Сергей Гайдук: «Украине срочно нужна новая Морская доктрина и Морская коллегия правительства для ее реализации»

Еще 26 мая 2015 года президент Петр Порошенко подписал Указ «О Стратегии национальной безопасности Украины», которым ввел в действие решение СНБО об утверждении проекта соответствующего документа. Правительство, которое тогда возглавлял Арсений Яценюк, решением СНБО было обязано утвердить в трехмесячный срок новую редакцию Морской доктрины Украины. Но она не принята до сих пор. Между тем Россия наращивает свое военно-морское присутствие в Крыму, увеличивая угрозу агрессии против Украины с моря и нарушая баланс сил в черноморском регионе в свою пользу.

При этом Путин решил сбросить ворованные украинские военные корабли, которые тянут России карман и занимают место у причалов в Севастополе. Почему Порошенко так долго думает над этим вредным, как заявляют эксперты, «предложением»? И что надо сделать Украине для восстановления военного флота и формирования государственной морской политики? Об этом в беседе с вице-адмиралом Сергеем ГАЙДУКОМ, командующим Военно-Морскими силами Украины в 2014-2016 годах в программе «Вопрос национальной безопасности» (телепроект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская).

Командующий ВМСУ в 2014-2016 годах вице-адмирал Сергей Гайдук Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Несподівана пропозиція російського президента Владимира Путіна стосовно того, що він готовий віддати Україні захоплені військові кораблі та іншу техніку і навіть озброєння.  Як тут діяти, адже з точки зору і міжнародного права, і звичаїв ведення війни – це були воєнні трофеї Росії? 

Сергій Гайдук: Ні, однозначно.

Валентина Самар: І як ними можна розпорядитися? Ми розуміємо, що це була  пропозиція  усна, а чи до неї можна підвести якийсь правовий механізм?

Сергій Гайдук: На мій погляд, заява Путіна електоральна і не має під собою жодної міжнародно-правової норми, жодної міжнародної платформи для того, щоб на неї реагувати з точки зору міжнародного права. Це піар, інформаційний привід для дискусії, і один з елементів гібридної війни, про яку дуже багато говорять.

Що стосується електорату, то є три  аудиторії, на які розрахований цей посил. Перша – російська аудиторія, і це про те, що є керівник держави, який займає провладні позиції. По-друге, – це показати свою миротворчість, свою поступливість, неодноразово звучала тема двох братерських народів як певний крок повернення військової техніки. Але ми повинні розуміти, що це додаткових плюсів у виборчій кампанії на виборах, які відбудуться у 2018-му році, не дасть.

Президент РФ Володимир Путін Фото: kremlin.ru

Валентина Самар: Це вже, напевно, більше зроблено для «електорату», який в Білому Домі?

Сергій Гайдук: Те, що стосується «електорату » Білого Дому та Європи, то тут треба говорити про санкції, а також про заяви Білого Дому щодо надання Україні летальної зброї. І як два світові гравці – Сполучені Штати і Росія – Путін робить певний відповідний крок на це.

Стосовно українського електорату і політикуму, я б назвав це футбольною термінологією — «тримай м’яча». Тобто він кинув м’яч на сторону України. І це стратегічно вірний крок, тому що він зараз у цій ситуації знаходиться на коні, а український політикум має три реальних шанси: або спіймати цей м’яч, або від нього ухилитися, або кинути його у зворотній бік. Але, як на мене, всі ці три варіанти є програшними для України.

Валентина Самар: Прес-секретар Владіміра Путіна пан Пєсков сказав, що ніякої відповіді з боку Києва поки немає. За деякими даними, в перші дні після цієї заяви в Адміністрації президента України писали заново всякі довідки про те, що було і що залишилося в Криму. Таке враження, що дійсно думали і щось рахували. Я особисто сподіваюсь, що рахували зовсім не те, скільки може заробити «Кузня на Рибальському» на ремонті корветів, які будувалися на «Ленінській кузні». Поза тим – мовчання. Що воно може означати? М’яч не впіймано, пропущено?

Сергій Гайдук: При відсутності нормативно-правового документа з РФ, робляться спроби проаналізувати ситуацію з усіх сторін. Але все-таки ми м’яч спіймали.

Валентина Самар: А ми знаємо, що робити далі?

Сергій Гайдук: Річ у тому, що сам цей хід і розрахований на певну можливу політичну емоційність, а в цій ситуації не можна знайти простої відповіді на це складне питання. Тому що для того, щоб відповісти на це запитання, потрібні дуже широкі оцінки ситуації, яка склалася, міжнародно-правової оцінки. А це ті позовні заяви у міжнародні інстанції, про які нам відомо, і тут можна цю ситуацію обіграти з двох сторін.

З одного боку, це військова техніка і озброєння, які там є, а ми не повинні сподіватися на чудо, що ця техніка буде справна і буде виконувати поставлені завдання. Це – військова техніка, вона є тим безумовним аргументом і тією доказовою базою, про яку ми говоримо. Ми ж не говоримо, і Путін не говорить про те, що була ціла військова інфраструктура, була цивільна інфраструктура, була економіка, була інфраструктура сільськогосподарська, медична інфраструктура – про це ж він не говорить. І не можна від цілих позовних заяв, які зроблені в міжнародні інстанції, відривати один шматочок.

БДК ВМСУ «Костянтин Ольшанський» на причалі в окупованому Севастополі без імені і номера Фото: Севастопольский форум

Валентина Самар: А заявлені були збитки від захоплення кораблів і техніки? Хіба були пораховані ці збитки? Я, наприклад, не чула, щоб в наш великий позов увійшли ці збитки.

Сергій Гайдук: Так, я зараз на цьому зупинюсь, це буде один з аргументів.

А друга складова, якщо ми тільки говоримо: «да, ми погоджуємося на це (забрати назад захоплені РФ кораблі — ред.) , то це одразу є меседж для міжнародних судових інстанцій про те, що Росія і Україна почали між собою домовлятися, і йде досудове врегулювання, і можливо, до суду воно й не дійде.

Валентина Самар: Мені здається, що проблема набагато складніша, бо нас застали зненацька. А не мали б нас застати зненацька на четвертому році окупації Криму. У нас мали б бути пророблені всі варіанти розвитку подій і чітка правова позиція. Ми мали б чітко знати до цього моменту, чи нам та техніка треба чи ні, ми будемо добиватися її повернення чи ми будемо судитися, щоб нам відшкодувати збитки за втрату і компенсацію за всі чотири роки, які ми не мали доступу до власного майнаі до цієї території з моря. Але в нас не вироблена ця позиція, ось в чому проблема.

Сергій Гайдук: Я з вами погоджуюсь, що це дійсно проблема, але тут потрібно шукати відповідь на запитання – чому через 3,5 роки мовчання з’являються такі заяви Путіна? Чому? Версій дуже багато. Готуючись до ефіру, я переглянув усі, починаючи від демілітаризації Балаклави під яхти високопосадовців Російської Федерації, і закінчуючи вивільненням причального фронту – хоча його достатньо в Севастополі для розміщення, в тому числі українських кораблів.

Але ви подивіться на позицію кількісно-якісного відношення до воєнного флоту. Наскільки в якісному плані змінився за 3,5 роки Чорноморський флот Російської Федерації. На флоті з’явилися носії крилатих керованих ракет — тобто високоточна зброя. Це і фрегати, і малі ракетні кораблі, і підводні човни, берегові ракетні комплекси «Бал» і «Бастіон», ракетні комплекси «Іскандер», потужне угрупування авіації. Тоді виникає питання – навіщо це було? А це і є геополітика і політика Російської Федерації. Перше — це боротьба за геополітичне лідерство в регіоні. А Росія завжди прагнула до Криму і до виходу до моря. По-друге, це «довга рука» і участь в сирійському конфлікті, і я повинен сказати, з точки зору якості екіпажів цих нових кораблів та підводних човнів, що з’явилися, вони всі мають досвід бойового застосування.

Фрегат ЧФ РФ «Адмирал Григорович», який виконував бойові завдяння біля берегів Сирії Фото: kchf.ru

По-друге, це розуміння Путіним, що Чорноморський флот – це інструмент вирішення національних інтересів РФ. І плюс, ми говорили про двох глобальних гравців, так от це певний виклик і відповідь на розміщення систем ПРО на східному фронті НАТО – це Румунія, Польща, в протистоянні з НАТО. Він відчув їхню силу. Тому що стан Чорноморського флоту на 2014 рік був значно менший і нижчий за бойовим потенціалом, ніж він є зараз, повірте мені. І він цей час використав, на відміну від України, яка досі не має ні морської доктрини, ні стратегії, ні державної програми кораблебудування, а є окремі точкові рішення — такі як формування «москітного» флоту у вигляді малих броньованих катерів «Гюрза», а стратегії, системності в цій ситуації ми не придбали.

Валентина Самар: Хоча Морська доктрина мала б бути розроблена ще два роки тому. Я нагадаю, що ще у 2015-му році було рішення РНБО про проект Стратегії безпеки, і в рамках цієї стратегії упродовж трьох місяців після указу президента мала б бути розроблена Морська доктрина. І вона розроблялась: бюджетні кошти виділялись для Інституту стратегічних досліджень Володимира Горбуліна, дуже багато допомагали партнери з НАТО. І вас, коли ви були командувачем, критикували за те, що ви повільно щось робите в цьому сенсі. А потім проект застряг в Кабінеті міністрів. Яка його доля?

Сергій Гайдук: Доля цього документа, на мій погляд, дуже трагічна. Цей документ загубився в провладних кабінетах, і, як ми зараз актуально говоримо про закон України про реінтеграцію Донбасу, і говоримо про своєчасність видання державних документів, так можна провести паралель і з Морською доктриною. Тому що основою Морської доктрини є протистояння викликам і загрозам державним інтересам з морського напрямку. До цього була Морська доктрина 2009 року, але ж з того часу, з урахуванням анексії Криму, з урахуванням блокування Керченської протоки, з урахуванням війни на сході держави, виклики і загрози змінилися. Як реагувати на ці виклики та загрози? Яка стратегія? Яким чином сформулювати ці національні інтереси для того, щоб їх захищати? На жаль, відповіді на ці запитання немає. І якщо навіть теоретично розраховувати, що з’явиться ця Морська доктрина, це буде запізно.

Валентина Самар: Що було в цьому проекті документу? Чому він загубився в кабінетах КМУ? І чи знаєте ви господарів цих кабінетів, щоб назвати ці імена?

Сергій Гайдук: Річ у тому, що відповідальність за розробку морської доктрини лежала на Міністерстві інфраструктури. Міністерство оборони, не маючи організаційних структур, які б займались флотом, спустило розділ, який називається «Військово-морська діяльність», на ВМС України. Цей розділ було надано, дійсно займався Національний інститут стратегічних досліджень Горбуліна. Після певних коректур та погоджень спрацював бюрократично-футбольний варіант, коли ця морська доктрина допрацьовувалася, ходила по кабінетах, узгоджувалася, а в результаті… Я навіть через депутатів робив певні запити, щоб знайти кінці цієї доктрини, але, на жаль, вона, мабуть, загубилася в Кабінеті міністрів України, і як такого цільного документа, її немає.

Валентина Самар: І це з урахуванням, що Росія приймає нову доктрину у зв’язку з «покорениєм» Криму. А в нас, раз немає нової доктрини, то до 2035-го року діятиме документ, прийнятий у 2009-му році? Це нонсенс!

Фото: investigator.org.ua

Сергій Гайдук: Так, нонсенс. Що стосується Росії, то у червні 2017 року Путін указом ввів в дію стратегію воєнно-морської діяльності Російської Федерації до 2035 року з амбітними цілями. Ми можемо сміятися, критикувати, але там чітко визначена амбітна ціль – Воєнно-морський флот повинен займати друге місце в світі після флоту США.

Валентина Самар: «Догнать и перегнать». Але до того йдеться, мілітаризація шалена в Росії, попри падіння економіки. Як це було за радянських часів — на зброю, на ракети в них буде вистачати грошей.

Сергій Гайдук: Так.

Валентина Самар: Так що робити нам, і хто має це робити?

Сергій Гайдук: Річ у тому, що відсутність стратегічних морських документів – це ще одне свідчення відсутності державної морської політики і її системності. Уявіть собі на хвилиночку: ви не знаєте, куди вам йти, в які терміни, з яким фінансовим ресурсом. Про яку системність державної морської політики можна говорити?

По-друге, ви привели хороший аргумент про три місяці з травня 2015 року. А тепер я хочу поставити зустрічне питання: а хто поніс відповідальність за те, що указ президента про стратегію національної безпеки не виконаний?

Валентина Самар: Один прокурор мені колись сказав: якщо ми почнемо застосовувати статтю Кримінального кодексу за бездіяльність, то у нас нікого не буде у виконавчій гілці влади – всі будуть засуджені. На жаль, дійсно має місце невиконання цих доручень, їм воно не пече. Хто має сказати президенту Порошенку, що ми не можемо без цього рухатися далі? Ми не можемо ні перемагати, ні оборонятися.

Сергій Гайдук: Державна морська політика має два суб’єкти: це влада і суспільство. Що стосується влади, подивіться на ситуацію: стратегічного документа немає, вертикалі архітектури управління морської діяльності немає, практично всі види морської діяльності знаходяться в загоні.

Велика проблема полягає в тому, що Україна, починаючи з 1992 року, ратифікувала всі міжнародні угоди, які тільки є, всі міжнародні конвенції, ми приєдналися до них. Але ми приєдналися і, з одного боку, повинні виконувати весь функціонал і позиції, які відображені в міжнародних документах, водночас, ми не маємо своїх документів. Ми не маємо єдиного органу (а це може бути морська колегія, це може бути морський комітет в Кабміні України), який би зміг організувати, нести відповідальність, створювати морську державну політику, стукатися в двері всіх чиновників, починаючи від президента і прем’єр-міністра, з питаннями морської політики. Врешті-решт створити національну морську ідею, яка в суспільстві відсутня.

Валентина Самар: В чому може полягати морська ідея?

Фото: zn.ua

Сергій Гайдук: Морська ідея полягає в тому, що Україна – це морська держава,  що сім адміністративних одиниць, які прилягають до моря, складають 28% ВВП нашої держави. І тому недаремно Путін планував свою операцію «Новоросія», під яку повинні були підпасти всі приморські області, тобто Україна повинна була бути відлучена від моря і стати континентальною. А це закон геополітики, коли йде боротьба між морем і сушею.

Чому в нас немає національної морської ідеї? Наприклад, я зараз на Крим почав дивитися трошки по-іншому. З чим ототожнюється Крим для пересічного громадянина? Крим – це море, південний берег Криму, туризм, гори і таке інше. Але Крим, в першу чергу, це урбанізований регіон, де вся політично-активна маса людей з 2,5 мільйонів населення Криму була зосереджена в портових містах: Євпаторія, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч і Сімферополь. Та частина населення, яка знаходилася в степному Криму, була менш політизована. Тепер виникає питання: якщо відбулася природня і часова урбанізація людей, як вам здається, в портових містах були створені цілі династії людей, які вимушено були пов’язані з роботою на морі?

Валентина Самар: Звичайно, так. Плюс – навчальні заклади, куди йшла молодь.

Сергій Гайдук: Тепер питання – а де були всі мітинги пророійські, які відбулися в лютому та березні 2014 року? Керч, Феодосія, Євпаторія, Севастополь.

Валентина Самар: Це так. Але з іншого боку, ми можемо сказати, що саме там були підрозділи Чорноморського флоту РФ. Бо, на жаль, іноземна військова база не була локалізована, як у всьому світі заведено. ЧФ був розкиданий по всьому Криму, і у всіх стратегічно важливих місцях, в тому числі, і в портових містах, були  підрозділами Чорноморського флоту.

Сергій Гайдук: Так, але я говорю про бездіяльність і відсутність державної морської політики. Чому люди вийшли? Уявіть собі, якщо б розвивалися морські порти (а в Криму було п’ять морських портів, два рибних порти, дві паромних переправи, п’ять судноремонтних та суднобудівельних заводів), і якщо б вони розвивалися, якщо б люди мали роботу, якщо б вони не виступали жебраками і шукали роботу за кордоном, як ви думаєте, за розвинутої морської політики, за соціальним захистом людей, за наявності робочих місць, розвитком видів морської діяльності, пішли б люди на мітинги? Почали б вони виступати проти України? Ні.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine