Олександр Вілкул: «З орками потрібно або воювати зі зброєю в руках, або виїжджати. І в жодному разі з ними не співпрацювати»

Із території окупованої рф Херсонщини не було організовано жодного «зеленого коридору», яким могли б виїхати місцеві мешканці, яким загрожувала небезпека або які не мали сил жити в неволі. Російські військові та спецслужби відмовлялись узгоджувати коридори, тож люди, самоорганізувавшись, виїжджали на свій страх і ризик. Одна із доріг життя вела до Кривого Рогу, міста, що завдяки організованому опору, не потрапило під окупацію у перші тижні стрімкого наступу агресора. Волонтери і місцева адміністрація підтримують херсонців і на окупованій території, і на щойно звільненій, а сам Кривий Ріг став прихистком для переселенців із окупованого півдня або ж турботливим транзитним містом. Звідси працюють п'ять голів об'єднаних громад і дві райдержадміністрації Херсонщини. Тут 16,5 тисяч херсонських випускників отримують свої атестати і можуть вступити до вишів. 

Про те, як організована допомога переселенцям, завдяки чому встояв Кривий Ріг і як війна змінила самого Олександра ВІЛКУЛА, який став керівником військової адміністрації міста, - читайте і дивіться в інтерв’ю кореспондентам ЦЖР Петру Кобернику та Олегу Батуріну для програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар (проєкт Центру журналістських розслідувань).

Олександр Вілкул, начальник військової адміністрації Кривого Рогу Фото: investigator.org.ua

ЦЖР: Пане Олександре, херсонці передають вам вітання і подяку за те, що ви багато чим допомогли і самій області, і переселенцям, які поступово наповнюють ваше місто. Давайте з переселенців і почнемо. Чи є цифри, скільки їх зараз? Де вони розміщуються, чи мають все необхідне і як влада Кривого Рогу допомагає їм адаптуватися?

Олександр Вілкул: Кривий Ріг з перших днів війни почав приймати переселенців. У нас був великий досвід, починаючи з 2014 до 2019 роки, тому нам не потрібна була якась розкачка. Почав працювати наш центр з прийому біженців буквально в перший день нападу російської федерації. Зараз в місті близько 60 тисяч біженців, приблизно половина з них — з Херсонської області. Наша лінія фронту складає більше 100 кілометрів і шляхів евакуації доволі багато. На жаль, немає організованих шляхів евакуації.

У нас був один невдалий приклад гуманітарного коридору, коли була домовленість на міжурядовому рівні. Під’їхала наша колона з 10 криворізьких комунальних автобусів, 6 автомобілів швидкої допомоги, орки викрали старшого колони, обстріляли колону, прикриваючись колоною як щитом, почали обстрілювати з усіх видів арти наші позиції. Це коли викрали Володимира Марчука,  голову Нововоронцовської територіальної громади. Це такий наш невдалий досвід офіційного зеленого коридору.

Але в нас лінія фронту більше 100 кілометрів, є різні шляхи евакуації. Десь люди виїжджають на велосипедах, в нас є місце — блокпост, де тисяча велосипедів, люди їх залишають, переходять на наш бік. Когось вивозять на тачках: літніх людей, дітей, переходять вбрід через річку Інгулець, переходять на тракторах — різні шляхи евакуації.

ЦЖР: Що державі треба зараз зробити для покращення долі людей на ТОТ Херсонщини: зелені коридори, посилити гуманітарну допомогу?

Олександр Вілкул: Зелені коридори блокують орки, вони ж не пропускають. Два випадки було. За Давидовим Бродом, коли вони стріляли з «Градів» прямо по мирних колонах біженців, пряме влучання в машини, і загинули люди, було багато поранених. В районі Мар’їнського, коли через Дніпро човник перепливав, 14 осіб — 4 трупи, інших ми ледве врятували в нашій лікарні, коли по човну прямий удар «Градами». Орки блокують. І можливості виїзду, і можливості гуманітарної допомоги. Я можу сказати херсонцям: ви, рідні, тримайтеся. Вас звільнить переможна українська армія.

ЦЖР: Коли?

Олександр Вілкул: Скоро. Головне — вірити. Будуть наші жовто-блакитні прапори, все буде добре.

ЦЖР: Ви приймали переселенців і з Харківської області, і з Донецької, і з Херсонської. Як вони відрізняються один від одного? Кому важче адаптуватися в вашому місті?

Олександр Вілкул: Переселенці об’єктивно відрізняються. Одна справа коли люди евакуюються централізовано: на своїй машині, з валізами, зі своїми речами. Так найчастіше приїжджали з Харківської області і з Донецької. Переселенці з Херсонської області, враховуючи що це нелегальні шляхи евакуації, приїздять фактично босі, практично без нічого. Тобто, звісно, херсонцям найважче за всіх.

Колона авто біженців чекає на виїзд з окупованої території Фото: investigator.org.ua

ЦЖР: Як ви сказали, Кривий Ріг – місто індустріальне, промислове, а херсонці — люди аграрні. Ми були сьогодні в центрі, де живуть наші переселенці з Херсонщини… Як проходить їхня адаптація?

Олександр Вілкул: На Озьорке, де ми допомогли город зробити? Потрібен час. На все потрібен час. Так, ми індустріальне місто, але в нас великий Криворізький район, де є сільське господарство. Але на все потрібен час. І ми намагаємося зробити все, щоби ця адаптація пройшла як можна м’якше і безболісно, наскільки це можливо.

У нас налагоджена повністю система: хто хоче виїхати з міста транзитом, ми надаємо медичну допомогу, надаємо продукти харчування, організовані евакуаційні потяги. Приблизно 100 тисяч проїхали через нас транзитом. Ті, хто хочуть залишитися, для них підготовлені місця в гуртожитках, в дитячих садках, в школах. Ми там приймаємо людей, надаємо медичну, соціальну допомогу, безкоштовно годуємо тричі на день.

Зараз спільно з учбовими комлексами промислових підприємств проводимо перепідготовку для людей працездатного віку, для тих, хто хоче її пройти, хто хоче навчитися різним додатковим спеціальностям. Бо в основному люди з сільськогосподарського регіону, а Кривий Ріг — місто промислове. Плюс спеціальні механізми роботи з дітьми. Ті люди, які розселилися у друзів, родичів, хто орендує квартири, мають можливість постійно отримувати продуктові набори. В нас є п’ять пунктів видачі.

Ми — один народ, і українці завжди будуть допомагати українцям. Кривий Ріг зробить все, що необхідно. Зараз Кривий Ріг визначений тим містом, де херсонським дітям видаються атестати про закінчення середньої школи. Ми отримали нещодавна 16 тисяч таких атестатів, надрукували додатки з оцінками, вже розпочата видача. 

ЦЖР: Хто організовував процес видачі атестатів випускникам Херсонської області? Це була ваша компетенція?

Олександр Вілкул: Організаційний процес — це я, наше управління освіти спільно з херсонськими РДА і заступником губернатора Едиком Науменком, який був тут. Ну 16,5 тисяч. Це спільний процес.

ЦЖР: Сьогодні велика проблема, з якою стикаються багато людей у цьому центрі, – йти кудись ксерити документи, довіреності…

Олександр Вілкул: Це принципове питання нашого законодавства. По закону, можуть отримати атестати або дитина, або батьки, або будь-яка людина за довіреністю. Так по закону, ми ж не можемо порушувати. Він не може бути відправлений поштою.

ЦЖР: Ми це скоріше до того, щоби поставити на території навчального закладу ксерокс…

Олександр Вілкул: Не питання. Операційні питання можуть будь-які постійно виникати. Тим паче процес йде три дні. Якщо є питання по ксероксах — завтра дам команду, поставлять.

