономній Республіці Крим, яка зараз є окупованою. Там в нас є свої питання, адже офіційна позиція Росії така, що АРК насправді не окупована, а «на законних підставах» увійшла до складу Російської Федерації як окремий суб’єкт, посилаючись на їхній договір між «Республікою Крим» і Російською Федерацією, який був підписаний після «референдуму», проведеного 16 березня 2014-го року. Наша позиція — що ефективний контроль Російська Федерація здобула набагато раніше – це кінець лютого 2014-го року, зокрема ми говоримо про дату 27 лютого, коли було захоплено парламент і уряд Автономної Республіки Крим. Крім парламенту, почалося активне планомірне захоплення військових об’єктів, державних органів, і українські державні органи вже фактично не могли реагувати, не могли діяти повною мірою.
Верховна Рада Криму, 27 лютого 2014 року
І ось як раз із цих питань мав бути розгляд ЄСПЛ 27 лютого. Велась дуже активна підготовка щодо цього, і Україна, і Росія вже встигли подати позицію на усні слухання безпосередньо. Їх подавали майже в новорічну ніч – 31 грудня минулого року. Європейський суд направив копію позиції уряду РФ, що вони пишуть на ці усні слухання. І за три тижні Європейський суд просто повідомляє Україну і Росію, що він прийняв рішення перенести слухання, пояснюючи це тим, що в контексті тих складних юридичних питань, великого об’єму інформації, яка подана сторонами (не тільки на ці усні слухання, бо ці справи постійно доповнювалися), самому судові потрібно належно підготуватися до засідання для того, щоб провести ефективне розслідування і винести належне рішення.
Зараз ми чекаємо, коли Європейський суд скаже про остаточну дату, коли він проведе ці усні слухання. Ми щомісяця звертаємося до ЄСПЛ та просимо, щоб нам все-таки повідомили хоча б приблизну дату, і наразі очікуємо, що вже скоро буде ця дата встановлена. (15 мая Секретариат правительственного Уполномоченного по делам ЕСПЧ получил от суда сообщение о назначении слушаний на 11 сентября 2019 — ред.)
Валентина Самар: Наскільки це рішення було несподіваним?
Маргарита Сокоренко: Дуже несподіваним.
Валентина Самар: І що в секретаріаті Уповноваженого думають про це?
Маргарита Сокоренко: Це було настільки неочікувано для нас, що ми спочатку не повірили, подумали, що ми неправильно переклали лист від Європейського суду, що ми просто, можливо, запрацювалися і неправильно розуміємо зміст. Потім ми направляли декілька запитів до Європейського суду, щоб він повідомив причини відкладення, тому що у першому листі про відкладення суд навіть не повідомив про причини такого рішення. Європейський суд відповів, що йому потрібно підготуватися самому належним чином. От ми тепер і чекаємо встановлення нової дати і, можливо, детальніших пояснень, що сталося, чому вони тоді не змогли провести слухання. Хоча, насправді, терміни були дуже короткі між періодом, коли було подано позиції України і РФ, до вже проведення безпосередньо самих слухань. Адже перед самими слуханнями позиції, які держави дають до ЄСПЛ, Європейський суд вивчає, і під час самого засідання судді можуть ставити уточнюючі запитання. А, враховуючи, що ми оспорюємо питання не тільки факту – з якого моменту Росія отримала ефективний контроль, але і юридичні питання, які не такі поширені і не так часто Європейський суд їх розглядає, я думаю, що це так само зіграло велику роль – складність питань, які порушені в наших міждержавних справах.
Валентина Самар: Таким чином, ми не можемо сподіватися, що слухання можуть бути швидко призначені й щодо великої справи по Донбасу, і по інших справах?
Маргарита Сокоренко: До речі, Європейський суд перед тим, як ми готові були подати позицію по Криму, повідомив, що він попередньо вже планує провести усні слухання по донбаській справі, встановивши, що це відбудеться приблизно на прикінці 2019-го – на початку 2020-го року. Але в процесі, після того, як буде надана інформація державами – Україною і Росією (там є перелік питань, у яких суд хоче побачити позиції держав), суд скаже точну дату — чи це буде в кінці 2019-го року, чи все-таки на початку 2020-го року.
Валентина Самар: Поясніть, навіщо це Україні. Одночасно в різних міжнародних судах передаються кейси про порушення прав людини. В ЄСПЛ — багато епізодів, які стосуються прав людини під час окупації і спроби анексії Криму. Ті ж епізоди є в Міжнародному кримінальному суді – з точки зору Римського статуту, який ми досі не ратифікували, поза тим МКС попередньо проводить вже дослідження тих фактів, які передані прокуратурою Криму і правозахисними організаціями, які дуже активно працюють, і вже було п’ять інформаційних заяв. Є ще Міжнародний суд з прав людини, який вже виніс припис Російській Федерації про необхідність відновлення діяльності Меджлісу кримськотатарського народу та припинення дискримінації порушення прав людини щодо етнічних громад – кримських татар і українців в Криму. Це така тактика України – одразу працювати в усіх судових інстанціях?
Маргарита Сокоренко: Насправді, так. Ми намагаємося максимально з усіх сторін на юридичному фронті показати, де є порушення, за що Російська Федерація відповідає. Для чого це важливо? Щодо Європейського суду з прав людини: основний предмет регулювання -це права людини. Для нас це важливо, адже з 2014-го року всі говорять, що має місце порушення, має місце окупація і ефективний контроль, а контраргумент Російської Федерації завжди один — нас там немає (стосовно сходу України), а в Криму немає ніяких порушень, тому що Крим приєднали законно. Для нас важливо, щоб міжнародний судовий орган встановив юридичний факт, встановив у своєму юридичному рішенні, що відбулася ось така ситуація: в Криму відбулася окупація з 27 лютого, це не було «приєднання Республіки Крим до РФ на законних підставах», а на сході відбуваються всі порушення, які мають місце, і це є наслідком військової збройної агресії Російської Федерації.
Будівля Європейського суду з прав людини, Страсбург Фото: Reuters
Варто зауважити, що кожен суд має свою компетенцію. Європейський суд з прав людини має більш широкі повноваження в контексті розгляду порушення прав людини. І в нас є перелік статей, які порушення прав людини ми бачимо і підтверджуємо доказово, ми це все озвучуємо, подаємо і продовжуємо подавати до ЄСПЛ.
Міжнародний суд ООН, про який ви згадали щодо припису про відновлення діяльності Меджлісу, має відношення лише до тих конвенцій, в яких Україна могла подати заяву до цього суду. Тому що РФ визнала юрисдикцію Міжнародного суду ООН не по всіх конвенціях. Конвенцій, насправді, безліч, але Російська Федерація майже до кожної конвенції робила зауваження та застереження, що на неї не поширюється юрисдикція Міжнародного суду ООН. Зокрема, по конвенції щодо загальної заборони дискримінації, щодо боротьби з фінансуванням тероризму.
Отже, наче подаються однакові факти, а насправді там є свої різні нюанси: різна процедура розгляду, різні предмети того, з чим можна звернутися до суду. Тобто ми з усіх сторін показуємо порушення, де і за що Російська Федерація відповідає.
Чому дуже важливий оцей перший період питання прийнятності? Бо там суд вказує наявність юрисдикції Російської Федерації на території України, тобто наявність її ефективного контролю, внаслідок того, що Автономну Республіку Крим було захоплено Збройними силами РФ. Це заборонено міжнародним гуманітарним правом, це пряме безпосереднє військове вторгнення на територію суверенної держави. Тобто, нам важливий сам юридичний факт, в першу чергу.
Валентина Самар: В січні Україна подала ще одну міждержавну заяву до ЄСПЛ з приводу незаконного порушення прав людини під час захоплення і отримання під вартою 24-х українських моряків, а також військових кораблів. Через два місяці Микола Полозов, адвокат моряків заявив про те, що будуть подаватися й індивідуальні заяви. Навіщо?
