Еміне Джапарова: “Україна має заповнити усі міжнародні майданчики інформацією про події у Криму”

Публікації

Що українці думають про окупований Крим, як ставляться до його мешканців, чи вірять вони у звільнення півострова і повернення туди України? Питання, якими три роки політики спекулювали, а соціологи обминали, нарешті отримали відповіді у дослідженні, яке на замовлення міністерства інформаційної політики України провела компанія «InMaind». 

За даними опитування,  86% із 1004  респондентів хочуть, аби Крим повернувся до складу України.  60% опитаних вважають, що повернення Криму можливо і лише 15 %  – вважають абсолютно неможливим. 76% українців впевнені, що Крим повинен належати Україні, 12%  вважають, що Крим повинен бути незалежним і лише 4% «віддають» півострів  Росії.

Про результати дослідження та інформаційну політику на кримському напрямку – у розмові з першою заступницею міністра інформполітики Еміне Джапаровою в програмі Питання національної безпеки (телепроект Центру журналістських розслідувань, ТРК «Чорноморська») .

Валентина Самар: Пані Еміне, почати хочу з інформації щодо «суду» у кримінальній справі нашого колеги, одного з визначних кримських журналістів Миколи Семени. Там не дозволяють працювати журналістам, але з видання «Новая газета» ми дізнались, що інформація, яку збирала ФСБ про Миколу, може свідчити про те, що проти нього готувалася справа як про розвідника чи диверсанта. Але не знайшли достатньо, тож справу відкрили за статтею 280.1.

Микола у своїй промові у «суді» говорив, що у світі відомо 7 анексій, всі вони закінчувались тим, що були засуджені міжнародним співтовариством і всі ці 7 територій повернулись туди, де були раніше. У нього є віра, що з Кримом буде так само. І ми в це віримо також. Що ми можемо зробити, щоб Микола та інші дисиденти були на свободі?

Еміне Джапарова: Це складне питання, воно для мене особисте і емоційне. Іноді відчуваєш безпорадність, тому що ефективна політика вимірюється конкретними кроками. Напевно, ефективна політика в цьому сенсі вимірюватиметься поверненням території Криму під юрисдикцію України. І для мене як для людини, яка втратила Батьківщину, ефективна політика буде тоді, коли ми матимемо чітке розуміння, як ми будемо повертати Крим і коли це може відбутися, за якими саме механізмами.

Втім, це сьогодні – неначе сходити до ворожки. Поміж тим ми відмічаємо, що рівень оптимізму українського суспільства набагато виріс порівняно з 2014-м роком з приводу того, чи повернемо ми Крим, чи ні. 60% суспільства, як показало дослідження ,  вважає, що ми повернемо Крим. Але коли питання підходить до того, коли це відбудеться, тут виникає багато сценаріїв. Ніхто сьогодні не готовий казати, коли саме це відбудеться.

Що можна зробити? Є кілька речей, які можна запустити, навіть враховуючи, що територія окупована. Ми знаємо про правопорушення, які сьогодні є масовими в Криму, – за етнічною ознакою, за релігійною ознакою, що ми фіксуємо з нашими правозахисниками і доводимо до міжнародних партнерів. Протидіяти цьому можна запуском моніторингової місії, яка була б визнана світом і яка б не просто час від часу приїздила в Крим і щось там моніторила під контролем ФСБ, а фактично перебувала б на Херсонщині і мала б постійний контакт з родичами політичних в’язнів, із самими політичними в’язнями, з правозахисниками, адвокатами, журналістами. 

Не секрет, що сьогодні рівень страху в Криму надзвичайно високий, тобто люди не готові казати про свої політичні вподобання, про очікування. І тільки за умов, коли довіра буде вибудовуватися з представниками цієї місії і тих, хто сьогодні страждає від окупаційної влади, і тільки за умов, що буде постійний контакт, не разовий, ми зможемо отримати позитивні результати.

За ці три роки були три спроби моніторингу: турецька неофіційна делегація, Жерар Штудман (спеціальний представник генерального секретаря Ради Європи з прав людини – ред.) і Нільс Мужнієкс (секретар Ради Европи з прав людини – ред.).  Звіт Штудмана ми всі знаємо, нам такий другий звіт не потрібен, бо Штудман не побачив ані переслідувань за національною ознакою, ані переслідувань за релігійної ознакою. Він говорив, що так, свободи слова не залишилось – телеканал АТР був змушений покинути територію Криму, але йому на зміну прийшов «Міллет». Та жодного слова не сказав, що це є пропаганда кримськотатарською мовою. Такі маніпуляції в цьому звіті присутні повсюди. Тому ми кажемо, що такий звіт нам більше не потрібен. Це перше.

Друге – це захист, принаймні, інформаційним шляхом, тобто надавання публічності кейсам, в тому числі і кейсу Миколи Семени, Хізб ут-Тахрір, так званих «диверсантів», тиску на адвокатів та інших. У багатьох справах це елемент захисту, адже, я думаю, як би цього не було, жертв було б не десятки політичних в’язнів, а сотні, і люди б зникали не десятками, а сотнями. Я переконана, що якби Україна на всіх майданчиках про це гучно не казала, то рівень репресій був би набагато більшим.

Валентина Самар: Я з вами погоджуюсь, але всього того, що робилось, недостатньо. Тому що немає якісної зміни, жодна людина ще не звільнена із тих, хто переслідується як дисидент, тобто за інакомислення, за те, що людина реалізувала своє природнє право на свободу слова. Попри те, що  справу Миколи Семени представниця ОБСЄ зі свободи слова Дунья Міятович назвала свавіллям, попри те, що і ПА ОБСЄ, і ПАРЄ, і міжнародні журналістські організації – всі сказали Росії: «Звільнити!», ніякої реакції немає. Бо це для них також кейс. На Колі відпрацьовується кейс проти дисидентів і журналістів. Що робити? Що є із невикористаних резервів МЗС, уряду, громадськості?

Еміне Джапарова: Ця публічна складова справи достатньо активно використана. Тобто казати, що про це ніхто не знає, ми не можемо. Єдине питання – чи сьогодні світова політична спільнота впливає на дії Російської Федерації? Очевидно, що ні. Так само, як і всі міжнародні майданчики від ООН до ПАРЄ засудили факт окупації. Всі кажуть, що РФ – агресор, окупант, порушує міжнародне право. Та чи це впливає фактично?

Валентина Самар: Не впливає, але політичне керівництво і неполітичне керівництво держави вважає, що єдиний шлях, яким можна звільнити Крим і усунути такі порушення –  це дипломатичний та політичний тиск.

Давайте перейдемо до соціологічного дослідження. Чому Мінінформ раптом нарешті замовив його?

Еміне Джапарова: Насправді, це планувалося давно. Воно було замовлено в рамках розробки стратегії інформаційної реінтеграції Криму. Це такий документ, який має визначити комунікаційні задачі з питань роботи з кількома ключовими аудиторіями: світ, Крим, Україна. З точки зору українського суспільства нам важливо зрозуміти, як ставиться воно до Криму, і відповідно формувати певні меседжі та комунікаційні компанії з приводу України, і згуртування і консолідації саме суспільної точки зору українців на Крим.

Це опитування проводилося в березні. Було вибрано 1000 людей віком від 18 років і старші у всіх регіонах, окрім окупованих територій. Підтримка Криму більше відзначається в західних регіонах і центральних. На півдні та сході менше, втім теж є, а в деяких питаннях консолідація всіх регіонів однакова.

86% українців не сумніваються і вважають за потрібне повертати Крим. Рівень оптимізму виріс – 60% вважає, що Крим повернеться.

Якщо казати про те, як повертати Крим, 60% українців вважають, що потрібно карати колабораціоністів. І по сценаріям повернення. Крим повернеться тільки тоді, коли в РФ зміниться влада, вважає 45% опитуваних; коли в Україні покращиться життя – 34%; війною – 9% українців.

Валентина Самар: Але силовий метод – це не обов’язково воєнний метод. Силові методи бувають різні. Тиск через економічні санкції це також метод не з доброї волі.

Еміне Джапарова: Насправді, мені здається, що економічні санкції – це один з найефективніших та суттєвіших інструментів, який на світовому рівні не вичерпаний. Український ринок для РФ не є цікавим. Якби були всі санкції на рівні України, Російська Федерація би їх не відчула. Тут важливо, наскільки інші країни так само консолідовано ставляться з приводу Криму, війни на сході.

Що ми бачимо по Криму? Коли ми піднімаємо питання розширення санкцій стосовно Криму, Європейська комісія, з якою ми маємо регулярні консультації, і до якої ми доносимо всі правопорушення, які відбуваються в Криму, і в тому числі і з точки зору кампаній, які порушують режим та вступають в торгові стосунки, вони кажуть, що це питання розглядають. Втім, поки що ми не бачимо, що поглиблюються санкції.

Ми очікуємо збільшення якихось персональних санкцій і передали відповідні списки. Завдяки консультаціям, які ми мали, ті люди, які обралися в Державну Думу з Криму, з семи, які обралися, двоє чи троє вже були під санкціями, і а до інших санкції були введені.

Відповідь на це питання лежить трохи в іншій площині – чи взагалі світ готовий сьогодні платити? Мені здається, що світ не має однозначної відповіді. Досі Російській Федерації  дозволяють проводити  агресивну політику по відношенню до України, це, по факту, відбувається з мовчазної згоди світової спільноти. Це факт. Коли РФ готова сьогодні воювати за збереження впливу в Україні, а без України не буде цього іміджу імперської держави, то тоді що готова протиставити Європа чи США у відповідь на це? Тому що порівнювати Україну і РФ неможливо. Російська Федерація є постійним членом Радбезу ООН, це ядерна держава, яка гарантувала нашу безпеку за Будапештським меморандумом разом із США та Англією. І от поведінка Англії та США – Джонсон, міністр закордонних справ днями відправиться в Москву вперше після 2014-го року, де зустрінеться зі своїм візаві Лавровим. Я вже очікую заголовки російських ЗМІ про потепління стосунків і зміну режиму санкцій.

Втім, коли я була в Лондоні і розмовляла зі своїми колегами, ми доносили, що нам важливо, якщо така зустріч і відбудеться (хоча ми вважаємо, що її необов’язково проводити при особистому контакті, можна провести її на рівні дипломатів), ми озвучили всі правопорушення і те, що сьогодні має бути оця гуманітарна платформа.

Три роки всі боялися питання перегляду статусу Криму. Адже ми розуміємо, що ця моніторингова місія без дозволу Російської Федерації туди не заїде. І перша резолюція ЄС, яка взагалі сказала, що потрібно започатковувати платформу для політичного перегляду статусу, про те, що ми кажемо вже три роки поспіль, була просунута 16 березня Анною Фатигою, колишнім міністром закордонних справ Польщі, яка врахувала всі наші пропозиції, і внесла їх в текст резолюції, який є дуже потужним. Тобто галас є, ми маємо ряд країн, які не підтримують Російську Федерацію, підтримують територіальну цілісність України, і вважають, що Крим – це Україна. Далі ми маємо існуючий набір санкцій, але він не розширюється. 

Валентина Самар: Як не розширюється? Він підтверджується і до списків регулярно додаються нові компанії та фізичні особи. В тому числі і по Криму. Насправді, найголовніше, що ці санкції будуть все відчутнішими з кожним місяцем та роком. Всі санкції будуть більш відчутнішими для Росії в подальшій перспективі,і тому що найстрашніше – це відсутність кредитів (адже той жирок, що був, стоплюється) і технологій, що відчувається і у видобувній галузі. 

Еміне Джапарова: Це не про те, що санкції не поширюються. Вони не суттєво поширюються, взагалі були побоювання, ще півроку назад ми отримували сигнали від наших партнерів, що їх взагалі скасують. І для нас ключовим було не допустити цього. Ми поки виграємо в тому, що їх не скасовують.

Валентина Самар: Але є країни, які не голосували за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН в 2014-му році, є ті, які не голосували за резолюцію ООН в 2016-му році, які на словах кажуть, що підтримують територіальну цілісність України. Поза тим, їхні бізнесмени та депутати відвідують Крим та по-тихому роблять бізнес. Найбільша така країна, на яку покладають зараз сподівання в «уряді» Криму та й в Росії, це Китай.

Пропоную подивитися сюжет Наталі Кокоріної, яка зібрала всі китайські прояви, які  спостерігались в Криму з кінця 2013-року, адже Янукович теж покладав на Китай великі сподівання.

Валентина Самар: Отже, що робити у таких випадках, коли країни є нашими партнерами, запевняють, що визнають нашу територіальну цілісність, але не підтримують санкції і їхній бізнес перебуває в Криму?

Еміне Джапарова: Тут єдина складова – це публічна складова. По-перше, це потрібно офіційно озвучити через МЗС, через протестні ноти. І тоді ми чекатимемо реакції світової спільноти, яка підтвердить або не підтвердить той факт, і відповідне зреагує.

Валентина Самар: Ви маєте на увазі, що на порушення китайських підприємців відреагують  США та  Євросоюз?

Еміне Джапарова: В тому числі. Сьогодні взагалі про тиск на Китай достатньо важко казати. Який тиск на нього може чинити Європейський Союз або американська держава? Які важелі вони готові включати з точки зору тиску на Китай? Очевидно, що рівень готовності не є високим. Втім, це не означає, що ми не говоримо про це. Ключове, що Україна мусить робити на офіційному рівні, – це заповнити всі можливі міжнародні майданчики від Європейського Союзу до наших інших ключових партнерів  інформацією про те, що відбувається. Через ЗМІ, які сьогодні мають можливість відслідковувати те, що відбувається в Криму, тому що держава в цій функції обмежена сьогодні.

Валентина Самар: В України теж є свої санкційні списки. Чому цих компаній там немає, в тому числі, і тієї компанії, яка прокладала кабель по дну Керченкської протоки до Криму?

Еміне Джапарова: Це питання так само потрібно піднімати. В нас є прокуратура АРК, є Генпрокуратура, є СБУ, є Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і ряд відомств, до компетенції яких входить і це питання.

Валентина Самар: Весь час було так, що органи української влади, які реагують в тій чи іншій сфері на порушення санкційного режиму чи закону про тимчасово окуповані території, били, як кажуть,  по хвостах. Тобто постфактум були заяви, ноти МЗС чи інформування СБУ, заходи обмеження, які вони вводили. Оскільки діяльність іноземців у Криму дещо активізувалась, може є сенс вживати якісь превентивні заходи? Наприклад, в сюжеті прозвучало, що в квітні буде відбуватися в Ялті якийсь економічний форум, на якому анонсуютьдесятки країн-учасниць.

Еміне Джапарова: Чи можна вірити в це? Це перше. По-друге, в рамках своєї стратегії ми чітко фіксуємо, що необхідна координація між органами державної влади в Україні. Ми сьогодні пропонуємо такий формат для того, щоб покращувати комунікацію між громадськими інституціями, правозахисними організаціями, ЗМІ та владою. Ми сьогодні обмірковуємо той формат, де така комунікація буде покращена. І в рамках комунікації варто піднімати питання, що Україна з точки зору санкцій може заподіяти по відношенню до таких от проявів. Єдиний момент – чи це буде ефективно. З точки зору іміджевих моментів це важливо, важливо сьогодні не давати спуску. Але чи сприятиме це деокупації?

Валентина Самар: Я, наприклад, вважаю, що сприятиме. Це також і безпекові питання, тому що я не впевнена, що все було б гладко, якби  російська учасниця Євробачення приїхала в Україну. Я не знаю, чи змогли б наші спецслужби гарантувати  безпеку від якихось провокацій, терактів з боку російських спецслужб,  які б потім навісили на Україну. Тому мені здається, що треба в комплексі дивитися на ці питання.

Еміне Джапарова: Моя особиста позиція така сама, що запускати російську виконавицю на Євробачення сюди не можна, тому що очевидний факт порушення українського законодавства. А наскільки європейці готові дослухатися і поважати наші внутрішні закони. Тому що цей лист, який з’явився від керівнички EBU, яка писала листа на Гроймсана, кажучи, що це обурення, що вони злі на те, що Самойлова не матиме можливість виступати, що це не політика, а музика. Але, вибачаймося, факт окупації не можна оминати, кажучи сьогодні про українську дійсність. Тобто я підтримаю таке рішення наших силових структур і вважаю, що в разі, як би вона приїхала, це була б провокація, а чи могли б ми гарантувати безпеку цій виконавиці тут в Україні?

Валентина Самар: Як би ви звернулись до європейців, керівників європейського мовника, щоб пояснити необхідність поважати закони України і неможливість переступити сьогодні через це?

Еміне Джапарова: Коли сьогодні Україні дорікають, що вона не так швидко справляється із задачами реформ, однозначно є факт того, що сьогодні відбулося в нашій країні, – це зовнішня агресія. І коли нас звинувачують в тому, що ми недостатньо швидко реагуємо, то мені здається, що окупація показала, наскільки слабка система була до того, наскільки штучно її послаблювали. І за ці три роки ми максимально мусимо координувати все, що є, і вибудовувати інституції, яких по факту сьогодні немає, і на державному рівні це теж відчувається.

Якщо казати, про те, чи могла би сьогодні бути більш артикульована Європа, то я однозначно вважаю, що так. Будапештський меморандум, який було підписано на підставі того, що Україна відмовилась від ядерного потенціалу в обмін на гарантування безпеки, не спрацював. Чи може захистити себе Україна в такому розладі? Не може, тому що в нас немає ані такої армії, як в РФ, ані того ж ядерного потенціалу, ані права вето в Радбезі. В нас немає таких ресурсів, ми не така потужна країна економічно, як Російська Федерація. І яка відповідь тих, хто гарантував нашу безпеку? Мені здається, потрібно більше штовхати це питання.

Однозначно, ця інформаційна матрьошка, про яку казав Паша Казарін, працює на 100%. Коли окуповують Крим, далі розв’язують війну на сході, і Крим нікому не цікавий. Сьогодні навіть українці в цьому дослідженні кажуть, що визначають для себе два головних питання: війна на сході та економічний рівень життя. Крим в їхніх головах на дев’ятому місці з 16-ти пунктів. Тільки 6% українців вважають, що Крим є першочерговою задачею.

Так само і на світовому рівні. Російська Федерація діє гібридно. Крім України є ще декілька важливих моментів для світової спільноти: ІДІЛ, Сирійська війна, і так далі. Коли Європа заповнена сірійським біженцями, питання України відходить на другий план. Чи коли РФ намагається довести, що без Російської Федерації питання міжнародного тероризму не можна вирішити, і в це охоче вірять партнери, і включають РФ в перемовини, обговорення, тоді про яку ізоляцію можна казати?

Ми кажемо, що економічні санкції потрібно поглиблювати, тому що це єдиний на сьогодні інструмент впливу. Добре, поки не готові казати про політичний перегляд статусу, хоча з моєї точки зору, варто піднімати це питання, може вони і не ефективні, але вони мусять дратувати і деморалізувати Російську Федерацію. Однозначно, тактично ми мусимо більш активно працювати.

Валентина Самар: Дякую вам дуже, особливо за те, що ви замовили опитування, про яке ми говорили. Я, наприклад, раділа кожній цифрі, починаючи від 60% бажаючих підтримувати кримськотатарську культуру, підтримувати кримськотатарську автономію, підтримувати Крим, навіть дотувати його після звільнення. Хоча Крим може бути самодостатнім, якщо ми його повернемо, то будемо про це дбати.