Ничего не бывает таким постоянным, как временное. Семь модульных городков в 2015 году построили в ближайших к зоне боевых действий Днепропетровской, Запорожской и Харьковской областей. Идея была в том, чтобы предоставить переселенцами место для временного пребывания, чтобы у них было время найти работу и обустроить свою жизнь на новом месте. Однако для сотен людей транзитное стало постоянным. Люди здесь рождаются, умирают, дружат и враждуют, выживают или спиваются. Чья зона ответственности местной или всеукраинской власти? И как быть с проблемой расселения транзитных городов, которая уже три года, как должна была быть решена?
«У містечку з 2015 року. З 16 лютого 2015 року. Ми з чоловіком тут жили, чоловік інвалід був у мене. Ось його ліжко, так нічого і не забираю. Чоловік помер і я тут залишилася. Одна», — розповідає про своє життя пенсіонерка Людмила, мешканка модульного містечка у Запоріжжі.
Через активні бойові дії вона приїхала у Запоріжжя з Горлівки. Каже, що чоловік покидати рідне місто не хотів, але наполягла донька, яка боялася за батьків. Їхали і думали, що це лише на кілька днів. Спочатку жили у дочки та її чоловіка. Потім у них народилася дитина. Чоловік Людмили тяжко захворів, дійшло навіть до ампутації ноги. Пересувався він на колясці. Вже рік жінка живе одна.
На побутові умови не скаржиться. У неї є необхідні для більш-менш комфортного життя прилади: холодильник, бойлер. Дітям та онуку в’яже теплі речі. Отримує пенсію чотири тисячі гривень та соцвиплату для переселенців.
Людмила, мешканка транзитного містечка для переселенців у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
Модулі для переселенців за німецькі гроші
Транзитне містечко у Запоріжжі стало одним із семи, які у 2015 році побудував німецький фонд GIZ за дорученням Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини. Будівництво тривало з травня по грудень 2015 року, кошторис проекту склав 414 тисяч євро. Загалом у містечках могло проживати понад три з половиною тисячі осіб.
«Ідея така, що шість місяців особа проживає в транзитному містечку. За цей період вона якось асимілюється та інтегрується, починає собі шукати інші шляхи для того, аби розміститися на тривалий період часу, і переїжджає до більш постійного житла. Нехай орендованого, проте більш пристосованого для постійного проживання», — говорить Мирослава Сущенко, керівниця регіональних офісів БФ «Право на захист» у Запоріжжі та Дніпрі.
Модульними їх називають тому, що складається з житлових модулів — невеликих металопластикових блоків, площею близько 12 квадратних метрів.
У такому містечку в Запоріжжі, за даними Мінреінтеграції, у 2021 році живе понад дві сотні людей. Однак за кілька годин, які ми знаходились тут, правда у розпал робочого дня, змогли побачити не більше двох десятків людей.
Транзитне містечко для тимчасового проживання ВПО у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
Більша частина з них не хочуть відкрито говорити про свої проблеми на камеру. Але найголовнішою проблемою називають несправедливість нарахування комунальних послуг. Скільки електроенергії чи води спожила конкретна людина, підприємство «Наше місто», яке збирає платежі, не знає, оскільки лічильників тут немає. Просто загальну суму ділять на всіх. Людей, які платять справно, не влаштовує, що інша частина мешканців не платить зовсім. А тут є і такі.
Однак найбільше мешканців не влаштовує та навіть ображає невизначеність. Термін експлуатації модулів вже давно минув. Ремонтів тут організовано комунальники не проводять, а час від часу з’являються чутки, що містечко от-от буде закрите. Тому мешканці вже перестали говорити про насущні проблеми і намагаються бути задоволеними тим, що є.
Фото: YouTube EXPERT-KR
Офіційна назва таких поселень — транзитні містечка для внутрішньо переміщених осіб. Із назви зрозуміла і основна ціль проєкту: людина приїхала, пожила кілька тижнів чи місяців, знайшла роботу, переїхала в більш комфортне місце. Ніхто не розраховував на те, що в модулях будуть жити тривалий час. Однак більшість мешканців містечок не покидають їх з часів відкриття. Основна маса мешканців містечок — люди похилого віку. Але є і молодші, які працюють і залишаються жити тут з інших причин.
«Якщо ти не можеш збільшувати дохідну частину — ти маєш економити, контролювати видаткову частину, щоб щось зібрати. Я не бачу сенсу, вже шість років ця історія триває, знімати житло і оплачувати чималі суми за житло в нікуди. Щось мені не дуже подобається, але в цілому можна жити. І я таким чином економлю. Є можливість щось зібрати. І в перспективі ми плануємо купити якесь житло, тому що проблеми індіанців залишаються проблемами індіанців», — каже Ірина, мешканка модульного містечка у Запоріжжі.
Ірина, мешканка транзитного містечка для переселенців у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
При заселенні в усіх містечках діяв єдиний тариф оплати за проживання — 150 гривень з людини на місяць. Гроші йшли на оплату комунальних послуг. Іншу частину «комуналки» компенсувало місто, в якому розташувалися модулі. Тож дійсно така пропозиція для людей, що втікали від війни, була привабливою.
Три роки на безпечне проживання
Німецький фонд GIZ встановив гарантійний термін на модулі у три роки. У 2018 році він скінчився. За цей час багато з помешкань стали непридатними для проживання. На це є кілька причин. По-перше, недбале ставлення з боку окремих мешканців. У тому ж Запоріжжі кілька модулів стоять закритими через людей, які розгромили їх повністю.
По-друге, час забирає своє і те, що було новим у 2015-му, таким вже не буде на сьомий рік експлуатації. Ось що говорить Артур Стаценко, начальник управління з обслуговування містечка комунального підприємства «Харківспецбуд», на балансі якого знаходяться модулі.
Транзитне містечко для тимчасового проживання ВПО у Харкові Фото: kh.suspilne.media
«Все, скажімо так, від модуля до модуля. Найгірше — проводка. Вона не розрахована на наші погодні умови, на тривалу експлуатацію. Тому є певні проблеми. Ми, звичайно, затикаємо дірки. Те, що ламається — ми лагодимо. Своїми силами, силами комунального підприємства. Але потрібно розуміти, що воно (містечко — ред) себе зжило. І питання потрібно вирішувати. Вирішувати глобально, людям потрібно житло. Нормальне», — говорить Артур Стаценко.
Артур Стаценко, начальник управління з обслуговування містечка КП «Харківспецбуд» Фото: kh.suspilne.media
У 2019 році експерти благодійного фонду «Право на захист», який опікується переселенцями, зробили звіт про життя, зокрема, і в транзитних містечках. У шести з них зафіксували задовільний для проживання технічний стан. Виключення становив Кривий Ріг, де абсолютно в усіх модулях виявили плісняву, корозію металу та розгерметизацію. До того ж містечко знаходиться за 25 кілометрів від Кривого Рогу та поряд з одним із гірничо-збагачувальних комбінатів.
Транзитне містечко для тимчасового проживання ВПО у Кривому Розі Фото: YouTube EXPERT-KR
«Майже в усіх модульних містечках можна відмітити наявність плісняви, значної кількості плісняви в модулях. У більшості з них можна відмітити появу корозії в цих модулях. І це було на 18–19 рік зафіксовано. А наразі ще гірший стан, — каже правозахисниця Мирослава Сущенко. «Більшість дітей, які там народилися, страждають на бронхіальні захворювання, астму. Тому що умови такі проживання, що вони спричинюють появу проблем з диханням».
Мирослава Сущенко, керівниця регіональних офісів БФ «Право на захист» у Запоріжжі та Дніпрі Фото: investigator.org.ua
У деяких містечках час від часу комунальники проводять ремонти. Звіти про це можна знайти на ProZorro. У Харкові рік тому лагодили підлоги та стелі. У Нікополі управління благоустрою провело закупівлю, але до ремонту, за словами правозахисників, так справа і не дійшла.
У Запоріжжі, де побувала знімальна група Центру журналістських розслідувань, більшість модулів знаходяться у задовільному стані. Тут є окремі модулі, в одному з яких живе і Людмила. А є об’єднані, свого роду гуртожитки, де живуть одразу кілька десятків людей.
«У нас зіпсувалися одна плита, мені довелося купити свою за 400 гривень. І інші, хто міг купити. А ні — значить готують на одній печі. Раковина тільки одна працює», — розповідає Ніна Бойко, мешканка модульного містечка у Запоріжжі.
Ніна Бойко, мешканка транзитного містечка для переселенців у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
Стеля нормальна, опалення працює, гаряча вода цілодобово, розповідає пані Ніна. В той же час питаємо чому на підлозі лежать двері посеред проходу. Виявляється, там дірка і люди прикрили її таким чином, щоб ноги не провалювалися. І таких дірок в підлозі у модульному гуртожитку повно.
Ще проблема у Запоріжжі — не працюють більшість пральних машин. І не перший рік, а років зо три, як кажуть мешканці.
Транзитне містечко у Запоріжжі — єдине в Україні, яке знаходиться на балансі не міського комунального підприємства, а обласної організації Червоного Хреста. Ольга Бекетова, її керівниця, говорить, що технічний стан модулів нормальний, а термін експлуатації у три роки — умовний.
Запорізька обласна організація Червоного Хреста України Фото: investigator.org.ua
«У документах, коли ми брали від німецької сторони, було зазначено, що вони гарантують три роки безпечного проживання. Але щороку з ініціативи міської влади, Червоного Хреста, ми робимо перевірку. Кілька інституцій обстежують містечко: стан комунікацій, санітарні проби на алергічні реакції. І на сьогоднішній день до лютого 2022 року там абсолютна норма в проживанні. Якщо вам надійшли скарги, що десь лампочка перегоріла або підлога провалилася — вибачте, наші з вами квартири теж міська влада не ремонтує. Люди, живучи там, вже можна було за цю кількість часу і років відремонтувати за свій рахунок», — пояснює Ольга Бекетова.
Оксана Бекетова, голова Запорізької обласної організації Червоного Хреста України Фото: investigator.org.ua
А от у Харкові обстеження показало, що модулі перебувають в аварійному стані. Тому міська влада прийняла рішення будувати на місці транзитного містечка три гуртожитки для переселенців євро. Наразі будівництво ще не розпочалося і людям, доведеться ще одну зиму в ньому пережити.
Борги за комуналку
Ще одна спільна для мешканців модульних містечок проблема — борги за комунальні послуги. Але в Запоріжжі ситуацію називають катастрофічною — заборгованість містечка сягнула двох мільйонів гривень. Одна з місцевих мешканок, яка має борг за комуналку у кілька тисяч гривень, вважає, що місто встановило занадто високі тарифи, як для соціального житла.
«Зараз у нас 1,68 за електрику. Що є більшим тарифом, ніж для городян міста Запоріжжя. Наче ми живемо в готелі. Не в соціальному житлі, як прийнято вважати», — каже одна з мешканок містечка.
Мешканка транзитного містечка для переселенців у Запоріжжі, яка має борги за комуналку (зліва) Фото: investigator.org.ua
Насправді тарифи для мешканців містечка є такими самими, як і для усього Запоріжжя. У деяких модулях живуть люди, які не платять за комуналку взагалі. І така їхня позиція не влаштовує інших переселенців. А балансоутримувач — обласна організація Червоного Хреста разом з комунальним підприємством ініціює судові позови проти людей, чиї борги сягають десятків тисяч гривень.
«Загальний борг містечка складає близько двох мільйонів. На місто це таке суттєве навантаження», — каже Ольга Бекетова. «Ці питання зараз починають вирішуватися в судовому порядку. Ми знаємо, що є вже два судових позови про відселення людей. Є кілька позовів про примусове відшкодування на баланс міста, КП «Наше місто», боргів. Ми як Червоний Хрест, звичайно, стоїмо на варті закону і благополуччя переселенців, але ми теж підтримуємо міську владу в тому, що необхідно починати дисциплінувати цих людей».
В мешканців, які справно платять за комунальні послуги, також є питання до розподілення платежів. Справа в тому, що у модульному містечку є тільки один загальний лічильник. І сума з нього ділиться на усіх мешканців. Якщо хтось хоче економити — такої можливості немає. А якщо в модулі живе велика родина, то кожного місяця вони мають викладати по кілька тисяч гривень. Адже влітку на одного мешканця припадає до 500 гривень, а взимку — до 1500.
Транзитне містечко для тимчасового проживання ВПО у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
«Момент, де я економлю, а хтось включив, забув і пішов… Ми вирішили так, що поки це не переходить якісь в якісь нереальні суми, то ми в цей колгосп граємо. Але взагалі, я так розумію, що це не зовсім правильно з самого початку», — пояснює Ірина.
Найбільш скандальна ситуація з боргами за комуналку склалася у Павлограді ще у 2019 році. Людям почали приходити платіжки із сумами в 7–10 тисяч гривень. Таким чином, переселенцям стало дешевше винаймати окрему квартиру. І багато мешканців покинули модульне містечко.
Підвищення ціни комунальних послуг тоді павлоградські посадовці вирахували відповідно до Постанови № 746, яку ухвалила Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Справа у тому, що комісія прирівняла комуналку містечка до сум, які платять мешканці багатоквартирних будинків. Правозахисники пояснювали, що жителі транзитного міні-міста мають платити за тарифами гуртожитків.
Транзитне містечко для тимчасового проживання ВПО у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
«Це спричинило переїзд -виселення більшості ВПО. Якщо модульне містечко розраховане на 640 місць, воно було майже все заповнене, то наразі там мешкає близько 140 осіб. Там встановили лічильники, окремо на кожен блок, гуртожиток, намагаються більш якісно фіксувати витрати на електроенергію окремо кожної родини. Також місто частково покрило борги у поточному році. Заборгованість за електроенергією становить понад 1 мільйон гривень наразі. Павлоградська РЕС приняла рішення відключити містечко від постачання. Місто сказало, добре, ми будемо сплачувати з місцевого бюджету, частина вже сплачена», — розповідає Мирослава Сущенко, керівниця регіональних офісів БФ «Право на захист» у Запоріжжі та Дніпрі.
Згідно інформації міністерства реінтеграції, наразі в усіх семи модульних містечках проживає 1323 людини, з яких 377 — неповнолітні. Переважно це люди похилого віку чи та інші соціально незахищені категорії, які не можуть собі дозволити зняти окрему квартиру. Тому питання про їхнє розселення залишається відкритим, і комусь його потрібно буде вирішувати рано чи пізно.
Питання розселення
Той факт, що у модульних містечках, попри закінчення їх безпечного терміну експлуатації, продовжують жити люди, зазначено як порушення у доповіді Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової про реалізацію права переселенців на житло за 2020 рік.
Людмила Денісова радила Міністерству реінтеграції розробити та подати на розгляд Уряду проєкт акту про визначення підстав та умов для переміщення переселенців із займаних ними тимчасових приміщень, а також розробити та впровадити механізм оцінки потреб у забезпеченні житлом, включивши ці дані до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Наводиться приклад Нікополя, в модульному містечку якого рік тому проживала 161 людина, з яких 41 дитина, 16 осіб з інвалідністю, 50 пенсіонерів. За інформацією Омбудсмана, міська влада Нікополя хотіла б відремонтувати гуртожитки для переселення людей, але не має на це коштів. Потрібно близько 40 мільйонів гривень.
Ми звернулись із питанням до міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій: чи виконуються рекомендації обмудсмена?
У відповіді на наш запит Мінреінтеграції повідомило, що питання поліпшення житлових умов, зокрема, і переселенців, лежить на плечах місцевих громад в межах їхніх бюджетів.
Водночас зазначили, що з державного бюджету регулярно виділяються кошти на реконструкцію, ремонт чи придбання приміщень для передачі їх у користування переселенцям
Міністерство інформує, що у 2020 році було виділено майже 17 мільйонів гривень на купівлю 67 квартир для розміщення у них 165 біженців з Донбасу.
Об’єкти нерухомості були придбані містах Авдіївка, Добропілля, Краматорськ, Покровськ, загалом у 24 селах, ОТГ та містах різних областей.
Існуючі програми кредитування від Держмолодьжитла «Доступна іпотека під 7%» або «Іпотека під 3%» розраховані на економічно активних переселенців, оскільки передбачають і початковий внесок, і щомісячні платежі. Тобто програми підходять не всім ВПО.
На малозабезпечених переселенців розрахована держпрограма «70х30»: квартири купують місцеві громади, 70% вартості житла оплачуються з держбюджету, 30% — з місцевого бюджету. Такі квартири стають власністю громади й видаються переселенцям соціально вразливих груп безоплатно у тимчасове користування на тривалий час.
Тобто знову проблема впирається у фінансування — не вистачає коштів для ремонтів, переселення, тощо. Але і позитивні приклади.
«Ми працюємо з громадами, з мешканцями модульних містечок, ми пропонуємо їм більше активізуватися у напрямку донесення необхідності створення фондів житла, нехай це буде тимчасове житло, для ВПО. Це придбання на вторинному ринку або реконструкція для проживання ВПО. І якщо ВПО доносять це громаді, необхідність участі у конкурсі на отримання субвенції, необхідність створення фонду тимчасового житла, то громада намагається якимось чином задовольнити ці проблеми. Місто Павлоград прийняло участь на отримання субвенції та має придбати 10 квартир на вторинному ринку», — каже правозахисниця Мирослава Сущенко.
Транзитне містечко для тимчасового проживання ВПО у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua
Рано чи пізно житло, яке планувалося як тимчасове, стане непридатним для користування, як би добре за ним не слідкували.
У 2021 році за субвенціями куплено 294 об’єкти нерухомості для дев’яти сотень переселенців.
Серед тих, хто отримав квартири, є і мешканці модульного містечка у Павлограді. Виходить, якщо говорити саме про транзитні поселення, то Павлоград — поки що єдиний позитивний приклад.
Варто зазначити, що квартири і домівки не передаються у власність переселенцями, а надаються у тривале користування. Умовою надання субвенції з державного бюджету є мінімум 30 % фінансування з місцевого.
«Ми спостерігаємо значну кількість ВПО на підконтрольній території України, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька області. 70% ВПО, що мешкають у зазначених регіонах, вони, за нашим опитуванням, планують тут залишитися назавжди. Тобто питання забезпечення житлом і пошук довготривалих житлових рішень, він є спільним для всіх міст, для всіх регіонів.… Модульне містечко на сьогоднішній день — це не рішення, це скоріше проблема, яку найближчим часом необхідно буде вирішувати», — пояснює пані Сущенко.
Мешканці модульного містечка у Запоріжжі наразі не бачать реальних можливостей для отримання належного для тривалого проживання житла від держави. А своїх коштів для участі у програмах пайового будівництва не мають.
Таким чином, Україну ще чекає велика робота із вирішенням проблеми модульних містечок, адже, як показало наше дослідження, далеко не у всіх них комфортні умови. І залишилися в них жити, здебільшого, соціально-незахищені люди, які не можуть винайняти собі окреме помешкання.