Маргарита Сокоренко: Ми зі своєї сторони як держава виступаємо на стороні захоплених моряків. Насправді, з адвокатами моряків ми узгоджуємо свої дії. Ми зі свого боку вирішили подати міждержавну заяву до ЄСПЛ, адвокати вирішили подати зі свого боку зі своїми аргументами, які не суперечать позиції України.
Валентина Самар: Тобто це скоординовано і взаємодоповнююче?
Маргарита Сокоренко: Це скоординовано і взаємодоповнююче. Ба більше, якщо будуть першими розглядатися справи по індивідуальних позовах, де суд детально розгляне всі скарги, які були викладені адвокатами моряків, то ми просимо суд, щоб Україна була залучена до розгляду цих справ, і ми виступаємо на стороні заявників, тобто ми посилюємо позицію, яку подають заявники. І якщо спочатку буде винесено рішення по індивідуальних заявах, ми будемо цьому тільки раді, ми готові бути залученими і допомагати.
Валентина Самар: Виглядає так, що на юридичному фронті тактика України така: обкласти червоними прапорцями Росію з усіх боків, використовуючи усі наявні конвенції, міжнародні акти і двосторонні угоди, в тому числі.
Фото: investigator.org.ua
В міжнародних судах вже є шість позитивних рішень, в основному це так звані «інвестиційні арбітражі», тобто ті, які були створені за позовами українських компаній — Ощадбанк, НАК «Нафтогаз України» — у відповідності до угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом Російської Федерації щодо взаємного захисту інвестицій.
Міжнародний арбітражний трибунал в Парижі задовольнив позов Ощадбанку щодо компенсації збитків. Ці збитки були оцінені в 1 мільярд 300 мільйонів доларів, і ми отримали розгорнуту відповідь на наш запит із Ощадбанку, який буде опублікований на сайті Центру журналістських розслідувань. В цій відповіді юристи банку розповідають, яким чином вони будуть стягувати ці гроші.
Також є позитивні рішення до 16-ти компаній групи «Приват», самого Коломойського, і ми знаємо, що українці подали дуже багато індивідуальних заяв до Європейського суду з прав людини. Чи є вже якісь рішення по них, особливо по тих, які стосуються Криму, Донбасу і порушень прав людини у зв’язку зі збройною агресією Росії?
Маргарита Сокоренко: Дійсно, є велика кількість індивідуальних заяв — за статистикою суду, це понад чотири тисячі заяв. Щоб розуміти, який відсоток навантаження цієї категорії справ для Європейського суду — загалом по Україні відповідних справ трошки більше семи тисяч. Тобто, понад 60% справ стосуються скарг про порушення прав людини на окупованих територіях АРК і Донбасу. Це колосальний об’єм для України.
Щодо рішень, де констатовані порушення, поки що таких рішень немає. Такі справи направляються Україні ще з 2015-го року, в основному стосуються вони подій 2014-го року на Донбасі. Тобто це в основному були скарги родичів або заявників, які були в полоні або звільнені з полону, щодо їх захоплення, жорсткого поводження, тримання в полоні тощо. Але поки що немає рішень по таких скаргах. Ми очікуємо на рішення. Ми зараз в процесі надання відповідей на позиції заявників, тобто вони вже відкоментували наші позиції – України і Російської Федерації, адже це справи, які подані проти двох держав – проти України і Росії. Російська Федерація каже, що не має ніякого відношення до цього, це все відбулося на території України.
Також є справи по Криму. Вони подані в 2015-му та 2016-му році, це невелика група – лише шість справ було комуніковано, так само ми давали позицію. Вони стосувалися березня 2014-го року щодо порушення прав журналістів, активістів, яких було взято в полон «самообороною Криму», яких потім передавали або російським військовим, або вони знаходилися деякий час під контролем тих людей, яких ми потім побачили на Донбасі. Ці справи йдуть як конфіденційні, враховуючи, що викладено в цих скаргах.
Валентина Самар: Йдеться про те, що не називаються прізвища заявників?
Маргарита Сокоренко: Можуть не називатися прізвища заявників, і документи, які підтверджують цю заяву, є конфіденційними. Але рішень по них немає.
Є лише кілька рішень, які стосувалися подій, пов’язаних з окупованими територіями. Це «Цезар та інші проти України» — це справа пенсіонерів щодо невиплат пенсій на окупованій території сходу, і «Хлєбік проти України» — щодо неможливості українських судів розглянути апеляційні скарги заявника на вирок, оскільки матеріали залишилися в окупованому Луганську. І по тій, і по іншій справі Європейський суд встановив, що дійсно має місце об’єктивна ситуація, що ми не контролюємо ці території. Він не задавався питанням, у зв’язку з чим, хоча ми детально це описували, тому що там була відповідачем лише Україна. Зі сторони України суд не встановив ніяких порушень, тому що Україна, на думку суду, докладала усіх зусиль для того, щоб виправити ситуацію.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Маргарито, ви можете пояснити, що відбувається із заявами Олега Сенцова та Олександра Кольченка? Їм нещодавно повернули статус невідкладних, але вже пройшло стільки років! Сенцов навіть робив гіркі зауваження, передаючи вітання ЄСПЛ. Чому справа не розглядається? Тут все наявне – у всіх на очах відбувається тривале порушення прав людини.
Маргарита Сокоренко: Так, дійсно ці справи активізувалися в Європейському суді, і минулого року нас ЄСПЛ повідомив про те, що є дві справи «Сенцов проти РФ» та «Сенцов і Кольченко проти РФ». Ми одразу Європейський суд повідомили, що Україна в обов’язковому порядку має бути стороною в цій справі, ми хочемо як третя сторона давати позицію. Минулого місяця ми направили вже позицію України по першій справі щодо саме затримання Олега Сенцова, коли його було затримано у 2014-му році і потім відправлено до Москви. Ми давали коментарі, зараз чекаємо, поки суд надасть нам час для того, щоб прокоментувати другу справу, яка стосується вже самого судового розгляду його справи. Чому Європейський суд так довго затягнув? Мені невідомо.
Олександр Кольченко і Олег Сенцов в суді Фото: RFE/RL
Валентина Самар: Мені й вам відомо, що, можливо, позиція України була б все-таки чеснішою, якби такі злочини, що були вчинені проти Олега Сенцова, Олександра Кольченка і багатьох людей, яких ми називаємо політичними в’язнями, бранцями Кремля, були розслідувані в Україні. На превеликий жаль, за всі ці роки справи по політичних в’язнях досі на такому рівні, про який краще не згадувати. Це ганьба.
Можливо є якась нова інформація стосовно цієї дивної ситуації із визначенням Україною кандидатів на посаду суддів ЄСПЛ. Просто кажучи, Україна їх не подала. Чи позначиться це на наших заявах та справах?
Маргарита Сокоренко: Україна повинна була подати список кандидатів 6 грудня – не подала.
Валентина Самар: Чия це вина?
Маргарита Сокоренко: Це пов’язано з тим, що потрібно було внести зміни в указ президента щодо проведення конкурсу. Ми не залучалися до роботи з цим указом президента, ми про його опублікування на сайті Адміністрації президента дізналися лише зі ЗМІ. Щодо того, як це позначиться? В квітні завершується повноваження судді від України, і те, що ми не подали кандидатів, насправді, не означає, що з цього моменту зупиниться розгляд цих справ. За регламентом Європейського суду, по конвенції, той суддя, який є від держави, здійснює свої повноваження до того моменту, поки новий суддя не заступить на відповідну посаду. Тому поки в нас не буде обрано нового суддю, буде продовжувати свою роботу суддя, яка зараз є від України.
