Правозащитник Роман Мартыновский об ответственности граждан Украины, воюющих против собственного государства

Публикации
Роман Мартыновский, адвокат, эксперт Регионального центра прав человека Фото: investigator.org.ua

Центр журналистских расследований уже рассказывал, как Россия организует украинцев убивать друг друга. Оккупанты бросают на фронт мобилизованных граждан Украины из Крыма и Донбасса. Руками гауляйтеров создают на оккупированных территориях так называемые добровольческие батальоны и тероборону.

В составе этих формирований против Украины воюют ее же граждане. Кто они с точки зрения международного права и украинского законодательства? Потерпевшие от преступления РФ или соучастники агрессии? Эти вопросы в эфире программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар мы задали Роману Мартыновскому — известному специалисту по международному гуманитарному и уголовному праву, адвокату, эксперту Регионального центра прав человека.

Валентина Самар: Дякую, що погодилися провести правовий лікбез для наших глядачів, зокрема на окупованих територіях. Щоби люди знали, яка відповідальність на них чекає, якщо вони візьмуть у руки зброю і підуть воювати проти своєї країни. Добровільно чи під примусом — це вже деталі, хоча і важливі. Пропоную почати з мобілізованих резервістів. До повномасштабного вторгнення все було просто: Росія призивала людей на окупованих територіях до своєї армії, правозахисники і правоохоронні органи кваліфікували ці дії РФ як воєнний злочин. Відповідно постраждалими тут були призовники. Зараз все змінилося. Хто ці люди тепер?

Роман Мартиновський: Я спочатку дам кваліфікацію тому, що відбувалося і що відбувається зараз. Раніше мова йшла про примусовий призов на окупованих територіях. Це кваліфікувалося як воєнний злочин, передбачений статтею 8 частиною 2 V Римського статуту — примушення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, до служби у збройних силах ворожої держави.

Після того, як цих осіб почали відправляти на війну, ми можемо кваліфікувати це як воєнний злочин, передбачений тією ж ч.2 ст.8, але пунктом b XV — примушення громадян ворожої сторони до участі у воєнних діях проти їхньої власної країни. Хочу звернути увагу — навіть у тих випадках, коли такі особи на момент початку конфлікту вже перебували на службі воюючої сторони. Якщо особа по контракту пішла на службу до Збройних сил РФ до 24 лютого 2022 року, все одно це становить склад злочину, про який я зараз сказав. 

Як нам розглядати цих людей? Хто вони: потерпілі чи співучасники, співучасники чого саме? В наших провадженнях вони можуть бути потерпілими. Коли є докази того, що вони опинилися у Збройних силах РФ під примусом. Але якщо ці особи вчиняли воєнні злочини або інші міжнародні злочини, це не звільняє їх від відповідальності. Тобто в одному провадження вони можуть бути потерпілими, в іншому — обвинуваченими у вчиненні воєнних чи інших злочинів.

Валентина Самар: Перейдемо до так званих добровольчих батальйонів. Напевно ми знаємо про три: «Таврида», який сформував гауляйтер Криму Сергій Аксенов. Батальйон імені Судоплатова, який формує і фінансує гауляйтер окупованої частини Запорізької області Євген Балицький. І батальйон імені Маргелова, який на Херсонщині сформував Володимир Сальдо. Ким є їхні учасники? І самі ці батальйони — не незаконні збройні формування чи це частина окупаційної російської армії? 

Роман Мартиновський: Вони формуються так званими місцевими окупаційними органами і не належать до складу ЗС РФ. В цьому випадку в нас є всі підстави стверджувати, що це незаконні збройні формування (далі НЗФ). Нести відповідальність можуть і мають не лише учасники цих збройних формувань, але в першу чергу організатори.

Які взагалі ознаки НЗФ? Це має бути група людей. Важливо, що ця група є озброєною і що вона була створена в порушення норм законодавства країни, на території якої була створена. В даному випадку в порушення законодавства України. Ще одна ознака — всередині цієї групи існує певна субординація, рівень дисципліни, ієрархічна структура. Ось ці формування повністю відповідають поняттю НФЗ, яке існує в українському кримінальному праві.

Стаття 260 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за цей вид злочину, так само передбачає і можливість звільнення від відповідальності. Якщо особа, яка створила таке НФЗ або була його учасником, добровільно заявила про це українській владі, грубо кажучи, здалася українській владі. В такому випадку і якщо особа не вчиняла ніяких інших злочинів, вона може бути звільнена від відповідальності. До речі, така ж сама норма існує і в російському законодавстві. Це важливо.

Якщо учасники таких НФЗ приймали участь у нападах на різного роду об’єкти, на населення — це інший рівень відповідальності. Найвища відповідальність — ч.5 ст.260 — коли учасник такого НЗФ брав участь у нападах з тяжкими наслідками. Наприклад, загиблі люди, руйнування цивільного або захищеного об’єкта — школи, культурного чи релігійного об’єкта. Просто участь в НФЗ — від 5 до 10 років позбавлення волі. В останньому випадку вже від 10 до 15 років.

Роман Мартиновський і Валентина Самар Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: І, звичайно, ці люди не є комбатантами, на них не розповсюджується імунітет як на учасників бойових дій, і вони не можуть робити те, що можуть робити солдати регулярної армії. Наприклад, займати приміщення школи під свою казарму, правильно?

Роман Мартиновський: Я би так не говорив. Все ж коли мова йде: комбатант, чи не комбатант — це трошки інша ситуація. Це питання того, як ми маємо поводитися з цією людиною і як ми її розглядаємо? Чи надаємо ми їй статус військовополоненого в момент, коли її затримуємо. Зрештою на полі бою часто дуже важко розрізнити, з ким ми маємо справу — учасником НЗФ чи військовослужбовцем збройних сил.

Валентина Самар: В ситуації з ВПК Вагнера взагалі неможливо чітко визначити.

Роман Мартиновський: Тому на полі бою людина зі зброєю — виходимо з того, що маємо справу з комбатантом. А далі вже питання, як буде визначатися його статус. В тому числі це можна робити і через суди. Правда, в нас є певні проблеми із цим, але я думаю, що ми незабаром їх вирішимо. 

Валентина Самар: Раптом з’явилася ще одна категорія. Росія переймає український досвід ведення цієї війни і заявила про формування територіальної оборони. Такі підрозділи формують також на нових ТОТ Запорізької і Херсонської області. Чи можна їх вважати ополченням, яке передбачено міжнародним правом?

Роман Мартиновський: Ні, це зовсім не те. Мова (в міжнародному праві) йде про ситуацію, коли люди захищають свою територію від загарбника, а не тоді коли загарбники створюють такі народні дружини для того, щоби нападати і вчиняти злочин агресії щодо іншої держави. Це зовсім інша ситуація. По суті це ті самі НЗФ. Оскільки вони відповідають тим ознакам, про які я трошки вище говорив.

Валентина Самар: Водночас російські спецслужби на нових і старих окупованих територіях продовжують переслідувати громадян України, які мають будь-який зв’язок зі Збройними Силами України. В групу ризику в першу чергу потрапили ветерани АТО і ООС, колишні кадрові військові. Є цілий кейс так званого батальйону імені Номана Челебіджихана. Чи взагалі допустиме переслідування Росією громадян України за підтримку своєї армії?

Роман Мартиновський: Ситуація із батальйоном імені Номана Челебіджихана абсурдна. По-перше, РФ не придумала нічого кращого, як в якості доказу незаконності цього формування, посилатися на лист МЗС РФ від 2 серпня 2017 року. Цей лист був підписаний навіть не вищим керівництвом міністерства, а директором 2-го департаменту країн СНД, таким собі Андрієм Руденком. В цьому листі вони роблять висновок: батальйон ім. Номана Челебіджихана слід вважати НЗФ, оскільки в них немає відомостей про те, що він входить до складу ЗСУ. Це такий «офіційний доказ», який вони використовують у кримінальних справах проти наших громадян.

Ми певним чином пов’язані з цими справами, знаємо деяких осіб, яких притягували до відповідальності, представляли їх інтереси у міжнародних судових інстанціях. Деякі з них говорили про те, що просто надавали волонтерську допомогу батальйону і жодного відношення до самого батальйону не мали. Що робить РФ? Пам’ятаєте, я казав, що особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо добровільно заявила про свою належність до НФЗ? Вони знайшли кількох таких осіб. Я здогадуюсь, що це могли бути зовсім не добровільні зізнання. Тепер їх використовують як штатних свідків в інших справах. І дійсно іноді достатньо того, щоби такий свідок сказав: «Впізнаю цю особу по фотокарці як таку, що перебувала у складі батальйону». Як він перебував? Що він там робив? Можливо, вона просто привезла волонтерську допомогу. Але якщо свідок каже, цього досить, щоби людині дати 8, 10 чи 12 років позбавлення волі.

Валентина Самар: Ви говорите про Олексія Кисельова?

Роман Мартиновський: Не тільки. Стосовно нього я просто переконаний, що саме так і відбувалося. Переконаний, що він не перебував у складі цього батальйону. Як і інші, постраждав лише через те, що опинився в полі зору осіб, яких РФ виставляє як свідків. І на сьогоднішній день багато людей постраждали від таких дій РФ. Кількість доходить майже до 40 осіб, з яких більше 30 вже отримали вироки.