Вже рік кримінальні справи з «кримської полиці» перезавантажуються – їх тепер розглядатимуть через призму міжнародного гуманітарного права. Застосування статей про порушення законів та звичаїв війни – це новий досвід в українському кримінальному судочинстві. Про подробиці цього складного процесу, про те, хто та які воєнні злочини скоїв у Криму та на Донбасі, про долю українських моряків у російському полоні та про те, чи мали росіяни право затримувати українські військові кораблі з екіпажами, говоримо з Ігорем ПОНОЧОВНИМ, заступником прокурора АР Крим в програмі «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).
Валентина Самар: Прокуратура АРК за останній рік провела перезавантаження всіх кримських справ, докваліфіковуючи їх чи перекваліфіковуючи у відповідності до міжнародного гуманітарного права, а саме використовуючи статтю 438 – порушення законів і звичаїв ведення війни. Чому саме ця стаття, пане Ігорю?
Ігор Поночовний: Ми дійшли такого висновку у зв’язку з тим, що в Криму триває міжнародний збройний конфлікт, який так кваліфіковано Прокурором Міжнародного кримінального суду, спираючись на резолюцію ООН, яка щороку виноситься по кримському питанню. Тому було прийнято рішення про кваліфікацію за статтею 438, яка говорить про порушення законів та звичаїв ведення війни. Ця стаття є в Кримінальному кодексі і вона є бланкетною, вона відсилає нас до міжнародних договорів, згода на обов’язковість застосування яких надана Верховною Радою. Одним з таких договорів є Четверта Женевська конвенція, яка говорить про регулювання відносин між учасниками збройного конфлікту та цивільним населенням, зокрема мешканцями півострову Крим і одним з комбатантів – країною-окупантом, представниками окупаційної влади Російської Федерації. Тому більшість злочинів, які вчиняються на території півострову, до вчинення яких тим чи іншим чином причетна окупаційна влада, кваліфікуються нами саме як порушення законів та звичаїв ведення війни, а саме – порушення норм Женевської конвенції.
Валентина Самар: Раніше ця стаття практично не застосовувалася, і на сьогоднішній день в доробку судового і досудового слідства є лише один обвинувальний вирок за воєнний злочин, скоєний на території окупованого Донбасу. Чому така неувага до цієї статті, до цієї можливості застосовувати і українське законодавство, притому, що ми вже п’ять років воюємо?
Ігор Поночовний: Злочини проти безпеки й миру – цей розділ взагалі є новим, і це також новий напрямок в кримінальному праві. Він не був таким затребуваним до цього, оскільки в Україні до 2014-го року не було збройних конфліктів, а тим більше – міжнародних збройних конфліктів, які на даний час є на території півострову Крим. Там ситуація з кваліфікацією та розслідуванням цих злочинів досить непроста, в першу чергу, тим, що та ж Четверта Женевська конвенція не є кримінальним законом по своїй суті, це є правила ведення війни – як можна воювати, як не можна воювати. І Четверта Женевська конвенція регулює саме поводження стосовно цивільного населення. Кримінальний кодекс написаний зовсім по-іншому, він передбачає цілу низку ознак, які повинні бути витримані для того, щоб діяння мали ознаки злочину. Женевська конвенція, на жаль, цього не містить, вона містить певні заборони або дозволи. Тому в нас було витрачено багато часу на те, щоб зрозуміти, чи можемо ми кваліфікувати злочини таким чином чи не можемо, і систематизувати злочини відповідно до норм Женевської конвенції, відповідно до серйозних порушень, які нею передбачені. Адже потрібно розуміти, що не всі ті порушення правил і звичаїв ведення війни, які вчиняє держава-окупант в Криму, є злочинами. Вони є порушеннями, але не є злочинами, хоча це теж передбачено в Женевській конвенції.
Цей напрямок є досить новий, ми тільки починаємо його напрацьовувати, набивати руку на цьому, тому зараз в процесі такої роботи знаходиться прокуратура Автономної Республіки Крим і тому поки ніхто взагалі або дуже мало застосовував саме ці положення Кримінального кодексу.
Валентина Самар: Прокуратура АРК не самостійно підійшла до цього, наскільки я розумію, ви працювали разом із правозахисниками.
Ігор Поночовний: Так, з 2016-го року, з моменту, коли прокуратуру очолив Гюндуз Мамедов, ми почали працювати з вітчизняними консультантами, з правозахисними організаціями, а також з міжнародними консультантами, які мають досвід роботи у воєнних трибуналах по різних конфліктах в світі. І за допомогою цих консультантів ми зібрали ефективну команду, які дійшла висновку, що потрібно правильно кваліфікувати злочини в Криму, а не просто формально підходити до реєстрації якихось кримінальних проваджень і удавання їхнього розслідування. Тому тільки зараз вдається отримувати перші результати.
Валентина Самар: Давайте на конкретних прикладах покажемо, що було до перекваліфікації і що є сьогодні. В нас є приклад відомих людей – «прокурор Республіки Крим» Наталя Поклонська. В кінці минулого року її справа була докваліфікована саме за 438 статтею. І ті факти, які були покладені в основу цього провадження — це заборона діяльності Меджлісу та справа «26 лютого», в контексті переслідування учасників мітингу 26 лютого під ВР Криму, зокрема Ахтема Чийгоза і решти осіб, які отримали незаконні терміни покарання в результаті цієї справи.
Наступні справи, які на слуху – це справи проти активістів «Євромайдану-Крим». Вони також були перекваліфіковані стосовно їх викрадення і катування, але ми не побачили у вашому повідомленні, кому ж інкримінуються ці злочини.
Фото: investigator.org.ua
Ігор Поночовний: На даний час ми займаємося перекваліфікацією не тільки по учасниках Євромайдану, а по всім жертвам, які зазнали переслідування від дій окупаційної влади або представників окупаційної влади. Дії представників «самооборони Криму» чи будь-яких незаконних збройних формувань, які офіційно не є чиновниками або правоохоронними органами окупаційної влади, але є їхніми посібниками, також перекваліфіковуються на статтю 438. Не всі, звичайно, тому що левова частина учасників «самооборони Криму» кваліфікується все-таки за спеціальною статтею 260 – учать та організація у незаконних збройних формуваннях. Проте справи тих учасників, що брали участь у злочинах, які підпадають під серйозні порушення норм Женевської конвенції, зараз перекваліфіковуються на статтю 438, і кримінальне розслідування буде вестися саме за цієї статтею. Прізвища, на жаль, я називати не можу в силу законодавчої заборони, але це публічні і одні з найактивніших учасників «самооборони Криму».
Валентина Самар: Я б звами посперечалася стосовно прізвищ, оскільки в нас суд відкритий і гласний.
Ігор Поночовний: Але особа вважається невинуватою до винесення обвинувального вироку суду відносно неї.
Валентина Самар: Поясність, яка різниця – за якої статтею кваліфікувати: за 260-ю, яка передбачає покарання за участь або організацію незаконного збройного формування, чи 438-ю, яка передбачає покарання саме за воєнний злочин. Можливо, терміни покарання, можливо, санкції якісь особливі?
Ігор Поночовний: Різниця в діянні. Якщо особа просто бере участь у незаконному збройному формуванні, наприклад, просто патрулювала вулиці або забезпечувала схоронність якогось «націоналізованого» майна тощо, її дії кваліфікуються за статтею 260. Якщо ж особа, будучи представником незаконного збройного формування, вчиняла злочини, які підпадають під заборону, передбачену Женевськими конвенціями, то її дії кваліфікуються за статтею 438.
Валентина Самар: Наприклад?
Ігор Поночовний: Наприклад, катування та нелюдське поводження, те, що робилося з представниками Євромайдану, зокрема з Андрієм Щекуном, коли його викрали і катували у підвалі. І тоді дії тих же «самооборонівців» нарівні з 260-ю статтею докваліфіковуються ще й за статтею 438, оскільки вони діяли як представники окупаційної влади, застосовували катування, нелюдське поводження з жертвами. Це прямо заборонено Четвертою Женевською конвенцією, відповідно, є складом злочину, передбаченого статтею 438. Різниця тільки в цьому. Тобто ми не говоримо, що ці склади злочину виключають один одного, вони один одного доповнюють. І суб’єктом злочину, передбаченого статтею 438, може бути не тільки представник незаконного збройного формування, це можуть бути представники «правоохоронних органів», «органів правопорядку», «судових органів», «органів прокуратури» і представники окупаційної «влади», які займаються питаннями «націоналізації» та «федералізації» майна, які займаються призивом громадян в збройні сили РФ тощо.
Валентина Самар: Скільки таких справ потрібно буде перекваліфікувати?
Ігор Поночовний: На даний час перекваліфіковано вже близько 100 кримінальних проваджень, але це не означає, що це 100 злочинів. Під цими кримінальними провадженнями є багатоепізодні кримінальні провадження. Тобто сказати точну цифру я не можу, але 30-40% кримінальних проваджень будуть перекваліфіковані на 438-у статтю.
Валентина Самар: А на сьогодні їх розслідується прокуратурою близько 1,5 тисяч?
Ігор Поночовний: Якщо по кількості кримінальних проваджень, то приблизно так, а по кількості епізодів та самих злочинів – більше.
Валентина Самар: І найголовніше – коли хоч одне з них піде до суду?
Ігор Поночовний: Зараз ми напрацьовуємо практику спеціальних досудових розслідувань, оскільки, як ми знаємо з початку діяльності Державного бюро розслідувань одні судді говорять, що перестав діяти порядок здійснення спеціального досудового розслідування, відповідно, і спеціального судового розгляду. Зараз напрацьовуємо практику, використовуючи закон про тимчасово окуповані території, який нам дає можливість клопотати перед судом про спеціальне досудове розслідування. Ми будемо звертатися з відповідними клопотаннями до суду, і, сподіваюся, що в порядку спеціального досудового розслідування будемо скеровувати ці кримінальні провадження до суду, адже всі підозрювані, які на даний час є по статті 438 і майбутні підозрювані — це особи, які на підконтрольній України території не знаходяться. Вони знаходяться або на території РФ, або на тимчасово окупованій території півострову.
Валентина Самар: З доцентом Інституту міжнародних відносин Антоном Кориневичем ми намагалися визначити, як же називати учасників збройного конфлікту, які є громадянами України, але водночас воюють проти української держави. Ми пам’ятаємо ці скандали з «повстанцями», «ополченцями» на Донбасі тощо. Та ж сама ситуація є в Криму, але трошки інша, тому що і МКС, і Україна однозначно визначають ситуацію в Криму як міжнародний збройний конфлікт, і тут ніякого вже внутрішнього конфлікту немає. Як визначати цих людей? Як ви визначаєте статус «самооборони Криму» і «самооборони Севастополя»? Вони комбатанти?
Фото: investigator.org.ua
Ігор Поночовний: Наскільки я розумію, комбатантами їх вважати не можна, оскільки комбатанти – це військовослужбовці. Військовослужбовці України, військовослужбовці Росії.
Валентина Самар: А так само ополчення, а так само добровольці.
Ігор Поночовний: Для «самооборони Криму», «самооборони Севастополя», різних цих їхніх «казачеств» та інших незаконних збройних формувань є відповідна кваліфікація в Кримінальному кодексі – вони є учасниками незаконних збройних формувань, які беруть участь у вчиненні злочинів на боці однієї чи іншої сторони. Різниця між Кримом і окупованим Донбасом кардинально різна. Хто б її не намагався поєднати, робити схожою, це два різні вектори в міжнародному гуманітарному праві. Ситуація в Криму очевидна, задокументована в РФ, оскільки Російська Федерація через певний період все-таки визнала, що її збройні сили брали участь в окупації півострову Крим. Це стало основоположним фактором, щоб кваліфікувати дії РФ по окупації півострову саме як міжнародний збройний конфлікт, оскільки були використані регулярні збройні сили. Як таких бойових дій в Криму не ведеться, є збройні сили, які окупували, розпочали збройний конфлікт, є окупаційна «влада», яка за допомогою своїх прихвостнів – «самооборони», «казачеств», «правоохоронних органів» (наших держзрадників-правоохоронців) утримує режим окупації на півострові. В тому числі за рахунок комбатантів – прикордонників ФСБ, збройних сил РФ, які розміщуються на території півострову. Тобто в Криму ми повинні розмежовувати: комбатанти – це армія та збройні сили, і окупаційна «влада», яка забезпечує режим окупації півострову.
Валентина Самар: А все-таки ті «самооборонівці», які були і є громадянами Російської Федерації, які є відставниками збройних сил РФ, які служили на Чорноморському флоті, вийшли у відставку, залишаються офіцерами запасу виконували завдання командування Чорноморського флоту і Південного воєнного округу під час подій окупації Криму, вони хто? Теж не комбатанти?
Ігор Поночовний: Я у військових справах не досить добре розуміюся, але якщо особа звільнена в запас і не виконує свій військовий обов’язок як військовослужбовець, я б комбатантом її не вважав. Оскільки особи, які звільнені в запас, це вже цивільні особи, які, підтримуючи свої політичні чи якісь національні погляди, надають підтримку одній чи іншій стороні в збройному конфлікті.
Валентина Самар: А відтак, якщо це не комбатанти, вони не можуть вважатися військовополоненими. Ця норма була застосована у випадку, коли були затримані, атаковані, обстріляні, поранені, захоплені та незаконно утримані і по сьогодні 24 військових моряка Військово-Морських Сил України, які біля Керченської протоки були взяті у полон військовослужбовцями ФСБ Росії. Україна подала до Міжнародного трибуналу з морського права позов проти РФ, і 10 травня відбудеться засідання цього трибуналу, яке стосується заяви України про заходи забезпечення позову. Україна вимагає звільнити українських моряків і їхні кораблі (це відповідає нормам міжнародного права). Росія відмовилася брати участь у цьому засіданні. Прокуратура АРК застосувала до цього випадку саме 438 статтю – порушення законів і звичаїв ведення війни. Які ви перспективи бачите?
Ігор Поночовний: На мою думку, в міжнародно-правовому плані, це одне з найперспективніших кримінальних проваджень, оскільки тут надзвичайно очевидні факти. Між Україною і Російською Федерацією йде війна, міжнародний збройний конфлікт, представники збройних сил обох країн є комбатантами, тому затримання, захоплення або будь-які методи, вчинені щодо військовослужбовців, є взяттям їх в полон. З того моменту, коли наші військовослужбовці були взяті в полон прикордонною службою ФСБ РФ в Чорному морі, вони вважаються військовополоненими, і до них застосовується положення Третьої Женевської конвенції, яка регулює відносини з військовополоненими. Ця позиція була нами розроблена під час внесення відомостей в ЄРДР саме за фактом порушення їхніх прав саме як військовополонених.
В нашому кримінальному провадженні ми не досліджуємо факт обстрілу, захоплення їх у водах Чорного моря, ми говоримо тільки про те, що військовослужбовці РФ, як це не дивно буде звучати для тих, хто не орієнтується в ситуації, мали право захоплювати українських військових в полон, але дотримуючись певних правил. Як раз за недотримання цих правил ми і розпочали кримінальне провадження. Тобто коли їх звинувачують у вчиненні злочину, якого вони не вчиняли, це позбавляє їх права на справедливе судочинство, яке є одним з основоположних прав. Притягуючи їх, завідомо невинних, до кримінальної відповідальності, Російська Федерація в Криму вчиняє воєнний злочин. Порушуються також інші вимоги Третьої Женевської конвенції — це і ставлення до них, це і надання їм медичної допомоги, це і заборона судити їх загальними судами. Їх повинні судити тільки військові суди, тільки за воєнні злочини, а не за загально-кримінальні злочини, їх не можна позбавляти військово одягу та жетонів, їх не мають права допитувати так, які їх допитують російські слідчі, розміщувати далеко від їхніх військових частин і так далі. Тобто цілий ряд норм Третьої Женевської конвенції відносно військових моряків було порушено. У зв’язку з цим прокуратура АРК кваліфікувала дії РФ і окупаційної «влади» саме як порушення законів і звичаїв ведення війни.
