Вода, закон і зрада

Євген Лешан, Центр журналістських розслідувань

Тема відновлення постачання води до окупованого Криму є дуже болючою. Представники нової влади періодично підвищують рівень болю, пропонуючи у різний спосіб врегулювати це питання без деокупації півострова. Саме тому небезпека втрати контролю держави над Північно-Кримським каналом - уявна чи реальна - стає зручним інструментом мобілізації громадськості та депутатів для відсічі небажаним законодавчим ініціативам. Центр журналістських розслідувань розбирався у витоках та підставах останнього скандалу навколо статусу Північно-Кримського каналу.  

Північно-Кримський канал. Скріншот: НОВОСТИ КРЫМА LIVE

Все почалося з коментаря депутата фракції «Голос» Ярослава Юрчишина каналу «Суспільне.Крим» щодо небезпечного законопроєкту «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», який може відкрити дорогу дніпровській воді до окупованого Криму. 

«Законопроєкт №2831-1 авторства депутатів від «Слуги народу» виключає з переліку підприємств, які не можна приватизувати, головні артерії, по яких постачалася вода в Крим. Це Управління Північно-Кримського каналу і Управління Головного Каховського магістрального каналу», – сказав Юрчишин в інтерв’ю каналу «Суспільне.Крим». 

Ярослав Юрчишин, народний депутат, фракція «Голос» Фото: Громадське

Черга водоносів

Якщо депутат хотів об’єднати патріотичну частину суспільства та депутатського корпусу проти зазначеного законопроєкту – то він обрав дуже ефективний спосіб. На спроби дати воду окупантам реакція зазвичай буває різкою. Згадаймо:

У жовтні 2019 року голова бюджетного комітету Верховної Ради Юрій Арістов (фракція, звісно, «Слуга народу») у програмі «Схеми» висловив ідею про подачу води до окупованого Криму, назвавши його Росією.

Юрій Арістов, голова бюджетного комітету ВР України Скріншот: «Схеми»

В лютому 2020 року додав хайпу голова фракції «Слуга Народу» Давид Арахамія – він запропонував обміняти воду для Криму на вивід російських військ з Донбасу. (Про парад водопостачальних ініціатив пропрезидентської фракції читайте в огляді «Як «слуги» топлять Зеленського у дніпровській воді»)

Давид Арахамія, голова фракції ВРУ «Слуга народу» Фото: WTECH Ukraine

Слідом за Арахамією почав мріяти Слуга Народу Юрій Камельчук – він волів би продавати Росії воду за ціною газу, який Росія хоче продавати Україні. 

А в березні 2020 року вже прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що подання води в окупований Крим — це не питання торгівлі з окупантом, а питання гуманітарної відповідальності. Потім, правда, згадав про деокупацію. 

Нездійсненна приватизація

Власне, приватизацією Північно-Кримського каналу нас лякав ще в лютому 2020 року колишній нардеп від Блоку Петра Порошенка Сергій Хлань (докладніше – у статті «Чи потечуть «Води Таврії» до Криму?»). Але нічого, окрім законопроєкту 2831, поданого урядом Гончарука, він на підтвердження своїх слів не навів. Цей законопроєкт мав вивести низку підприємств з переліку заборонених до приватизації, але був відкликаний вже у березні.  

А законопроєкт від депутатів фракції «Слуга народу» №2831-1, яким нас лякав нещодавно депутат Юрчишин і який Верховна Рада з тріском провалила на голосуванні – дуже схожий на той відкликаний проєкт Гончарука. Він так само вводить три окремі переліки підприємств, контроль над якими має залишатися в руках держави. 

Але є й різниця: законопроєкт №2831-1 ще й мав врегулювати особливості розділення Акціонерного товариства «Українська залізниця» на три частини – на оператора інфраструктури, а також на пасажирського й вантажного перевізників, з подальшим їх акціонуванням, та давав дозвіл на приватизацію решти активів  Укрзалізниці. 

Дарницький вагоноремонтний завод Фото: Укрзалізниця

Логічно припустити, що саме заради розділення Укрзалізниці й був ініційований цей законопроєкт. 

А до чого ж тут Управління Північно-Кримського каналу? Чи справді законопроєкт №2831-1 виводить його з переліку підприємств, що не підлягають приватизації?

Так, але трішечки не так. Повернемось до жовтня 2019 року. Саме тоді Верховна Рада скасувала закон «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», прийнятий ще у далекому 1999 році. 

Той перелік на момент скасування містив 1226 підприємств. І з жовтня минулого року він не є чинним. 

А новий законопроєкт №2831-1 з такою самою назвою «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» містив сумарно лише 218 підприємств. 

Тобто, це не була спроба вилучити з переліку Управління Північно-Кримського каналу, бо переліку вже давно немає.  

Управління Північно-Кримського каналу, м. Таврійськ Фото: tavriysk.ks.ua

Натомість, це була спроба відновити перелік, «загубивши» по дорозі більше тисячі підприємств. І серед них – Управління Північно-Кримського каналу. 

Нащо це Ігорю Васильковському, Юрію Киселю, Юзику Корявченкову, Олександру Скічко та іншим депутатам – «слугам народу», що є авторами закону? 

Мабуть, спрацьовує корупційно-хапальний рефлекс. Помножений на незнання профільного законодавства.

Отже, жодного чинного переліку підприємств, що не підлягають приватизації, з жовтня минулого року не існує. Чому ж Управління Північно-Кримського каналу досі не приватизували? 

Тому що – не переліком єдиним. Є ще Закон «Про приватизацію державного і комунального майна». А в цьому законі  є частина друга статті четвертої, яка відносить до об’єктів, що не підлягають приватизації, «водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об’єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем».

Північно-Кримський канал у Херсонській області, квітень 2020 р. Фото: upkk.davr.gov.ua

Це – саме про Північно-Кримський канал. А частина п’ята статті четвертої закону «Про приватизацію державного і комунального майна» ще додає визначеності: 

«Об’єкти державної власності, визначені частиною другою цієї статті, не підлягають приватизації незалежно від їх включення до Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Тобто, чи є перелік, чи нема – приватизувати Північно-Кримський канал однаково не можна.

Але й цього замало. Закон, який у жовтні 2019 року скасував перелік підприємств, що не підлягають приватизації, водночас додав до закону «Про приватизацію державного і комунального майна» наступну норму: 

«Об’єкти права державної власності, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях, не підлягають приватизації до повного відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованих територіях».

І це знову про Північно-Кримський канал, більша частина господарського комплексу якого знаходиться саме на окупованій території Криму – це власне магістральний канал, чотири підйомні насосні станції та зрошувально-обводнювальна мережа загальною довжиною понад тисячу кілометрів. 

Тобто, в українському законодавстві на сьогодні існує як мінімум три норми, що унеможливлюють приватизацію Північно-Кримського каналу. 

Мертвий канал

Цього місяця ми отримали перше рішення міжнародного суду щодо  водопостачання окупованого Криму. Пітерські адвокати спробували  використати «Кримський виробничий рибокомбінат» із Красноперекопська для позову проти України у Європейський суд з прав людини.   Вимагали відшкодування збитків, завданих підприємству припиненням постачання дніпровської води до окупованого Криму. Але ЄСПЛ відмовив. Це злочин Росії, тож і ризики її – хай Москва й відшкодовує. 

Але якщо хтось із українських можновладців захоче заподіяти собі смерть – принаймні політичну – він, звісно, може пустити воду в Крим. 

Заросле русло Північно-Кримського каналу в районі Армянська Скріншот: investigator.org.ua

Вся вона піде на зрошування лісосмуги, що виросла спорожнілим руслом каналу. На відео з БПЛА, яке ми отримали з Криму, добре видно, як окупанти зберігають захоплене українське майно – вони його нищать. 

Негайна подача води стане чи не більшою катастрофою для Криму, ніж її відсутність. Потрапивши до пересохлих та зруйнованих кримських каналів, дніпровська вода піде у шпарини, зіллється із грунтовими водами і підтопить кримські грунти, зробивши їх непридатними для господарства. 

Треба дивитись правді у вічі: відновлення постачання води до Криму неможливо не лише політично, а й технологічно. Йому має передувати капітальне відновлення сотен кілометрів каналів та зрошувальних мереж. І те, що Росія цього не робить – краще за все свідчить, що на відновлення постачання дніпровської води Кремль не розраховує. Нам доведеться напувати Крим самотужки – «когда мы вернемся назад всем народом». 

 
Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine