Ігор Поночовний, керівник прокуратури АРК і міста Севастополь розповів про розслідування воєнних злочинів, вчинених в окупованому Росією Криму, про кримінальну відповідальність колаборантів і російських пропагандистів, про прогрес у розслідуваннях «кримських справ» у національних судах та рух у справі «Ситуація в Україні» у Міжнародному кримінальному суді.
Цикл інтерв’ю з представниками органів влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, в компетенції яких знаходяться питання, пов’язані із тимчасово окупованим РФ українськими територіями, підготовлений в рамках проекту IPC за підтримки Ради Європи.
Валентина Самар: Що змінилося у роботі кримської прокуратури після повномасштабного вторгнення Росії на територію України? Чи збільшилася кількість воєнних злочинів, злочинів проти держави, її безпеки, прав наших громадян на окупованій території Криму?
Ігор Поночовний: Робота практично не змінилася. Злочини росіянами в Криму вчиняються ті ж самі, просто додалися нові епізоди, пов’язані з мілітаризацією півострова, залученням цивільного населення до служби в збройних силах країни-окупанта. Воєнних злочинів, які вчиняються на інших окупованих територіях Україні, де тривають бойові дії, в Криму, на щастя, немає, але злочини проти цивільного населення продовжують вчинятися.
Тенденції до збільшення кількості злочинів немає, все на тому ж рівні. Із початком повномасштабного вторгнення ми розпочали близько 55 кримінальних проваджень щодо вчинення воєнних злочинів проти цивільного населення півострова за ст. 438 Кримінального кодексу — порушення законів і звичаїв війни. Повідомляємо окупаційним правоохоронцям про підозри у воєнних злочинах, обвинувальні акти скеровуємо до суду.
Зросла кількість злочинів проти основ національної безпеки, оскільки після повномасштабного вторгнення Кримінальний кодекс було доповнено низкою нових статей, які передбачають відповідальність за колабораційну діяльність, за пропаганду війни. Відповідно злочинів, пов’язаних із колабораційною діяльністю, побільшало, оскільки нові призначення на адміністративні та інші посади в Криму вже кваліфікуються нами саме як колабораційна діяльність. Як і ведення господарської діяльності з окупантом, передача матеріальних ресурсів. Те, що раніше не було охоплено нашим кримінальним законодавством, зараз кваліфікується за статтею 111-1 ККУ.
Валентина Самар: Стосовно цієї статті я і хотіла поговорити більш детально. Перед першим самітом Кримської платформи Уряд і законодавці зробили велику справу — скасували закон про ВЕЗ «Крим», який дозволяв вести бізнес на окупованій території, інвестувати, мати стосунки з «органами влади» в Криму. Були внесені поправки і в закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», де внормували законну і незаконну господарську діяльність на ТОТ Криму. Натомість стаття 111-1, на мій нефаховий погляд, виписана так, що її можна застосувати взагалі до будь-якої діяльності на території Криму. Умовно кажучи, дії власника чебуречної можна буде кваліфікувати як фінансування країни-агресора?
Фото: investigator.org.ua
Ігор Поночовний: Стаття 111-1 ККУ приймалася в березні, в умовах повномасштабного вторгнення. Законодавець, мабуть, намагався охопити всі сфери життєдіяльності на окупованих територіях. До неї дійсно є багато питань як у органів слідства, так і у органів прокуратури, судових органів, самих законодавців. Вони не одну спробу здійснили, щоб її змінити і прибрати моменти, які дозволяють притягнути до відповідальності надзвичайно широке коло осіб на окупованих територіях. Ми свої пропозиції дали Офісу генпрокурора, і я знаю, що Офіс звертався з такою ініціативою до Верховної Ради. Судові органи теж давали пропозиції до ВРУ. Наскільки мені відомо, найближчим часом мають бути внесені зміни, щоби привести у відповідність з реальністю.
Наше застосування цієї статті ще не має значення, оскільки немає як такої судової практики. Ми завжди орієнтувалися на неї. Будь-який злочин, будь-яке кримінальне провадження повинно закінчуватися вироком суду — обвинувальним чи виправдувальним. На жаль, вироків як таких досить мало. Тому говорити про правильну чи неправильну тактику застосування цієї статті наразі ще неможливо.
Судові органи формують свою практику таким чином: фактично людина порушила норми ст.111-1 ККУ, але передбачена відповідальність неспівмірна зі шкодою національній безпеці, яку могла б ця діяльність заподіяти. Тому судді намагаються, так би мовити, встановити певні фільтри.
У Кримінальному кодексі завжди існувала така норма як малозначність злочину. Коли діяння містить ознаки злочину, але якщо воно не становить загрози, кримінальне провадження припинялося. Зараз суд застосовує таку ж практику. Ми орієнтуємося так само. Якщо говоримо про чебуречну на набережній, — формально так: особа веде господарську діяльність з державою-окупантом. Але питання в тому, чи заподіює чебуречна якусь шкоду?
Валентина Самар: І як цю шкоду виміряти…
Ігор Поночовний: Так, це питання досить риторичне. Колись в ст.364 ККУ, яка говорить про зловживання службовим становищем, серед наслідків цього злочину було зазначено «заподіяння шкоди авторитету держави». І один голова суду, коли я приніс йому обвинувальний акт з цією кваліфікацією, сказав: «Якщо ти мені даси торкнутися руками до авторитету держави, тоді я прийму в тебе цей обвинувальний акт». Тут така ж історія.
Звісно, знаходяться ті, хто добровільно йде на співпрацю з ворогом. Щодо цих громадян питань взагалі немає — ці особи мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Інша справа, коли під дулами автоматів чи погрозами знищення майна людину змушують йти на співпрацю або передати якесь майно окупаційним військам чи адміністраціям. На мою думку, і ми робили таку пропозицію, розслідуючи колабораційну діяльність, ми повинні встановити саме мету таких дій. Якщо матеріальні ресурси добровільно передавалися з метою посилення бойового потенціалу окупаційної армії, можемо говорити про кримінальну відповідальність. Якщо такої мети не було, про яку кримінальну відповідальність може йти мова?
Ні в кого не стоїть завдання за цією статтею притягнути до відповідальності всіх, хто проживає на окупованій території, співпрацював якимось чином з окупантом. На цій думці сходяться і законотворці, і правоохоронці, і органи прокуратури, і судові органи. Масово це питання буде виникати після звільнення Криму. Він вже досить потужно інтегрувався в російське життя, тож, фактично, в Криму майже кожен якимось чином може підпадати під дію ст. 111-1 ККУ. Тому це питання зараз обговорюється. Нещодавно була зустріч з народними депутатами, з судовою гілкою влади.
Але однозначно кримчани не повинні боятись і вірити російській пропаганді, яка бреше, що посадять всіх. Цього точно не буде. Ми демократична європейська країна, яка не ставить перед собою таку ціль.
Валентина Самар: Питання від наших глядачів про отримання документів країни-агресора на окупованих територіях. До вторгнення все було зрозуміло: Україна і весь демократичний світ не визнавали ці аусвайси документами, що посвідчують особу, і не вважали їх отримання нашими громадянами злочином, бо без них неможливо було жити на ТОТ. Що зараз? Люди дуже хвилюються, бо ця тема теж мусується пропагандистськими ресурсами: людей лякають тим, що «Україна всіх посадить» після звільнення Криму.
Ігор Поночовний: Насправді не змінилося нічого. Документи, які видаються на ТОТ, не є документами. В цих питаннях не можна підходити категорійно, потрібно розглядати кожен випадок суб’єктивно, оцінювати дії кожної людини окремо. Одна справа, коли особа отримала російський паспорт, вихвалялася ним, допомагала окупаційній армії або адміністраціям. Інша — особа отримала паспорт лише для того, щоб мати змогу прийти до закладу охорони здоров’я і отримати допомогу. Це вимушений крок.
Ми знаємо, що за нормами міжнародного гуманітарного права (МГП) окупанти на окупованій території зобов’язані забезпечувати нормальну життєдіяльність населення шляхом надання медичної допомоги, продуктів харчування, тощо.
Я знаю, що у Верховній Раді є ініціативи з приводу криміналізації отримання російського паспорту, але поки що Кримінальний кодекс не визначає такі дії як злочин.
Валентина Самар: Не менш складне питання, яке теж дуже цікавить нашу аудиторію, стосується українських громадян у Криму, які воюють проти України у складі армії РФ або добровольчих підрозділів. До вторгнення ви визначали призовників потерпілими від воєнного злочину РФ, яка за міжнародними нормами не має права призивати в свою армію громадян з окупованої території. В тому випадку підозрюваними були военкоми і далі по вертикалі аж до міністра Шойгу. Як кваліфікуєте такі дії це зараз?
Мобілізовані до лав ЗС РФ кримчани в окупованому Севастополі Фото: Скриншот відео
Ігор Поночовний: Кримчанин або мешканець іншої окупованої території, який примусово був залучений до служби в армії країни-окупанта, з точки зору міжнародного права не несе кримінальної відповідальності — він є жертвою дій окупаційної влади. Якщо ми говоримо про добровольчі батальйони і осіб, які є громадянами України і добровільно йдуть на війну, — однозначно підлягають кримінальній відповідальності за ст. 111 ККУ (державна зрада).
Примусово мобілізовані громадяни, строковики і добровольці, які, потрапивши на територію України, вчиняють злочини, однозначно нестимуть відповідальність як воєнні злочинці. Це може бути як за ст. 111 ККУ, так і за ст.438 (порушення законів і звичаїв війни).
Коли кримчанин або луганчанин потрапляє у полон, завдання правоохоронних органів довести — добровільно чи примусово ця особа була залучена до війни на боці ворога. Формально примус застосовується в будь-якому випадку: кожен з них отримав повістку від військкомату, в якій була погроза кримінальною відповідальністю у випадку неявки. Але в кожного з них свій умисел. Хтось пішов, бо боявся сісти у в’язницю. Інші пішли «защищать родину» на території іншої країни. Тому тут не можна сказати однозначно, що всі жертви або всі злочинці. Треба суб’єктивно розбиратися із кожним.
Однозначно не можна вірити російській пропаганді, яка розповідає, що після переходу лінії фронту вас одразу або посадять, або мобілізують. Це не так. Якщо кримчанин примусово потрапляє на війну, єдиний порятунок для нього — здатися в полон. Є відповідні гарячі лінії Міністерства оборони, прокуратури АРК, представництва президента в АРК. В РФ вартість людського життя дорівнює нулю, тому шансів вижити у мобілізованих досить мало.
Питання кримінальної відповідальності кожного громадянина ляже в площину демократичного українського кримінального процесу. Однозначно розслідування буде проводитися, будемо встановлювати, добровільно чи під примусом людина потрапила до збройних сил РФ.
Валентина Самар: До речі, багато людей звертаються за номером гарячої лінії прокуратури?
Ігор Поночовний: Одразу після оголошення мобілізації, було дуже багато дзвінків. В Криму була паніка, багато громадян згадали, що вони українці — як вони можуть піти до своїх родичів воювати? Було багато дзвінків, які стосувалися виїзду, отримання українського паспорту. Враховуючи що тема мобілізації дещо стихла, дзвінків стало менше. Всі, хто хоче скористатися цією можливістю, способів багато: анонімно через месенджери, звичайними телефонами, електронною поштою.
Валентина Самар: Тема, яка знову вивела Крим на шпальти світових медіа і зробила й вашу роботу помітнішою, — так званий зерновий експрес. Незаконний експорт українського зерна, вкраденого або за копійки купленого у фермерів півдня України, яке транзитом через закриті кримські порти потрапляє в треті країни. Прокуратура АРК відкрила вже багато проваджень. Ви бачите можливість перекрити цей зерновий потік?
Ігор Поночовний: Питання досить складне. Крім військового шляху і фізичного недопущення виходу суден з кримських портів, це зробити досить складно. З моменту закриття портів у 2014 році, судна з Криму продовжували ходили практично по всьому світу. Потім завдяки нашій роботі, Уряду, санкціям, ця кількість зменшилася практично до 30 суден на рік. Це були рейси в основному в Туреччину, Єгипет, Сирію, Лівію. Через Крим всі ці майже 9 років йшла перевалка товарів, і хоча світ на це реагував, деякі країни закривали очі, бо бізнес є бізнес.
Після повномасштабного вторгнення увага до цього питання повернулася. Навіть російські партнери — Лівія, Єгипет — почали відмовлятися приймати зерно, яке виходило з Криму, хоча РФ максимально маскувала це зерно, походження суден, порти виходу. Були проблеми в росіян і в Туреччині. Коли судна виходили з Криму, йшли в турецький Ізмір, стояли певний час нерозвантаженими і йшли до Сирії — єдиного партнера, що залишився.
Починаючи з 2014 року, Росія використовує Крим як сіру зону, в якій не діють ні закони, ні правила. Тому через Крим здійснювалася і торгівля людьми. Досить багато моряків через Крим долучалися до схем перевезення мігрантів з країн Близького Сходу, з тієї ж Сирії, до Європи. Незаконний обіг різних товарів — все це здійснювалося через Крим. Маскувалось, звісно, під російські порти — Ростов-на-Дону, Новоросійськ, порт Кавказ. Схема з зерном, яку, як сподівалась Росія, ніхто не помітить, абсолютно очевидна і зрозуміла. Судна завантажуються в Севастополі, підходить з вимкненою системою спостереження AIS до Керченської протоки, нібито завантажується зерном в Новоросійську і потім з новоросійськими документами йдуть далі по світу. Але цю схему досить швидко розкрили, і єдиними портами збуту цього зерна залишились Латакія або Тартус в Сирії.
Російське судно «Михаил Ненашев» біля зернового терміналу «Авліта» в Севастополі, 15.07.2022 Фото: RFE/RL
Валентина Самар: З 24 лютого Крим перетворився на таку собі спеціальну сервісну зону для російської армії, спецслужб і пропагандистської машини. Адже на базі телерадіокомпанії «Крим» росіяни створили цілий загін, щоби охопити пропагандою нові ТОТ Херсонської і Запорізької областей. В Кримінальному кодексі є стаття, яка передбачає відповідальність за пропаганду і виправдовування війни.
Ігор Поночовний: Крим дійсно використовується як майданчик для інформаційної війни. Українців і кримських татар використовують для демонізації цих категорій населення. Застосовуються релігійні переслідування. Коли ФСБ потрібна «перемога», одразу проводяться масові обшуки, знаходяться «екстремісти» і «терористи». Зараз в Крим везуть і мешканців півдня, з яких в кримських СІЗО роблять «терористів» і «найманців». Знову ж таки сіра зона, де можна робити що завгодно і нічого за це не буде. Велика заслуга в цьому тих українських манкуртів, які в 2014 році зрадили Україну і перейшли на бік ворога. Вони вправляються з великим ентузіазмом. Не пам’ятаю, хто сказав, але це досить влучно підходить кримським зрадникам: «Не так страшні московські воші, як українські гниди». З 2014 року ми спостерігаємо, що найбільше російську агресію виправдовують як раз громадяни України.
Так само і з пропагандистами. Деякі колишні кримськотатарські і українські журналісти стали блогерами, які вихваляють війну, малюють «зетки», виправдовують агресію. Вони однозначно злочинці. В нас вже є низка кримінальних проваджень стосовно телевізійних журналістів, блогерів, які майже щодня вчиняють злочин — пропагують війну. Це діяння в Кримінальному кодексі України кваліфікується за ст.436-2 або за ст.111-1.
Мабуть, ці особи дозволяють собі так вільно чинити злочини, оскільки світова практика притягнення до відповідальності пропагандистів досить бідна. Ми знаємо такі випадки лише щодо гітлерівської Німеччини і геноциду в Руанді. Міжнародне судочинство таких вироків не виносило, вони були непопулярними. Можливо, через це пропагандисти думають, що їм нічого не загрожує. Але вони сильно помиляються. Українське законодавство досить гнучке, ми вже опрацьовували різні комбінації, як кваліфікувати ті чи інші дії. Наприклад, у випадку Скабєєвой і їй подібних, які віщають на всю територію РФ, ми можемо говорити про пособництво у вчиненні геноциду — закликають з центральних каналів вбивати українців і нищити цивільну інфраструктуру. Якщо ми встановимо зв’язок між виступом пропагандиста на телебаченні і злочином, який вчинив російський військовий на території України, пропагандист може спокійно виступати співучасником воєнного злочину. Способів досить багато. Як тільки ми будемо в Криму, вони це зрозуміють абсолютно чітко.
Валентина Самар: Фальшуванням кримінальних справ проти політичних в’язнів з нових окупованих територій півдня займається управління ФСБ в Криму. В кримських СІЗО утримують дуже багато викрадених людей з Херсонської і Запорізької областей, щодо яких фабрикують справи про «міжнародний тероризм». Серед них і екскомандир корабля управління ВМС України «Славутич» Олексій Кисельов. Кримська прокуратура відкрила кримінальне провадження через його незаконний арешт і тортури. Як просувається розслідування?
Ігор Поночовний: За кожний факт вивезення українських громадян до Криму, незаконного ув’язнення, тортур ми реєструємо кримінальні провадження за ст.438 — порушення законів і звичаїв війни. Розслідування тривають. Вони доволі свіжі, про результати говорити зарано. В Криму вже почали закінчуватися «екстремісти» і «терористи», тому ФСБ прийшла на нові ТОТ.
Це серед іншого ще й інформаційна робота. Величезні строки нашим громадянам у Криму — це натяки українському спротиву. Коли питання звільнення Криму постало не в теоретичній, а в практичній площині, багато громадян України в Криму так би мовити прокинулися, активізувалися. Ми це фіксуємо. Тому ФСБ за рахунок херсонців, миколаївців, запоріжців показує їм всю міць каральної машини. Ми це прекрасно розуміємо, ми це документуємо, щоби кожний такий факт не був забутий.
Валентина Самар: Ви документуєте і розслідуєте, а який подальший рух цих справ? По деяких «старих» кримських зрадниках в українських судах за 5-6 років досі не проведені навіть підготовчі засідання. Тепер ще й нова стаття ККУ про колабораційну діяльність. Чи не захлинуться наші суди з такою кількістю справ? Друга частина питання — що зараз відбувається в Міжнародному кримінальному суді у справі «Ситуація в Україні»?
Ігор Поночовний: Щодо національних судів ситуація покращилася. З 24 лютого ми отримали в судах вироків за державну зраду більше, ніж за попередні 5 років роботи на цьому напрямку. Зараз пішли вироки кримським і севастопольським депутатам. Минулого тижня отримали вирок військовому прокурору кримського регіону — зрадник отримав 12 років позбавлення волі. Після повномасштабного вторгнення рух по кримським справам в національних судах почався і тенденція тільки до збільшення. Практично раз на тиждень-два отримуємо вирок щодо державних зрадників. Мабуть, прийшло усвідомлення, що в Криму з 2014 року теж війна — без пострілів, вибухів і артилерії — але це війна, це збройний конфлікт. Більше не треба суддям пояснювати, що державна зрада в Криму це не політичні злочини, а це саме злочини проти національної безпеки, проти держави.
Валентина Самар: Тобто, ви цей прогрес пояснюєте тим, що на суддів нарешті зійшло таке просвітлення?
Ігор Поночовний: Війна торкнулася кожного. Вона вже не десь там в Криму чи на сході. Тепер всі зрозуміли, що війна в Україні з 2014 року, що вона почалася 26 лютого з окупації Кримського півострова. Тому і вироки пішли. Тенденція позитивна, дай бог, щоб вона і далі зберігалася. В Криму буде те ж саме. Говорили з керівником Касаційного кримінального суду: все зможемо, будемо спроможні. Це найменше, що ми можемо зробити у порівнянні з тим, що роблять хлопці на фронті. Тому за нами не постоїть.
Стосовно МКС — ситуація аналогічна. Повномасштабне вторгнення дало поштовх, і офіційне розслідування вже почалося. У справі «Ситуація в Україні» ми з 2017 року і до кінця 2021 року були на стадії, простою мовою, дослідчої перевірки. Офіс прокурора МКС вирішував, чи вчинялися на території України воєнні злочини, чи підслідні вони МКС. В кінці 2021 року стадія попереднього вивчення завершилася, наступним етапом мало стати клопотання перед судом про початок офіційного розслідування. Повномасштабне вторгнення дало поштовх оминути цю стадію і вже розпочати офіційне розслідування.
Незважаючи на те, що в Криму бойові дії не ведуться, ми все одно збираємо доказову базу, документуємо злочини відносно цивільних громадян і передаємо їх до МКС. У травні цього року ми передали Офісу прокурора МКС інформацію щодо системного переслідування кримськотатарського населення, інформація про всі кейси була акумульована в одному повідомленні. Зараз разом з неурядовими організаціями завершуємо підготовку наступного інформаційного повідомлення стосовно злочинів проти навколишнього природного середовища: видобуток корисних копалин, знищення природних ресурсів, всі екологічні злочини. Сподіваюся, на початку наступного року це повідомлення також буде скеровано до Офісу прокурора МКС.
Офіс прокурора МКС також самостійно збирає докази злочинів в Україні, майже щотижня. Різні слідчі Офісу приїздять в Україну, працюють по всіх територіях, в тому числі по Криму. Декілька тижнів тому зустрічалися з такою групою. Робота йде і йде дуже активно. Що приємно. Сподіваюся, що справедливість і покарання для всіх воєнних злочинців буде забезпечено.
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
