Глава Херсонской ОВА Ярослав Янушевич: Херсонцам осталось ждать очень недолго, мы обязательно вернемся

Публикации
Ярослав Янушевич, глава Херсонской ОВА Фото: investigator.org.ua

Корреспонденты Центра журналистских расследований Петр Коберник и Олег Батурин пообщались с новым главой Херсонской областной военной администрации Ярославом Янушевичем, которого президент Украины Владимир Зеленский назначил на этот пост 3 августа. Янушевич сменил в этом кресле Геннадия Лагуту, которого Зеленский назначил руководить Херсонщиной еще до войны, в октябре 2021 года, и уволил в июле 2022 года, когда область была уже оккупирована российскими войсками. Сейчас Херсонская ОВА временно базируется в Кривом Роге. О том, какие задачи стоят перед новым руководством области и какие вопросы требуют первоочередного решения, Ярослав Янушевич рассказал в эксклюзивном интервью ЦЖР.

ЦЖР: Фактично це перше ваше інтерв’ю херсонським журналістам від початку вашого призначення. Розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Два слова про вашу біографію: що вас пов’язує з Херсонщиною, якщо пов’язує? Чому, на вашу думку, президент зробив саме такий вибір і призначив вас на цю посаду?

Ярослав Янушевич: Я кар’єрний державний службовець. Багато років працював в центральних органах виконавчої влади. Народився в Києві, там виріс і там працював. Працював на різних посадах в Державній міграційній службі, Державній податковій службі, в державній фінансовій розвідці, в аудиторській службі та інших. Я керував державним підприємством, яке створило паспортний сервіс. Я сподіваюся, у вас була можливість скористатися його послугами, оцінити якість цих послуг. Ми розпочинали в свій час цю роботу. Крім того, я працював в державному підприємстві «Український державний центр радіочастот», в якому також багато нам вдалося зробити.

Що стосується державної служби, я був впевнений, що я на неї вже ніколи не повернуся. І я був впевнений в цьому до 24 лютого. Думаю, що 24 лютого у мене, як і багатьох людей, трошки світосприйняття змінилося. Далі я робив те, що був зобов’язаний робити на своєму місці. Але кожного дня відчував, що можу більше. І таких людей я бачив навколо себе. Знаєте, це як червячок, який тебе гризе. І виклик я якийсь шукав. Коли ми спілкувалися з друзями на цю тему, я кожного разу казав, що внутрішньо хотів би подарувати декілька років свого життя своїй державі. Просто професійно подарувати державі. Зробити щось, що оцінять люди. Але хотілось зробити щось дійсно потужне. До війни я такого виклика не бачив. Як тільки почалась війна, я, як і всі наші громадяни, дивився на те, що каже президент і як він це каже, і як він перевернув весь світ і відношення до України всього світу… Мене це торкнуло. Я почав шукати таку можливість. Я активно працював з Офісом президента, з Кабміном по інших проектах, пов’язаних з Українським центром радіочастот. І на початку липня в мене запитали, чи я розглядаю повернення на державну службу? Я сказав, що розглядаю. Якщо буде якийсь виклик, цікава робота, пов’язана з викликом, то я із задоволенням розгляну це питання. Очолити військову адміністрацію Херсонської області — це для мене максимальний виклик за все життя, 100%. Такого в мене не було. І я навіть не уявляв собі наскільки, коли їхав. І коли мене зустріли 6 людей з 600 в двох кімнатах напівпідвального приміщення… Я навіть не міг собі уявити, в яких умовах доведеться працювати. Те, що ви бачите сьогодні, це не дуже схоже на адміністрацію, але це вже адміністрація. І це зроблено за місяць. Я впевнений, що за 2-3 місяці ми повністю відновимо роботу адміністрації і будемо виконувати всі завдання, які на нас покладає президент, Офіс президента і Уряд. 100%. 

ЦЖР: Щодо Херсонщини. Чи були ви раніше взагалі в нашій області чи щось пов’язує вас з нею?

Ярослав Янушевич: Цікаве теж питання. Три роки поспіль я відпочивав на Херсонщині, в Новій Каховці. Я перебував в спортивному таборі. Я займався фехтуванням, шпажист. Це були шкільні роки. Це перше. Ми обідали, я навіть зараз пам’ятаю, в столовій під назвою «Небіт-Даг» це місто-побратим Нової Каховки. Там прекрасний був спортивний комплекс, в якому ми кожного дня тренувалися. Жили у гуртожитку відповідно. Крім цього, я з батьком відпочивав колись в палатках в Залізному Порті. Десь пізніше, пам’ятаю, один раз приїжджав в Лазурне. Ну і ще одне цікаве враження 13-річної давнини. Я займався пейнтболом і один з моїх друзів-спортсменів був капітаном команди-суперниці. Ми були дуже-дуже потужними суперниками. Але з часом, як ви розумієте, люди дивляться один на одного іншими очима. Як тільки він дізнався, що мене сюди призначили, звернувся з питанням, чи може він мені якось допомогти. А він є керівником компанії, яка займається налагодженням логістичних питань. Потужна IT-компанія, близько 50 людей працює. Він є керівником і власником цієї компанії. І в день, коли він зайшов сюди, в це приміщення, він показав мені відео і фотографії, йому нагадав його телефон, що саме в цей день, 13 років тому, була перша зустріч моєї пейнтбольної команди, капітаном якої був я, і його команди на першому етапі Кубку України саме в місті Херсон. Мабуть, це був знак. І він сказав: «Ну тепер точно будемо тут працювати». Як волонтер він мені зараз допомагає відновити все, що стосується контакт-центру, чат-ботів і все інше.

ЦЖР: Ви вже трохи розповіли, в якому стані зараз обласна адміністрація. Що майже не було працівників. Детальніше, як зараз відновлюється робота ОДА, чи є державне фінансування, чи вистачає коштів і чого не вистачає зараз?

Ярослав Янушевич: З першого дня мені не вистачало робочих рук. Елементарно робочих рук, техніки, людей, які можуть з цією технікою працювати. Немає документообігу, немає самих документів. Бо вони не вивезені або були знищені. Коли ми почали місяць тому працювати, дефакто це було просто шість людей, які сіли в кімнаті і почали думати, яким чином відновити роботу адміністрації. За цей час ми отримали відповідне приміщення. Ми знайшли ще одне приміщення для того, щоби розмістити наші територіальні громади, наші райони. І воно також працює з нами в Кривому Розі. Ми почали видавати розпорядження про те, щоби люди повернулися до роботи і приєдналися до нас в Кривому Розі. Це стосувалося ряду підрозділів, які мені необхідно, щоб були розміщені разом зі мною. Тим більше, що саме тут, з боку Кривого Рогу, знаходиться більшість деокупованих територій Херсонської області. 

Саме тут вже півроку повинна працювати херсонська влада. Не тільки Бериславський район. Не тільки керівники територіальних громад, але й обласна адміністрація. Тому я одразу призначив з числа волонтерів, які до мене доєдналися, своїх радників, які опікуються забезпечення життєдіяльності на деокупованих територіях. Ми зібрали керівників територіальних громад, керівника району, зрозуміли, які в них є потреби і одразу почали транслювати ці потреби на міжнародні інститути. Те, що стосується фінансування самої адміністрації, як ви розумієте, тут є купа проблем, якими ми зараз займаємось. Але ми повинні розуміти, що є міжнародні інститути, які можуть робити це швидше і достатньо ефективно. В мене було вже дві зустрічі з пані Браун, яка є новим керівником від ООН по Україні. На першій зустрічі, в перші дні мого призначення, вона приїхала в Кривий Ріг і записала всі питання, які на той момент я вже зміг їй поставити. За два тижні після цього вона повернулася до нас і дуже конкретно взялася за вирішення наших проблемних питань. Наприклад, оці ремонтні набори, які ми сьогодні відвозили до Високопілля, це перша партія з наших наборів. Таких ремонтних наборів на нас іде більше 2 тисяч. З них 1400 вже у нас на складі в Кривому Розі. Зараз ми будемо розвозити по громадах, безпосередньо по деокупованих територіях. Люди матимуть можливість полагодити свої дахи, стіни і все інше. Крім того, є й інші організації, які також активно включаються. Це і продукти харчування, гігієна, те, що людям потрібно в першу чергу. Але перелік цих проблем і список він весь час росте. Тому я залучив волонтерів, які приїхали і знаються на тих чи інших питаннях. Вони мені допомагають. Хтось займається співпрацею з міжнародними інститутами, хтось займається налагодженням логістики, хтось — налагодженням складів, на яких все це треба розміщувати. І таких питань зараз дуже-дуже багато. Питання, якими опікувалася державна адміністрація в мирний час, — зараз акцент дуже змістився. На жаль, я не можу сконцентруватися на багатьох питаннях таких як релігія, молодь, спорт і все інше. Ми повернемося до цього обов’язково, але після того, як вирішимо більш болючі завдання.

Необхідно відновити роботу ради оборони області, останнє засідання якої відбулося до війни. На хвилиночку, до війни. Необхідно відновити роботу нашого цивільного захисту, соціального забезпечення. Ці питання є пріоритетами номер один. І коли я бачу, що в мене в департаменті соціального захисту з 48 штатних одиниць немає ні однієї… Як можна виконувати цю роботу? Зараз ми призначили заступника керівника, виконуючу обов’язків, три дні тому. Я сподіваюся, вона буде налагоджувати цю роботу і в короткий термін приведе з собою людей. Але питання фінансового забезпечення це також дуже важливо. Під час війни держава немає коштів, зрізаються бюджетники. Зрізається і заробітна платня працівників державної адміністрації. Простий спеціаліст отримує від 6-7 тисяч, керівники підрозділів — 15-18 тисяч — з окладом, надбавками, податками. Просто дайте мені відповідь, як людина може за умовні 9-10 тисяч гривень виконати моє розпорядження, переїхати до Кривого Рогу, приступити до роботи. Як їй за ці гроші це зробити? Я це питання піднімав перед Міністерством фінансів. Я дуже вдячний і пану міністру, і його першому заступнику. Вони почули мене і зараз шукають шляхи вирішення цих проблем. Це перше — стосовно інституційної спроможності самої обласної адміністрації.

Друге — забезпечення грошима бюджетників. Як на окупованій території, так на контрольованій, так і на деокупованій території. Займаємося цими питаннями, і грошей не вистачає. Катастрофічно не виконується бюджет зі зрозумілих причин — 92-93% територій Херсонської області окуповані. Ми розуміємо, що бюджет постійно падає. Невиконання його вже більше половини. Ми прораховуємо по кінцю року, але реально, яким воно буде, зараз навіть важко сказати. Тому, чесно кажучи, в такій ситуації я ще ніколи не працював. Але, повірте, я максимально налаштований, щоби зробити цю роботу так, щоби потім люди сказали «дякую». І команда, яка приїхала, теж з таким самим настроєм.  Я реально на це сподіваюся.

ЦЖР: Можна пару слів про людей, які є в вашій команді. Чи є серед них херсонці?

Ярослав Янушевич: Що стосується команди. В першу чергу зі мною поїхали люди, які працювали зі мною. Працювали протягом багатьох років. Зі мною одразу приїхала людина, яка є кандидатом на посаду першого заступника, і мій помічник, який також дуже багато років працює зі мною. Крім того, до мене приєдналися мої друзі, знайомі, які просто в перші дні подзвонили і спитали, чи можу бути корисним? Кожному я розповідав про проблеми, з якими зіштовхнувся. Тим, хто сказав, що готовий прибути — не за посадою, не за зарплатою — а просто прибути і працювати, я всім сказав «велкам».

І я ж кажу, є людина — керівник IT-компанії, допомагає мені з вибудовою комунікацій, щоби ми могли вчасно реагувати на запит кожної людини. Може ви бачили, я запустив електронне опитування. З нього ми беремо, кому потрібна допомога з евакуацією, комусь потрібна їжа. Ми зараз по всій Україні, це стосується ВПО, передаємо продуктові пайки, медикаменти. Потрібна допомога в оформленні документів — займаємося документами. Крім опитувальника робимо зараз чат-бот. Крім того, хочу зараз відкрити центри «Я — Херсон» по всій Україні. Є питання, в якому вони будуть вигляді, бо я не хочу відкрити офіс заради того, щоби був офіс. Як людина, яка свого часу відкривала паспортний сервіс, я розуміюся на тому, як надавати державні послуги. І для мене найбільший кайф, коли ці послуги надаються без людей, без посередників. Нетворкінг, який дозволяє зрозуміти точки болю конкретної людини і звести з тим, хто може цей біль вирішити. Якщо це можна зробити без офісу, без працівників, це взагалі «п’ятірочка». Тому ми прорахували, які бізнес-процеси повинні людям надавати. Якщо це все ж таки фронт-офіс, скільки потрібно людей, скільки необхідно метрів, щоби цих людей посадити і прийняти? Це повинно залежати виключно від кількості внутрішньо переміщених осіб. Крім того, необхідно налагодити логістику. Тобто вся ця допомога повинна переміщатися по країні з найменшими витратами. Склади — теж велике питання, їх треба організувати.

Вивчили дуже цікавий досвід центрів «Я — Маріуполь». Створили прекрасні центри для обслуговування маріупольців. Ми хочемо взяти найкраще і привнести своє. Це те, що стосується херсонців, які виїхали. Це близько половини. До війни нараховувалося 1 млн 17 тисяч. Офіційних ВПО більше 165 тисяч, але ми розуміємо, що багато людей не реєструються, тому цифра — близько півмільйона. Це дуже багато, і ми зобов’язані ними опікуватися.

Що стосується окупованих територій — у людей багато різних потреб. Але, на жаль, на сьогоднішній день на окупованій території ми працювати не можемо. Зелених коридорів офіційних немає. Є лише один пункт перетину, про який всі знають, там працюють виключно волонтери. Все, що ми можемо, — працювати з волонтерами, щоби вони якомога більшій кількості людей мали змогу допомогти.

В подальшому я дуже зацікавлений в тому, щоби громадські об’єднання, організації долучалися до нас. Тому що в цих умовах державі дуже важко самій все це робити. За допомогою саме людей небайдужих і організацій це можна зробити швидше і якісніше. Зараз нам потрібно дуже багато зробити, і час працює проти нас.

ЦЖР: Херсонщина — аграрний регіон. Багатьох зараз цікавить питання, як у нас справи в аграрному секторі, що з пшеницею, соняшником? Що взагалі в нас буде цього року з врожаєм?

Ярослав Янушевич: Це дуже велика проблема. Херсонщина — це 2 млн га орних земель. З них більше 420 тис. га — зрошувані землі. І якраз перед війною аграрії добились серйозних поступок із внесення змін до законодавства щодо доступу до інфраструктури, щоби кількість зрошувальних земель зростала. В них були дуже потужні плани в цьому напрямку. Я це буде відбуватися зараз? В реальності ми цього не розуміє. Якщо ми говоримо про озимі, все саджається за рахунок старих якихось резервів тими працівниками, які там залишилися. Вони не можуть мінеральні добрива ні закупити, ні завести. Використовують виключно те, що є під рукою. Тому після деокупації, яка обов’язково буде, дуже велике питання, в якому стані ми побачимо наше сільське господарство і взагалі аграрний сектор. Ми знаємо, що дуже багато техніки орками вивезено з території Хесронської області. По GPS «Джон діри» були в самих різних куточках Росії і її федеративних округів. Це банальний тероризм, банальні крадіжки. Ми не можемо зрозуміти, в якому стані ця техніка і де вона взагалі. Це дуже велика проблема. 

ЦЖР: На деокупованих землях чи ведеться збір урожаю, чи працюють агрофірми?

Ярослав Янушевич: Невеликі фермери працюють, і я просто вражений тим, як вони можуть продовжувати свою роботу. Кожного дня відбуваються обстріли. Часто це такі умови, за яких незрозуміло як жити, про працювати я навіть не кажу. Але вони примудряються це робити. Є проблема з розмінуванням. Коли лінія фронту проходить в 3-4 кілометрах від Високопілля, там весь час щось прилітає. Тому фермери, які продовжують там працювати, — герої.

ЦЖР: Багато людей запитує і турбується з приводу віджатих росіянами бізнесів. Чи ведеться аналітика з цього приводу? Чи є списки цього віджатого майна, щоби потім повернути законним власникам?

Ярослав Янушевич: На сьогоднішній момент алгоритм працює таким чином. Заяви про так званий віджатий бізнес потрібно подавати до правоохоронних органів на підконтрольній території України. Це СБУ, прокуратура, ГУ НП. Всі факти фіксуються, порушуються кримінальні провадження, далі це питання судів, а після нашої перемоги — питання репарацій та інших виплат країною-агресором країні, яка її переможе, тобто Україні. 

ЦЖР: Стосовно колаборантів дуже цікаве питання. Високопілля — один з перших звільнених великих населених пунктів. Звичайно, там були зрадники, які зустрічали росіян. Чи ведеться якась робота з цього приводу і взагалі, на вашу думку, що з цими людьми потрібно робити?

Ярослав Янушевич: Все просто. Це момент самоочищення для нашої держави. Я думаю, ви зі мною погодитесь, що ніхто ніколи не міг нас так об’єднати, як Росія 24 лютого. Якщо в когось могли залишатися якісь питання, чи є ми єдиною нацією, з єдиним характером, з волею, то сьогодні такого питання немає. Всі, хто залишилися вірними Україні, вони будуть вірними назавжди. Всі, хто пішов на колаборацію з окупантом, також зробили вибір. Проти них порушують кримінальні провадження, всі вони будуть притягнуті до відповідальності. Коли ми повертаємося на деокуповані території, працює СБУ, ГУ НП. Вони роблять свою роботу: виявляють таких людей, притягують їх до відповідальності.

ЦЖР: Мабуть, найважливіше питання. Чи буде створено пейнтбольну команду Херсонської обласної військової адміністрації?

Ярослав Янушевич: Я не думав про це. Але я собі казав, що не повернуся до пейнтболу. В 2019 році я був капітаном збірної України, ми стали чемпіонами світу. Це було серед ветеранів категорії 40+, але це було вперше взагалі за історію українського пейнтболу. В чвертьфіналі ми виграли у збірної Росії, яка на той момент була 5 років поспіль чемпіоном світу. Вони не дійшли навіть до півфіналу і, чесно кажучи, я цій перемозі радувався набагато більше ніж перемозі у півфіналі і в фіналі.

ЦЖР: Стріляли в русню ще до повномасштабного вторгнення…

Ярослав Янушевич: Так, мав таке задоволення. Не знаю, чи створю команду обласної адміністрації, але я точно хотів би зіграти в пейнтбол, коли ми повернемося в Херсон.

ЦЖР: У вас є нагода звернутися до херсонців. Тих, хто виїхав на вільну територію, хто живе не звільненій території і тих, хто, на жаль, поки що в окупації. Що ви хочете їм сказати?

Ярослав Янушевич: Перше — треба просто дочекатися, набратися сил. Вони продемонстрували всьому світу і свої країні в першу чергу, наскільки є відданими своїй країні, незламними. Немає більше розділення «Львов-Херсон». В якийсь час все це перестало мати сенс. Я їм хочу сказати, що ми обов’язково повернемося. Повернемося найближчим часом. Якщо вони можуть зараз виїхати, будь ласка, нехай виїжджають, цим вони допоможуть ЗСУ. Процес деокупації є дуже болючим. Військові Російської Федерації стоять серед наших мирних людей. Те, як ювелірно працюють наші ЗСУ, це дуже круто. Але ми повинні розуміти: це війна, це вибухи кожного дня. І мирні люди повинні допомогти військовим і просто відійти в сторону, дати зробити їм свою роботу. А те що вони її зроблять і зроблять на найвищому рівні, я не сумніваюся. Я думаю, що херсонцям залишилося чекати дуже недовго.

Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.