Валерий Иванов: «Без медиаграмотности человек не может делать осознанный выбор в своих действиях, а делает тот, который ему подсказали»

Что такое медиаграмотность и почему так важно ее внедрение в Украине, учитывая, что уже пятый год Крым оккупирован Россией, а на Востоке продолжается российская вооруженная агрессия, значительной составляющей которой является информационная война. Каким образом дети в украинских школах приобщаются к медиаобразованию и что делает Министерство образования и науки Украины, чтобы украинские школьники изучали медиграмотность, как отдельный предмет. Почему так важно, чтобы все украинцы были медиаграмотными и могли отличать правду от фейков в СМИ и имели возможность делать осознанный выбор.

Обо всем этом и многом другом говорим с Валерием Ивановым, профессором Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, президентом Академии украинской прессы в программе «Вопрос национальной безопасности» (проект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская).

Валерий Иванов, профессор Киевского национального университета им. Т.Шевченко, президент Академии украинской прессы Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Перш, ніж ми перейдемо до розмови про медіаосвіту, згадаємо про медіаграмотність. В усьому світі десятки років діти починають вивчати ази медіаграмотності, починаючи з дошкільного віку. Що це таке і чому в Україні це маловідома штука?

Валерій Іванов: Це дійсно обов’язкова компетенція для кожної сучасної людини. Ми живемо в інформаційну добу, і, звичайно, кожна людина зустрічається з недобросовісною інформацією, з фейками, тому вона має бути озброєна, готова до цього. Те, що в нас не навчали раніше елементам критичного мислення, фактчекінгу – вмінню перевіряти інформацію, призводить до того, що ми зараз запроваджуємо медіаграмотність не тільки в школах, але й серед дорослого населення. Доросле населення теж повинне мати інструменти опору і це надзвичайно важливо. Від цього залежить те, наскільки людина адекватно буде сприймати довкілля.

Валентина Самар: Академія української преси, яку ви створили і очолюєте, має цілий арсенал методик для медіаосвіти, медіаграмотності, вони затверджені Міністерством освіти України. Є чудовий портал медіаграмотності http://medialiteracy.org.ua/, на ньому є багато рекомендацій, вчителям, викладачам та вихователям. І є навіть такі цікаві речі, наприклад, медіагра «Медіазнайко», там доволі складні завдання для дітей, на якій вік вони розраховані?

Валерій Іванов: Це середній вік, 7-10 клас.

Валентина Самар: Чому в нас предмет медіаграмотність в школах вивчається експериментально? Чому Міністерство освіти не переходить до тотальної освіти в цьому напрямку, тим більше, що інформаційна війна мала б підштовхнути на це?

Валерій Іванов: Інформаційна війна дуже сильно і підштовхнула. Ми б не вчили і дорослих цьому, і не запроваджували з такою інтенсивністю медіаграмотність в школах, якщо б не інформаційна війна. В принципі, Міністерство робить дуже багато. Я просто хочу сказати, що якщо запроваджувати медіаграмотність як окремий предмет… у школярів і так дуже багато предметів. Як це робиться в більшості країн? В більшості країн він іпмлементується в конкретні предмети: в мову, в історію, в літературу, в мистецтво, в музику і фізичну культуру. Наприклад, я в Швеції був на уроці, де вивчали монарха, і відверто кажучи, я був шокований. Це монарх-завойовник Карл ХІІ, і я думав, що вони будуть подавати його як предмет національної гордості, що він пів-Європи завоював. Але ж вони говорили не про це. Вони говорили, що це монарх, який воював в Європі, замість того, щоб приділяти увагу власній країні, і в результаті цього країна економічно занепала, а люди опинилися без грошей та без продуктів, адже все йшло на війну. І що це дуже і дуже погано, коли гроші йдуть за кордон, бо там монарх вирішив воювати, замість того, щоб розвивати власну країну. Це був настільки неочікуваний поворот!

Валентина Самар: І настільки схожий до реалій! Бо те ж саме можна зараз порівняти із ситуацією в Росії, де й де гонка озброєнь, де йде мілітаризація, в Криму робиться все, що потрібно армії, він вже насичений озброєнням. Але де тут медіаграмотність?

Валерій Іванов: Як же ж? Річ у тому, що медіаграмотність – це все, що пов’язано з інформаційним обміном, і от як раз тут – це вміння критично мислити. От робить щось уряд і відразу шведська дитинка думає.

Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: А українська дитинка критично оцінює те, що робить Міністерство освіти, якщо в нас цей предмет чи наскрізно чи спеціальним курсом не вводиться? Лише в перших початкових класах в рамках Нової української школи зараз медіаграмотність введена в навчання.

Валерій Іванов: Воно все іпмлементується і в початковій школі, і в середній, і у вищій. Є воно факультативно, але обов’язкові елементи вводяться в предмети. І головне, що у програмі Нової української школи така компетенція вже виписана, і це велика перемога. Тобто вчитель має сформувати цю компетенцію і молода людина має її набути. Ну це, звичайно, час, головне, щоб і дорослі в нас були підготовлені та не споживали фейки, щоб вони розуміли, що якщо інформація дуже сильно емоційно їх зачіпає, не можна такій інформації з порогу вірити, її треба перевірити. Особливо це стосується того, коли використовуються діти. Я не буду згадувати про «Слов’янського хлопчика» («розп’ятого в трусиках» – ред.), взагалі зображення дітей, діти в біді – це треба обов’язково перевіряти.

Валентина Самар: Тобто коли розповідь про дитину, це сильнішу викликає емоцію. А чим більше емоцій, тим більше можливостей для маніпуляцій. Добре, так які верстви і категорії населення сьогодні охоплені урядом цими намаганнями передати такі знання?

Валерій Іванов: Дуже сильно треба подякувати американським платникам податків, бо це в основному програми запроваджуються за їхній рахунок. Це Internews Network, який з 2010 року став запроваджувати програми медіаграмотності. І IREX (Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів), який з 2015 року дуже потужно підключився до цього. Завдяки ним зараз є порядку до тисячі шкіл, де тією чи іншою мірою запроваджена медіаграмотність. Звичайно, це мало.

Валентина Самар: Це який відсоток?

Валерій Іванов: Приблизно 10%. Але це гарний початок. Крім того, в нас через програми перекваліфікації вчителів приблизно понад 30 тисяч вчителів пройшли за ці роки. Звичайно, це не означає, що всі ці вчителі впроваджують медіаграмотність, але принаймні є така можливість. Зараз ми переходимо до тотального впровадження медіаграмотності, бо це дуже необхідна навичка. Без неї людина не може робити усвідомлений вибір в своїх діях, вона буде робити той вибір, який їй підказали.

Валентина Самар: В деяких регіонах країни зараз склалася така ситуація, що йдеться навіть не про доступ до медіаграмотності, а є проблеми з доступом дітей просто до якісної української освіти взагалі. Академія української преси багато працює на Сході, ви викладаєте, в тому числі в маріупольському університеті, а самі ви взагалі родом з Луганська, і ваша родина була евакуйована з початком війни. Розкажіть, наскільки є проблематичним наразі доступ дітей до української освіти на Донбасі?

Валерій Іванов: Звичайно, на тих територіях Донбасу, які ми сьогодні контролюємо, ситуація більш-менш нормальна, і тут велика подяка вчителям. Наприклад, ми проводили конкурс уроків, і урок про Майдан виграли вчителі історії з Маріуполя. Ми працюємо там з 2014 року, під час активної фази конфлікту Академія більше п’ятдесяти заходів провела саме в зоні АТО. Тоді були дуже великі складнощі, зараз же ситуація вирівнялася, держава дуже багато зробила, і треба сказати, що освіта дітей — на рівні загальнодержавному. Щодо окупованих територій, то в нас, по-перше, дуже мало відомостей, по-друге, я знаю дітей, які приїжджають з Донецька і Луганська, які вчаться у нас, проте їх дуже мало. А інші? І це проблема. Адже наше завдання реінтегрувати ці території, це українські території і українські люди.

Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Це проблема, за яку ще всерйоз ніхто не брався, на жаль. Українська академія преси працює, крім сходу ще й на півдні, і в Херсонській області зокрема. Порівняйте це Прикрим’я зі Сходом – що спільного, що різного в освітній сфері?

Валерій Іванов: Різниця у ставленні людей. На Донбасі, там, де люди бачили війну не з екрана телевізора, а через віконце, ситуація, може і більш радикалізована (хоча і Херсонщина сильно радикалізована), але там українських настроїв, мені здається, більше, ніж на Херсонщині, яка не бачила війни. Нібито Херсонщина – це кордон з Кримом, а ті настрої, з якими доводиться мати справу, гірші, ніж, принаймні, на підконтрольних територіях моєї рідної Луганщини або на Донеччині з точки зору лояльності до України.

Валентина Самар: Про дітей ми поговорили, а що робити з дорослими, що робити з тими, хто абсолютно свідомо маніпулює на виборчих кампаніях, які нам брешуть, розповідаючи про те, як вони прекрасно працюють на наші гроші, і маніпулюють масовою свідомістю.

Валерій Іванов: Треба перевіряти, не довіряти таким людям.

Валентина Самар: Та їм і так не довіряють, потім обирають, правда, деяких все одно. Поза тим, якесь тут може бути законодавче врегулювання? Ми можемо змусити їх якимось чином обмежити оці війни?

Валерій Іванов: Дуже хочеться сказати, що так, що це буде дуже добре, але що воно виходить? Виходить, що тут теж дуже неясні, непрозорі критерії. Бо що віднести до шкідливої, маніпулятивної інформації? Добре, там, де викладаються факти, які є брехнею – звичайно, довести, що це брехня. Ви збрехали, то маєте нести за це відповідальність, особливо, якщо завдали цим шкоди. А от якщо це висловлення думок? Тут же в усьому світі відповідальності немає.

Валентина Самар: Так ми ж не про висловлювання думок, а про недостовірну інформацію, недостовірні звіти.

Валерій Іванов: А як в нас інтерпретуються факти? Вони ж в нас дуже часто інтерпретуються в протилежний бік. Людьми пробують маніпулювати. Захист – в медіаграмотності, захист в тому, щоб перевіряти цю інформацію і не дати себе обдурити.

Валентина Самар: Тобто критичне ставлення до будь-якого вислову. Ми можемо побачити, як дуже багато з’явилося в світі таких фактчекінгових ресурсів, той же Google завів, і можна перевіряти цю інформацію, якщо ви вмієте цим користуватися.

Валерій Іванов: Так, дуже зручний інструмент перевірки будь-яких зображень.

Валентина Самар: Яким чином ви вчите перевіряти інформацію?

Валерій Іванов: Ми виділяємо маркери, на що потрібно звернути увагу в інформації. Якщо людина побачили ці маркери в інформації, то вона має на них зупинитися, якщо не хоче бути обдуреною. І ми показуємо, як можна швидко і легко цю інформацію перевірити. Наприклад, за допомогою Google. Або можна завантажити кілька програм, які є у вільному доступі. Таким чином людина буквально за кілька хвилин може перевірити будь-який факт, і подивитися, чи він має місце, чи про нього повідомляють тільки ресурси, про які він чує вперше, які не варті довіри. Наприклад, ресурс, де не вказані люди, які там працюють. Або немає фізичної адреси.

Валентина Самар: Але ж закон це дозволяє? Не врегульовані в нас інтернет-ЗМІ, на жаль, до цього часу.

Валерій Іванов: Так, і ці так звані «зливні бачки» намагаються якось впливати, формувати порядок денний. Яким чином? Вони вкидають неперевірену інформацію, а потім через Фейсбук за допомогою реклами її просувають до користувачів.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine