Казахстан: вымышленная агрессия и реальные войска ОДКБ

Публикации
Російські військові в Казахстані Фото: mil.ru

В начале января в Казахстане вспыхнуло и было подавлено восстание против режима Назарбаева-Токаева. Переломным фактором в восстании стало молниеносное введение на территорию Казахстана «миротворческого контингента» ОДКБ – военного союза, в котором доминирует РФ. Основания для ввода войск – внешняя агрессия против Казахстана – были буквально выдуманы президентом Казахстана Касим-Жомартом Токаевым – его администрация до сих пор не смогла предоставить хоть какие-то реальные доказательства агрессии. После стабилизации ситуации уже анонсировано сворачивание миссии ОДКБ. Но другие народы должны учесть, что основания для военного вторжения ОДКБ могут быть полной выдумкой, и Москву это не остановит.

Вибух

Другого січня 2022 року нафтовики Жанаозену вийшли на мітинг проти підвищення ціни на скраплений газ, на якому їздить більша частина казахських авто. Їх підтримали інші регіони, а до соціальних вимог швидко додалися й політичні — відставка уряду і припинення тридцятирічного панування клану Назарбаєвих.

Нурсултан Назарбаєв хоч і пішов з президентської посади у 2019-му, але влади з рук не випустив — він залишався главою Ради безпеки Казахстану, його родичі контролювали великий бізнес, а довірені особи — силовий блок держави. В країні відсутні політичні свободи, опозиція придушена. За межами футуристичної Астани та центру Алмати — злидні та відсутність перспектив.

Протести в Казахстані Фото: Abduaziz Madyarov /AFP

Сходознавець Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень, із посиланням на фахівців з регіону пояснює: 

«Під Алмати є достатньо великий пояс бідності, де скупчуються люди, які приїхали з сільської місцевості, з віддалених аулів, які не можуть собі дозволити жити в самій Алмати, знімати чи купити квартиру. І утворення таких зон концентрованої бідності і людей з певними соціальними характеристиками, враховуючи, що це в більшості молоді люди, воно в певному сенсі є вибухонебезпечним».

Вибух таки стався. Нацгвардія і курсанти, яких влада кинула на повсталий Алмати, отримали від учасників протесту жорстоку відсіч. Запалали адміністративні будівлі, повстанці віджали вогнепальну зброю.

ОДКБ

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв на розгортання протестів відповів відставкою уряду. Коли ситуація почала виходити з-під контролю, він позбавив Назарбаєва пожиттєвої посади глави Ради національної безпеки, а наступним кроком запросив до Казахстану миротворчі сили ОДКБ — Організації Договору колективної безпеки.

Посадка «миротворців» ОДКБ у літак до Казахстану Фото: mil.ru

Договір колективної безпеки — це сучасна російська пародія на радянський Варшавський договір, куди входили країни схiдної Європи, уряди яких контролювались Москвою. ОКДБ — це прихисток диктаторів пострадянських країн, які обрали недемократичний шлях. До цього військового блоку входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Таджикистан і Киргизстан.

За Договором колективної безпеки, агресія проти одного учасника ОДКБ вважається агресією проти всіх країн Договору. А за угодою про миротворчу діяльність, миротворчі сили ОДКБ застосовуються для запобігання, стримування та припинення воєнних дій між державами або в межах держави через втручання третьої сторони.

Це важливий нюанс: для застосування сил ОДКБ потрібен факт військової агресії проти країни блоку чи втручання третьої сторони. Однак ніякі іноземні військові підрозділи не проривали кордон Казахстану і не висаджувались повітряним десантом у президентський палац. На вулицях увесь світ бачив протестувальників — казахів. Спочатку з економічними, а далі — і політичними вимогами. Однак президент Казахстану оголосив їх міжнародними терористами, які пройшли підготовку за кордоном, назвав їхні дії актом зовнішньої агресії і на цій підставі запросив ОДКБ про допомогу.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв Фото: akorda.kz

Звідки ці терористи, де тренувалися, якими терактами загрожували і які вимоги висували, влада Казахстану не повідомила. Але для Росії, яка контролює ОДКБ, не потрібні докази — для застосування “миротворчих сил вистачило порожніх звинувачень.

Що характерно, у 2020 році, коли член ОДКБ Вірменія билася на смерть із не членом ОДКБ Азербайджаном за Нагорний Карабах — ОДКБ не втрутилась. І хоча весь світ вважає Карабах територією Азербайджану, а його незалежність не визнана й самою Вірменією, ракетні удари Азербайджану діставали і прикордонну з Карабахом територію Вірменії. Тому прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян просив ОДКБ про допомогу — але Путін відмовив. 

Тепер же саме Нікол Пашинян, як черговий голова Ради колективної безпеки ОДКБ, вимушений був озвучити рішення про направлення миротворців ОДКБ до Казахстану.

Російська військова техніка в Казахстані Фото: mil.ru

Контингент ОДКБ у Казахстані, за даними Москви, становитиме 2,5 тисячі військових. І це, як уже відомо, є і будуть переважно — російські десантники із елітної 45-тої бригади спецпризначення ВДВ, яка брала участь в окупації Криму і війні в Сирії. Компанію їм можуть скласти десантники з 31-ї десантно-штурмової бригади з Ульянівська, у анамнезі якої — агресія проти України в Криму і на Донбасі.  

При цьому від Киргизстану, парламент якого лише з 2 спроби погодив відправку своїх вояків до Казахстану, направлено лише 150 бійців спецпідрозділу. Від Таджикистану, за непідтвердженими офіційно даними, — до 200. Від Вірменії — 100 бійців миротворчої роти. Білорусь також відрядила миротворчу роту, що входить до складу 103-ї Вітебської повітряно-десантної бригади. Чисельність роти — 100 військовослужбовців, за потреби може зрости втричі.

Отже Казахстан став черговим полігоном російського спецназу для навчань у реальних умовах.

Москва повідомляє, що миротворці ОДКБ лише охороняють стратегічні об’єкти, поки армія Казахстану розстрілює учасників повстання. Але перевірити правдивість цих слів поки неможливо.

Фантазії Токаєва

Загалом, виходить дуже дивна арифметика: чисельність армії Казахстану становить близько 80 тисяч, а разом із Національною гвардією — понад 100 тисяч військових. Касим-Жомарт Токаєв заявив, що на Алмати напало «20 тысяч бандитів». Навіть якщо повірити у такі цифри, виходить, з ними не можуть впоратися понад сто тисяч казахських військових та поліцейських? І конче треба викликати на допомогу дві з половиною тисячі миротворців ОДКБ, які нібито просто охоронятимуть космодром і президентський палац?

Спецпризначенці сил безпеки Казахстану в Алмати Фото: Valery Sharifulin / TASS

На підтвердження вигадок казахського президента у провладних медіа і соцмережах почали розповідати про киргизьких бойовиків-мародерів, які нібито масово спустилися з гір і влаштували в колишній столиці Казахстану кривавий безлад. Навіть злили аудіо — нібито записи переговорів казахських силовиків, які розказують про багатотисячні колони киргизів, які намагаються повернутися до Киргизстану, перед тим порушивши казахський кордон заради мародерства в Алмати. 

Сергій Данилов вважає, що казахські силовики просто шукають крайніх: 

«З точки зору керівництва МВС Казахстану, пропагандистів казахських, треба знайти цапа-відбувайла. Киргизи достатньо масово працюють в районі Алмати, в інших південних районах Казахстану». 

Але й з «киргизькою» версією не завадили б докази. Однак Касим-Жомарт Токаєв вже про це потурбувався, повідомивши, що тіла вбитих «терористів» викрали з моргів їхні подільники. А казахські силовики взагалі схопили, побили і примусили зізнатися у «мародерстві» киргизького джаз-музиканта Вікрама Рузахунова, який приїхав до Казахстану на гастролі.

Вікрам Різахунов, джаз-музикант

І він не один такий, нагадує Сергій Данилов:

«Буквально днями вийшла на поверхню історія про приблизно тридцять громадян Киргизстану, які були затримані в Шимкенті. їх там побили, вимагали гроші, і так само як за джазового музиканта, МЗС Киргизстану вимушено було втручатися, хоч і без великого розголосу».

За словами експерта, участь киргизького контингенту в операції ОДКБ дала Киргизстану можливість впливу на долю своїх громадян, затриманих казахськими силовиками. 

Схоже, Касим-Жомарт Токаєв настільки не довіряє своєму народу і своїм силовим структурам, що ризикнув і державним суверенітетом, і ще більшим поглибленням протиріч із Киргизстаном, аби мати гарантію зовнішньої підтримки РФ — і військової, і політичної. Путін же отримав можливість випробувати військово-каральні можливості ОДКБ на практиці і значно посилити свої позиції в Казахстані. До чого призведе ця центральноазійська авантюра — ми невдовзі побачимо.