Видача атестатів випускникам Херсонської області у Криворізькому природничо-науковму ліцеї Фото: investigator.org.ua

ЦЖР: Така ситуація: херсонці дізнаються новини від вас або від пана ВІталія Кіма (голова Миколаївської військової адмінстрації – ред.). Ми майже два місяці не бачили нашого голову ОДА Геннадія Лагуту (інтерв’ю записувалось і вийшло в ефір до погодження КМУ відставки Лагути з посади керівника Херсонської ОВА – ред.). Ми навіть не знаємо, де він знаходиться зараз. Скажіть, ви бачилися з паном Лагутою, він виходить на зв’язок? На вашу думку, як так сталося, що херсонці зараз своїм лідером вважають вас і Кіма, а не Лагуту?

Олександр Вілкул: Так не можна сказати. Ми працюємо спільно з владою Херсонщини. У Кривому Розі знаходяться п’ять голів ОТГ Херсонської області, починаючи з Високопілля і Нововоронцовки, завершуючи Кочубеївкою та окупованою Великою Олександрівкою. У Кривому Розі два голови РДА Херсонської області — Новокаховської і Бериславської. Плюс заступник губернатора Едуард Науменко. Я з Лагутою достатньо часто розмовляю.

Просто Кривий Ріг опікується усіма населеними пунктами Херсонської області, які звільнені з боку Кривого Рогу. З півночі. Це більше 25 населених пунктів. Як тільки наша армія відігнала орків від Кривого Рогу і звільнила ці населенні пункти, ми одразу повезли туди продукти харчування, медикаменти. Найскладніше було вирішити питання з енерго-, водозабезпеченням. Тому що як правило це все було перебито. Це робили криворізькі комунальники, тобто, за великим рахунком, ми мультиплікували всю комунальну, соціальну і медичну систему Кривого Рогу на північну частину Херсонської області. Ми це зробили від душі. І ми це робили в співробітництві з херсонською владою і, зокрема, з губернатором Лагутою.

ЦЖР: Тобто зв’язок з ним є?

Олександр Вілкул: Зв’язок з ним є, більше того я можу сказати, що я йому особисто вчора ввечері телефонував. У наш бік вийшли частина Херсонського управління Державної служби з надзвичайних ситуацій. У мене є пропозиція зробити бази ДСНС [на звільнених територіях]. Я йому запропонував дати комплектацію, пожежні машини, гідранти, все необхідне. Від нього потрібна команда херсонському управлінню ДСНС, щоб вони взяли в нас комплектацію і зробили дві бази ДСНС уже там, на території Херсонської області, бо у нас зараз велике плече під’їзду. Конкретно вчора я телефонував йому з цією пропозицію. Він сказав: так, звісно, я дам всі команди. Він в конструктивній комунікації. Те, що може, він робить.

ЦЖР: Зараз більша частина Херсонщини окупована, але законодавчо це не визначено. Нам часто телефонують і запитують, що робити: чи має голова сільської ради виїхати, чи має залишитися; якщо залишуся в окупованому селі, то чи не скажуть, що я колаборант? На вашу думку, що треба зробити державі, які закони потрібно прийняти, і що мають робити голови громад— виїжджати, залишатися, продовжувати працювати?

Олександр Вілкул: Давайте я буду коментувати питання, які знаходяться у моїй компетенції. Питання національного рівня, кого вважати колаборантом, кого не вважати, я коментувати не буду. Можу сказати свою думку. З орками потрібно або воювати зі зброєю в руках, або виїжджати. І в жодному разі з ними не працювати. Це моя думка. Це має бути врегульовано на рівні законодавства.

ЦЖР: З приводу голови Нововоронцовської громади Володимира Марчука, який зараз у Кривому Розі знаходиться. Як ви вважаєте, може, він повинен все ж таки в своїй ОТГ бути, адже вона не окупована…

Олександр Вілкул: У нас зараз п’ять голів ОТГ Херсонщини знаходиться в Кривому Розі. Я думаю, вони самі будуть визначатися, як їм ефективніше працювати. Марчук точно через день в мене, і з питань продуктів, і з медицини. Конкретно вчора о 23:00 він у мене був з питань поховання двох мешканців Нововоронцовки. Він опікувався їхнім похороном у Кривому Розі. Як ефективно йому працювати, він визначиться сам. Чи намагається він допомагати Нововоронцовці? Я підтверджую — намагається. Всі питання, які є в громади, — він через день у мене.

ЦЖР: Що відбувається зараз в окупованих районах Херсонщини, які ближчі до вас?

Олександр Вілкул: З того, що розвідка каже, що ми знаємо від людей, які звідти виходять — орки поводяться гірше, ніж фашисти під час Другої світової війни. Вбивства, згвалтування, катування. Жах.

Кривий Ріг Фото: investigator.org.ua

ЦЖР: Як сильно постраждала ваша громада від ударів російських військ і в цілому від війни?

Олександр Вілкул: У нас практично зруйноване одне промислове підприємство, постраждало ще декілька підприємств від ударів. Це суттєві втрати. Декілька десятків будинків приватного сектору.

З самого початку війни головною нашою стратегією було дві речі. Перша: не дати їм з наскоку увірватися до Кривого Рогу. В нас же перші два тижні війни не було армії, в нас був лише один батальйон тероборони, який знаходився лише на стадії формування. І 600 осіб Нацгвардії аж з двома мінометами. Нашим завданням було як можна сильніше сповільнити  просування російської армії. От тому ми воювали як могли: блокували полосу в аеропорту будівельною технікою, асфальтоукладчиками, катками, щоби не дати сісти їхнім літакам. Ми правильно зробили: на 200 метрів знизився Іл-76 і три СУшки було, полоса була заблокована, радіолокація вимкнена, тому вони полетіли назад. Плюс відома спроба прориву колони з боку Миколаєва, частину якої, 150 одиниць, відсікли в Баштанці. Якраз там народилася легенда про українських фермерів, які ракети тягають тракторами.

Це вертольоти наші відсікли їх тоді. А 150 одиниць техніки пішли на Кривий Ріг, і ми тоді вигнали шість БелАЗів на проїжджу частину, трактори, перекрили трасу. Вони і зараз там стоять. Допомогло, що в перші 2 тижні орки не могли ходити по грунту, вони ходили тільки по асфальтованим дорогам, тому що земля була вологою. Колона уперлась в БелАЗи і встала, наші вертолітники нанесли ще один удар. На жаль, у нас були втрати серед вертольотів, але колона зробила напівкільце і пішла на Вознесенськ і Нову Одесу.

Вони поступово до нас підбиралися, окупуючи Херсонську область. Ми промисловою вибухівкою, яку взяли в кар’єрах, підривали мости, тунелі — все, щоби сповільнити їхнє просування. Потім підійшла наша армія, бої велися дуже близько до Кривого Рогу, в декількох сотнях метрів. І завдяки мужності і героїзму наших солдатів, орків відігнали від Кривого Рогу на 50 кілометрів і лінія фронту вже зараз всередині Херсонської області.

Тобто, було дві задачі. Перша: не дати заскочити оркам в місто, де не було армії. Друга: відсунути їх від Кривого Рогу, щоби до нас не дострілювали «Гради» і гаубиці, тобто, масове РСЗВ, якого багато, та ствольна артилерія. Зрозуміло, що від ракет і «Смерчей» ніхто не застрахований. Принаймні масове РСЗВ до нас не дострілює. Тепер задача — йди далі, деокупувати Херсонську область.

ЦЖР: До початку повномасштабної війни в Кривому Розі встигли сформувати тероборону?

Олександр Вілкул: У нас був лише один батальйон, що перебував на стадії формування. Був комбриг, були офіцери, але батальон тільки формувався.

Збори тероборони Кривого Рогу Фото: Youtube Слуга Народу. Кривий Ріг

ЦЖР: Але він брав участь в обороні Кривого Рогу, був на позиціях, коли росіяни намагалися місто захопити. Запитую про це, бо на Херсонщині з цим були великі проблеми

Олександр Вілкул: Ми окопували Кривий Ріг з першого дня. Ми – велике місто, в нас багато комунальної і промислової техніки. Звісно. Було дві паралельні речі: ми уповільнювали просування орків БелАЗами, підривом мостів і тунелів. Одночасно окопували і садили на позиції тих, хто був. Були тероборона і Нацгвардія. Тобто на позиціях був цей батальйон тероборони, який тільки-но сформувався, і так само Нацгвардія. Це теж блокпости і позиції.

ЦЖР: На Херсонщині запитують, чому ваші інтерв’ю і звернення російською? Ви ж чудово знаєте українську. Народ дивиться вас, тому що ви даєте багато конкретики, і такі: «ну чому російською, він же знає українську»?

Олександр Вілкул: Я вважаю, що питання мови під час війни не актуальне. Нам потрібно бити орків, а не думати, як ми це робитимемо. Питання: чи вважаю я, що українізація необхідна? Так, я вважаю, що українізація необхідна. Але українізація має бути лагідною. Не треба нікого ламати через коліно. Подивіться, як воює російськомовний Південний Схід — Маріуполь, Харків, Кривий Ріг, Херсонщина. І що з’ясувалося? Що російськомовний український патріотизм нічим не слабший, ніж україномовний патріотизм. Це перше. Друге: який відсоток на Південному Сході говорить російською? Відповідь — великий відсоток. Десь 50%, десь — 70%, десь — 90%. З цими людьми потрібно розмовляти? От я і розмовляю.

Зараз головне питання — перемогти ворога, все інше неважливе. Якби розуміли арабською, потрібно було б говорити і арабською. Потрібно говорити так, як ефективно. Зараз все — неважливо, окрім ефективності. Те, що ефективно, потрібно робити і це буде добре. Що неефективно — робити не потрібно, тому що це погано. Все інше не має значення. Не має значення, що було вчора. І навіть не факт, що важливо те, що буде післязавтра. Важливо, що сьогодні і що завтра. Переможемо — інше не важливе. Сьогодні війна йде за виживання країни, виживання нашої нації. Все інше другорядне. Важлива лише ефективність.

ЦЖР: Довгий час ви асоціювалися в українському суспільстві як політик з проросійською позицією. І тут таке перетворення з вами трапилося. Я розумію, що вас, мабуть, кожен журналіст про це запитує… 

Олександр Вілкул: Я втомився відповідати на це питання. Це все ярлики. Комусь було політично вигідно говорити, що раз вони говорять російською, значить вони люблять росію. І хто любить росію? Хто воює? Російськомовний Південний Схід. Припустимо, вони відмічають день перемоги і вважають його святим днем. Так я і вважаю так, як вважав. В мене один дід дійшов до Берліна, інший — до Праги. Просто тоді вони воювали з фашистською Німеччиною, зараз ми воюємо з фашистською росією. Нам все одно, з ким воювати за свою Батьківщину. Хто нападе, з тим і будемо воювати. Все інше ярлики.

Зайдіть в google і наберіть «Вілкул + росія+ санкції», ви побачите, що я з 2018 року указом громадянина Мєдвєдєва, він тоді був прем’єр-міністром, знаходжуся під всіма можливими російськими санкціями. У 2018 році прийшов Медведчук і каже: «Все, самостійні політичні рухи на Південному Сході завершилися. Хто хоче займатися політикою на Південному Сході, має отримувати вказівки з якогось центру». Я йому відповів, що я точно в цих забігах участі не беру, в яких «центр управління польотами» знаходиться в іншій країні. Наступного дня він подзвонив, і вийшов наказ Мєдвєдєва, мене ввели в російські санкції. Для мене це честь, я — українець. Для мене українські санкції були б покаранням. Хоча все в житті буває, могли б за політичними мотивами… Ну, я не про політику, я про совість. А інша держава — нехай що хоче те й робить, тим паче, орки.

Відеоверсію інтерв’ю дивіться тут:

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine