Російські можновладці та компанії путінських олігархів, що давно знаходяться під санкціями США, з року в рік уникають українських санкцій. Процедура формування санкційних списків РНБО на підставі пропозицій уряду, президента, СБУ та інших органів є непрозорою, і цим користуються особи, за якими залишається останнє слова у запровадженні санкцій.
З 2014го року діє лобістський закон про вільну економічну зону «Крим», підриває дію західних санкцій і водночас – порушує права українських громадян з окупованого півострова. Усі спроби громадськості домогтися скасування цього закону наштовхнулися на саботаж очільників центральних органів влади та більшості у парламенті. Але зараз країна живе в очікуванні виборів, і це може підштовхнути політиків та керівників держави до рішучих кроків у питанні санкцій та Криму – як не через дежавницький патріотизм, так через бажання сподобатись виборцям.
Про те, що послаблює економічний фронт боротьби із Росією і підриває міжнародні санкції – у розмові з народною депутаткою Світланою ЗАЛІЩУК та президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом ГОНЧАРОМ у програмі «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).
Валентина Самар: Доброго дня, Світлано та Михайле. Центр Журналістських розслідувань цього місяця порівняв західні санкційні списки (конкретно списки США) і українські. І ми знайшли дуже велику «нестачу» фігурантів, як юридичних, так і фізичних – лік йде на десятки. Раніше теж була та нестача, але весною цього року, коли США сказали, що вводять санкції так званого «кремлівського списку», президент України заявив про те, що українські санкції будуть синхронізовані з американськими. Ми цього чекали, але, на жаль, багато і людей, і юридичних компаній ми там не побачили. Що відбувається?
Світлана Заліщук: Мені здається, що ви вже давно відстежуєте і розслідуєте те, що ціла низка політичних рішень містять в собі просто чийсь конкретний корупційний інтерес. Можна згадати про Вільну економічну зону «Крим», яка була запроваджена з Кримом, санкції, які були запроваджені тощо. Ми розуміємо, що всі ці санкції або політика, яка мала б карати окупантів, дуже акуратно обходить певних людей, які продовжують вести торгівлю, що залишається хорошими ласими шматками або відкатів, або конкретних грошей в чиїхось політичних чи фінансових кишенях.
Можна говорити про конкретних бізнесменів. Ми знаємо олігарха Фірташа, який має там (у Криму – ред.) свій завод. А цей список не врахував цілий перелік людей і заводів, які дозволяють йому там вести свій бізнес. По-друге, ми розуміємо, що є російський бізнес, який пов’язаний з деякими українськими можновладцями. І санкційний список побудовано таким чином, щоб їх це не торкнулося.
Тому сьогодні, з моєї точки зору, потрібно змінювати законодавство про санкції і піднімати питання до РНБО. Я познайомилася з вашим дослідженням і написала звернення для того, щоб було дано відповідь, чому сталася така вибірковість.
Валентина Самар: Ви маєте на увазі депутатський запит? До кого?
Світлана Заліщук: Депутатське звернення. Запити, на жаль, зараз писати не можна, оскільки Рада на канікулах, а вони мають голосуватися в парламенті. Тому це моє депутатське звернення до президента України.
Михайло Гончар: Коли ми ретроспективно проаналізуємо, як відбувалося введення санкційного режиму, особливо, в тому, що стосується питання окупації та анексії Криму, то згадаємо, що одним з перших кроків було створення Вільної економічної зони. І це замість того, щоб ввести тотальне ембарго. Зараз ми бачимо, що ефективно спрацювало тільки там, де була громадянська ініціатива, я маю на увазі енергетичну блокаду або той інтуїтивний крок влади в березні 2014-го року з припинення водопостачання на кримський півострів. Там були певні нюанси….
Валентина Самар: Чому ж певні? Ми навіть ціну знаємо, яку пропонували уряду.
Михайло Гончар: Так, але тоді на якомусь рівні інстинктів це спрацювало. Далі, коли був розглянутий законопроект, який був напрочуд швидко підготовлений двома дуже «патріотично» налаштованими депутатами і швидко проведений, чомусь до сих пір не можемо повернутися і скасувати все це, хоча не раз така нагода була. Відповідно, коли ми говоримо про синхронізацію українських санкцій з європейськими, з американськими перед усім, то тут, на мій погляд, влада лукавить. Навпаки, ми повинні бути застрільниками санкційного режиму, а ми синхронізуємося десь після того, як США чи країни ЄС ввели якісь санкції. І то, потім з’ясовується, що дійсно там наявні такі серйозні прогалини.
В цьому контексті теж можна було б згадати, що перші особи в санкційних списках в тих же США з’явилися вже на початку березня 2014-го року.
Валентина Самар: Через день після «референдуму».
Михайло Гончар: По-моєму, тричі тільки в березні 2018-го року Білий Дім додавав до цих санкційних списків певних осіб. В нас, з огляду на управлінський хаос в той період, з одного боку не могло бути все оперативно, але здається тепер все мало б бути поставлено на нормальні рейки. Проте ми цього не бачимо. Адже дійсно спрацьовують якісь лобістські інтереси, блокують, десь намагаються подолати цей режим, і пару днів тому назад ми стали свідками такого бліц-зондування – а що, якби пустити воду у Крим? Це теж працює не на користь національним інтересам в даному питанні, і, звичайно, мало б бути по-іншому.
Валентина Самар: Пропоную перейти до конкретних прізвищ. Санкції ЄС і США на застрільників анексії Криму були накладені буквально через день після так званого «референдуму». Але ми бачимо, що до цього часу в українських списках немає помічника президента РФ Владислава Суркова, який був в Криму безпосередньо напередодні окупації. Також це Андрій Фурсенко, Олексій Громов, Вячеслав Володін, які були заступниками глави Адміністрації президента РФ, а Володін зараз очолює Державну Думу. Цих людей в списку немає.
Другий наш улов – це низка російських урядовців і перш за все – заступник голови уряду РФ Дмитро Козак, ціла торба людей із «Банку Росії» на чолі із Кирилом Ковальчуком, племінником Юрія Ковальчука – найбільшого акціонера «Банку Росії». Крім того, це глава Роснефти Ігор Сєчін, голова корпорації «Ростех» Сергій Чемезов, Володимир Якунін, що очолював «Российские железные дороги».
Яка тут може бути корупція? Що тоді означає, що цих людей немає в списках?
Світлана Заліщук: Це хороше питання, але, напевно, не до нас, тому що по кожній людині нам складно обґрунтувати, чому одні люди з’явилися в списках, а інші – ні. Я б таку вибірковість оцінювала як здачу Криму, а по-друге, напевно, стоїть чийсь інтерес, адже саме так ми бачимо логіку. Коли журналісти починають розслідування і показують, що якесь прізвище не з’явилося, потім іноді заднім числом президент додає ту чи іншу людину.
Валентина Самар: Як це було з Аркадієм Ротенбергом після заяви народного депутата Сергія Лещенка.
Світлана Заліщук: Саме так. Або ви пам’ятаєте момент, коли указ про санкції закінчив свою дію у 2016-му році, і він був поновлений тільки через деякий час, коли політики стали активно говорити, чому ж санкції призупинені і президент не поновив дію свого указу. Тобто логіка якась є, але, напевно, ми не зможемо її пояснити.
Світлана Заліщук, народна депутатка України Фото investigator.org.ua
Валентина Самар: Що тут потрібно змінити, щоб цього не було?
Михайло Гончар: Тут потрібна певна політична воля. Є ще один момент: наприклад, Сурков – мовляв, як ми його введемо в санкційний список, коли нам доводиться з ним десь періодично спілкуватися?
Валентина Самар: Вікторія Нуланд з’їздила в Калінінград для того, щоб з ним поспілкуватися.
Михайло Гончар: Це той аргумент, коли я спілкуюся в різних форматах з нашими посадовцями, що, мовляв, війна війною, але переговори ведуться, тому , мовляв, ми потім самі будем потрапляти в незручне становище, коли будемо зустрічатися з тими персоналіями, яких ми ввели в санкційний список. Безперечно, це фальшивий аргумент, але він теж спрацьовує.
Проте фундаментально я б сказав так: це ті інтереси, які не сьогодні і не вчора сформувалися. Над каналізацією певних інтересів у різних сферах Росія працювала тривалий час, особливо в період Путіна. Тому всі відомі прізвища – і Ротенбергів, і Ковальчуків, і посадовців з уряду та АП РФ пов’язують з певними українськими фігурами і у попередніх владних командах, і в нинішній, оскільки є історичні зв’язки та інтереси бізнесу.
Все це так чи інакше знаходить своє відображення в тому, що ось ці фігуранти не потрапляють або не одразу потрапляють до санкційних списків. А знайти якийсь формальний привід доволі нескладно. І це те, що не грає на користь України, коли ми говоримо про необхідність посилення санкційного режиму з боку наших партнерів у ЄС чи США. Здавалось би, нинішня ситуація. Вона дуже важлива з точки зору звільнення наших політичних бранців, яких понад 70, і заручників на Донбасі. У період Чемпіонату Світу з футболу піднявся міжнародний резонанс, і це, якраз, добра нагода для української сторони показати приклад посилення санкційного режиму по персоналіях, а не просто якось абстрактно. І вимагати того ж самого від Вашингтона чи Брюсселя, саме під приводом того, що Росія брутально порушує права людини, що вона, попри звернення від різних міжнародних організацій до президента Росії та уряду звільнити політв’язнів з огляду на ті акції голодування, які оголосили Олег Сенцов, Володимир Балух, Шумков та Емір Усеїн-Куку, ніяк не реагує. Це дає можливість і необхідність діяти більш жорстко. І тут саме українська сторона має виступати ініціатором подібних речей.
Валентина Самар: Давайте зрозуміємо, чому так відбувається, як цьому зарадити, яким чином синхронізувати ці санкції. І почнемо з адекватності законодавства. Наприклад, закон про санкції, який був ухвалений у 2014-му році, дуже коротенький, там всього п’ять статей. Якщо ми зайдемо на сторінку OFAC – Департаменту контролю за іноземними активами Мінфіну США, що відповідає за санкційну роботу, то тут можна знайти всі роз”яснення , причому оновлення можна отримувати на свою домашню пошту. І останні санкції США по так званому «кремлівському списку» були прийняті законом. Чи не дуже ми відстали від світу, який нас хоче захищати, за допомогою санкцій, у тому числі?
Світлана Заліщук: Не все так просто. Насправді, це прецедент, коли санкції стосовно Росії були ухвалені на рівні закону. Я була в США ще до ухвали цього закону, коли Україна лобіювала, аби санкції стали частиною як раз ухваленого законодавства. Конгрес тоді забрав прерогативу в Адміністрації президента Трампа ухвалювати санкції, до цього це була виняткова прерогатива голови Білого Дому, і так було завжди. Це було зроблено тому, що це була частина внутрішньої політики. Тому що законодавці боялися, насправді, в той момент, і були єдині – як Конгрес, так і Сенат – в тому контексті, що голові Білого Дому не можна довірити ухвалення санкції проти Росії, оскільки його озвучена політика як кандидата на той час, не співпадала з тією політикою, яка підтримувалася всіма державними інституціями, в тому числі парламентом. Тому це було підтримано на рівні закону, це стало прецедентом, і як показують останні переговори Трампа з Путіним, не даремно цей крок було зроблено. Таким чином президент США не зможе скасувати жодну санкцію без більшості у своєму парламенті.
Що стосується України. Відповідно до закону, Верховна Рада лише ініціює певні санкційні норми, саме подання оформлюється Міністерством закордонних справ, СБУ, іншими, а далі його ухвалює РНБО і підписує президент. Тобто в нас все ж таки кінцевою інституцією, яка схвалює, оформлює, працює з цим документом, є президент. Ви дуже правильно ставите питання – чи може зараз парламент, так само, як у США, розуміючи, що політичної волі немає, перебрати на себе такі ініціативу? Міг би, теоретично, якби в парламенті була більшість, не контрольована президентом України. Я на сьогодні не бачу можливості, щоб парламент забрав у президента можливість ухвалювати ці санкції. Хоча цим шляхом потрібно рухатися. Це і публічна дискусія, чому це не відбувається, і депутатські звернення до президента з чітким поясненням, чому деякі люди «повипадали» з цих санкцій. Я думаю, що публічна дискусія на рівні ЗМІ так само цьому допоможе. Також можна рухатися і законодавчим шляхом, але тут успіху не обіцяю.
Валентина Самар: Але закон про санкції зараз вже є. Незалежно від того, у кого ініціатива, він вже відстав від життя, особливо у зв’язку із введенням санкцій і прийняття закону у США.
Світлана Заліщук: Ви праві, і я думаю, що на сьогодні в нас є потреба формувати порядок денний, який стосується Криму. Цьому парламенту залишився рік, президенту – ще менше. Я думаю, що сьогодні завдання перед прогресивним громадянським суспільством і людьми, які відстоюють Крим і борються за нього, сформувати порядок денний і до президента, і до парламенту, і вимагати його виконання. І частина санкційної політики там повинна бути.
Валентина Самар: Оце ж я і пропоную, щоб синхронізувалися не тільки списки, не тільки механічне дублювання, а синхронізувалося законодавство, яке б відповідало вимогам сьогоднішнього дня.
Михайло Гончар: У нас немає аналога американського OFAC. Звісно, його можна створити, але при тій законодавчій оболонці, яка є на сьогодні, це не буде ефективно, оскільки ми не в США. Тому тут так чи інакше здоровим силам у парламенті потрібно домагатися того, щоб цей закон був переглянутий і вдосконалений. Очевидно, що потрібно більше саме парламентського контролю.
Громадський контроль також важливий. Але… Наприклад, Інститут Чорноморських досліджень Андрія Клименка моніторить всі судозаходи в порти Криму, ретельно відстежує, публікує, себто робиться левова частка роботи, яка мала б бути зроблена на офіційному рівні державними установами. А що вони роблять? Використовують те, що напрацьовано і показують в належно поданому вигляді як свою роботу. Але немає кінцевого ефекту. Тому ми знову повертаємося до того, що це буде завдання парламенту – цього чи нового.
Друге питання, і воно чутливе для Росії. Зверніть увагу, на чому акцентувався Путін під час прес-конференції з Трампом. Він згадав про Уільяма Браудера. Уільям Браудер по суті – творець «списку Магнітського». «Список Магнітського» – це те, що дуже пече російській владі. «Списки Магнітського» стали множитися в інших країнах: в Канаді, Литві, ще кілька країн розглядають. Це було спричинено російською агресією проти України і внутрішнім втручанням у справи багатьох країн, порушенням прав людини. В нас теж йдеться про створення «списку Магнітського», вже давно. Але особливого прогресу немає. Та ж Канада доволі оперативно створила свій аналог списку. У нас це йде дуже поволі. І коли ми піднімаємо питання звільнення наших бранців, перш за все на окупованій території Криму, то там уже мав бути такий «список Магнітського», що в ньому мають міститися тисячі прізвищ, а не кілька сотень чи десятків: і незаконні «вибори», і так далі. І це те, що від нас вже вимагають наші партнери. Не можна сказати, що робота не ведеться, але на столі поки що готового документу немає.
Світлана Заліщук: Треба створити законодавчу ініціативу щодо створення будь-яких списків, які, на жаль, виникають і множаться, адже політичних в’язнів стає більше. Ми зареєстрували насправді такий законопроект, автор там народний депутат Олена Сотник, я також є співавтором цього законопроекту. Правда, поки що він нікуди не зрушив з місця, але така законодавча ініціатива є, і вона була зареєстрована в цьому році. Якщо буде такий законодавчий механізм, він дозволить далі ініціювати будь-яку людину, яка порушила права людини, що дозволить Україні накладати санкції стосовно таких людей.
Михайло Гончар: І закликати інші країни включати цих же людей в їхні списки.
Валентина Самар: Хто цим буде займатися?
Михайло Гончар: В нас дивна ситуація: коли щось потрібно виконавчій владі, то вони прибігають в парламент, вкидають якийсь законопроект, і просять наступного дня чи тижня в порушення всіх парламентських процедур проголосувати його. Мені дивно, чому так не відбувається в даному випадку.
Валентина Самар: Я вам скажу, як відбувається в даному випадку. Кожні півроку ЄС продовжує або розширює санкції, і звертається до українських органів влади, які мають дати свої пропозиції, рекомендації, розказати, що потрібно робити. Крім того, є свій внутрішній процес – збір пропозицій від міністерств і часто робота дублюється. Але зі своїм ситом стоїть СБУ, зі своїм ситом стоїть Адміністрація президента і апарат РНБО, і чому в результаті так виходить, ніхто з нас не знає, оскільки це процес дуже непрозорий. Ми не знаємо критеріїв і дуже рідко нам щось взагалі коментують. Що відбувається з активами підсанкційних осіб в Україні? На прикладі олігарха Олексія Мордашова і заводу «Дніпрометиз», який він продав (хоча я підозрюю, що сам собі , бо вивів його в офшор на Віргінські острови), при тому, що вже рік був під санкціями! Я все одно повертаю вас до того, що має бути якась структура, яка повинна бути агрегатором цього процесу.
Світлана Заліщук: Якби інституції працювали демократично, там не було б корупції і не було зацікавлених людей, то в принципі, з моєї точки зору, нам і не потрібно було б такої інституції. Тому що СБУ робило б свою роботу і подавало б списки, що стосуються їхніх санкцій, омбудсмен робив свою, а МЗС – свою. І потім РНБО як координуючий майданчик міг би складати такі списки. В нас люблять створювати інституції, які зрештою все одно обмежені у повноваженнях і можливості реалізувати якусь ініціативу через те, що немає політичної волі і через те, що хтось матиме сито, яке їх просіє. Тому я бачу, що в Україні існують інституції, які відповідають на різних рівнях за це.
Інше питання, що є ті непомітні інструменти, які стають повноцінними блоками, чому ці списки повністю не працюють. Чому в нас у парламенті немає закону, який би дозволив Верховній Раді ініціювати конкретні прізвища людей? Чому в нас випадають деякі компанії та прізвища? Це питання до всієї вертикалі. Я намагаюсь сказати, що якщо ми зараз створимо агенцію, їй все одно обріжуть крила, тому що будуть зацікавлені люди, які просто не дозволять рухати далі ці санкції.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Фото investigator.org.ua
Михайло Гончар: Так, я згоден. Звичайно, можна створити якусь окрему агенцію, посадити туди певну кількість людей, але яка буде ефективність… Тут дійсно прерогатива апарату РНБО, там має бути відповідний структурний підрозділ. Він може бути доволі великим, оскільки, якщо займатися системно, то на основі тієї інформації, яка буде надходити з різних джерел – інших відомств, щоб все це узагальнити і напрацювати пропозиції – це добрий шмат роботи. Ми бачимо це по OFAC. Звичайно, потенціал України та Америки непорівнюваний, проте мені здається, що місце локації подібної агенції має бути саме там. Інша справа, що ми бачимо, що значною мірою в сучасних умовах той апарат РНБО, який є, – це ще один піар-підрозділ керівництва. Так воно виглядає. І в даному випадку йдеться про те, що необхідні якісь механізми, пов’язані із парламентським контролем, щоб можна було спитати – а чим ви там взагалі займаєтеся?
Валентина Самар: Що конкретно це може бути?
Михайло Гончар: Можливо, потрібні якісь парламентські слухання. Не треба їх робити відкритими, зробіть їх закритими. Достатньо кілька профільних комітетів, перш за все Комітет з питань зовнішньої безпеки, у міжнародних справах. Не треба, щоб там була присутня преса, щоб це не використовувалося як майданчик для особистого піару. Але постає питання – чи наявна на це політична воля нагорі? Тим більше, що ми в умовах, коли всі живуть в очікуванні чергових чи дострокових виборів. Проте це не означає, що цим не потрібно займатися. Напевно, коли парламентарі вийдуть зі своїх відпусток, це питання теж постане.
Валентина Самар: Я дуже люблю цей період перед виборами: всі стають такими всерозуміючими, патріотичними, до всіх дослухаються. Це треба просто використовувати і зробити так, щоб ця тема була в порядку денному, так само, як і тема, яка стосується Криму, тому що до цього часу політика стосовно Криму не сформульована і не виписана.
Михайло Гончар: Тут не потрібно щось виписувати, має бути позиція, яка коротко формулюється. Візьміть приклад Японії. 70 років після Другої світової війни, яка б партія не була при владі – питання повернення північних територій залишається незмінним.
Світлана Заліщук: Поганий приклад: 70 років позиція залишається незмінною, і ще 70 років може залишатися такою.
Михайло Гончар: Я беру до уваги не фактор часу, а фактор наполегливості і системності. Які тільки пропозиції там не робилися, але мета залишається незмінною – це територія Японії, яка окупована Росією, тому і не підписується мирний договір. Точно так само не може бути змінною і позиція України, і жодних переговорів з приводу того, що може бути якась зміна, бути не може. Комусь там у Вашингтоні чи деінде може прийти в голову ідея відкласти питання Криму чи загерметизувати її на невизначений термін. Ніякої герметизації. Ця тема повинна бути постійною, навіть коли про неї не говорять. Всі повинні чітко знати, що позиція України тут незмінна і змінитися вона не може.
Світлана Заліщук: В нас немає цих 70-ти років, тому в нас має бути не тільки не змінна позиція, а й дуже проактивні дії. Ви навели ефективний приклад енергетичної блокади, яку не підтримувало дуже багато політиків. Їм здавалося, що так робити некоректно.
Валентина Самар: Та ні, там була просто угода між державними підприємствами, вони просто гроші заробляли.
Світлана Заліщук: В тому числі, гроші заробляли. Але блокада спрацювала. І в цьому контексті держава повинна проводити дуже проактивну політику. Для того, щоб світ говорив про Крим, про нього в першу чергу повинні говорити ми.
Валентина Самар: Україна, не сформулювавши свою санкційну політику, не виписавши це все законодавчо, підриває політику західних санкцій, оскільки діє лобійований олігархами закон про ВЕЗ «Крим». Коли почалася товарна громадянська блокада Криму, президент Петро Порошенко сказав Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову, що він найближчим часом внесе законопроект про скасування цього ВЕЗ. Минуло три роки, нічого не сталося і всі ініціативи давилися. Ваш шлях подолання цієї проблеми, яка дійсно підриває західні санкції, оскільки закон дозволяє інвестувати в Крим, вести там бізнес, експортувати товари тощо?
Світлана Заліщук: Насправді, законопроекти про скасування вільної економічної зони зареєстровані були давно різними політиками. Питання було у тому, щоб найти більшість в залі і проголосувати за них. В Комітеті закордонних справ, де я працюю, провели рішення комітетських слухань за те, щоб його скасували, ми провели рішення парламентських слухань, рекомендації парламентських слухань, де ми провели це рішення. І ми тоді наполягали, щоб ця рекомендація там з’явилася.
Ви пам’ятаєте, коли продовжували дію так званих Мінських законів, Рефат Чубаров підняв це питання, коли сказав, що не буде його голосу без того, щоб внести цю правку.
Валентина Самар: І в проекті до другого читання цей пункт з’явився.
Світлана Заліщук: Саме так. Тоді було переконання, що ця правка дасть можливість скасувати ВЕЗ «Крим». Але сталося не так, як гадалося – сталася кастрація цієї правки в такий спосіб, що ця економічна зона досі продовжує працювати.
Я думаю, що прямо у вересні всі сили, які вболівають за Крим, повинні вийти з одним порядком денним, де ВЕЗ має бути номером один поруч з санкціями, поруч зі змінами до Конституції щодо кримськотатарської територіальної автономії. І це мають бути три головні питання – те, що президент обіцяв.
Михайло Гончар: Ще треба зробити, щоб відповідні кроки також були з боку омбудсмена, яка б пояснила, що Росія продовжує репресії, що підтверджує справа українського політв’язня Євгена Панова, якому Росія нещодавно винесла «вирок» – 8 років. Це є привід.
Крім того, те, що Росія зараз робить на Азові, потребує відповіді. Ми не можемо відповісти адекватно в силу наявності договору 2003-го року щодо того, що це внутрішнє море двох держав, що, на мій погляд, має бути розірвано. Асиметрична відповідь може полягати у тому, що функціонування Вільної економічної зони має бути скасоване. І представник президента України в АРК дотримується такої ж точки зору.
Потрібна консолідація цих сил разом із парламентарями з тим, щоб знову і знову це питання ставилося на порядок денний, і не просто ставилося, а вирішувалося. І як раз Росія дає для цього нагоди. В нас люблять казати, що ми не можемо щось зробити ні з того, ні з сього – а як відреагують наші європейські партнери, мовляв це погіршує гуманітарну ситуацію у Криму. Це фальшиві аргументи, ми їх чуємо не вперше, на це не потрібно звертати уваги.
Валентина Самар: «Дзеркало тижня» опублікувало опитування парламентських та непарламентських партій, де серед іншого було питання: «Чи вважає ваша політична сила доцільним скасування закону про створення ВЕЗ «Крим»?». Шість із дев’яти опитаних політсил,сказали «так». В БПП не сказали ні «так», ні «ні», а сказали, що «працює робоча група з пошуку ефективного вирішення цього питання». Але це нахабна в цинічна брехня. Я – член цієї робочої групи, і свідчу, що вона збиралася рівно один раз. Ця робоча група, за протокольним рішенням парламенту, була створена при Комітеті податкової та митної політики, який очолює Ніна Южаніна, але її збирали лише один раз. Друге засідання, на якому мали розглядати рекомендації щодо законопроекту, було несподівано скасовано, і до цього часу з лютого робоча група не збиралася.
Михайло Гончар: Мені здається, що по мірі наближення президентських виборів це питання буде проштовхнути легше. Не тому, що хтось хоче нагорі його вирішувати, а тому, що потрібні голоси виборців і якісь ефектні кроки. Говорили тривалий час, довго БПП визначався з більш ефективним рішенням і прийшли до якихось рішень. Це було, як у випадку з енергоблокадою: спочатку виступили проти, а потім очолили. Тому очікую, що буде, можливо, щось подібне. А може депутати додадуть драйву і відбудеться прискорення цього процесу.
Світлана Заліщук: Повністю підтримую. Маємо висунути п’ять головних питань у порядку денному по Криму і запропонувати і президенту, і парламенту, щоб це було ухвалено вже на наступні осінній сесії.
