«ФСБшнику я пообіцяв повернутися після похорону батька, але виїхав на вільну територію». Історія полону Миколи Різака, мера Таврійська

Південь
Микола Різак на засіданні Суворовського районного суду Одеси, 29 січня 2024 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

Миколу Різака, міського голову Таврійська Каховського району Херсонщини російські окупанти викрали 1 квітня 2022 року. Врятуватися допомогло горе в сім’ї. Через зникнення 63-річного сина не витримало серце у його батька, і окупанти дозволили меру Таврійська з’їздити на похорон. З однією умовою – повернутися в полон. Однак Різак скористався шансом і вирвався з окупації.

Історію свого полону Микола Різак розповів у Суворовському районному суді Одеси, де триває розгляд справи про викрадення його, Олега Батуріна, журналіста ЦЖР і вже покійного Дмитра Васильєва, секретаря Новокаховської міської ради. Обвинувачені у цій справі – Володимир Леонтьєв, колишній голова окупаційної адміністрації Каховського району і Нової Каховки, а також Валентин Мотузенко, бойовик незаконного збройного формування з Донбасу.

«Я розумів, що буду наступною жертвою»

Про початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну Микола Різак дізнався, як і всі мешканці прилеглих до Таврійської громади населених пунктів, на світанку – після обстрілу росіянами зенітного ракетного дивізіону ЗСУ, що базувався в Новій Каховці. Мер швидко приїхав на роботу, а за лічені хвилини вже допомагав військовим евакуювати залишки цієї військової частини з лівобережної частини Херсонщини до Миколаєва.

Микола Різак (ліворуч) зі своїм заступником Анатолієм Білим, 2023 рік. Фото: Facebook/Таврійська міська територіальна громада

Близько 10 години ранку Різаку зателефонував начальник управління Північно-Кримського каналу і повідомив про захоплення російськими військовими її головної споруди, що також розташована в Таврійську.  

«Я з водієм поїхав туди. Не доїжджаючи до головної прохідної головної споруди каналу я побачив танк і «КамАЗ» з літерою Z, а навколо було близько 40 озброєних чоловіків у балаклавах. Під’їхати нам не дозволили, тож ми розвернулися і поїхали у зворотному напрямку», – згадує Микола Різак.

Військовослужбовці Росгвардії біля гідротехнічної споруди Північно-Кримського каналу на окупованій Херсонщині. Фото: РИА Новости

Тим часом у місті почалася паніка, магазини і аптеки швидко спорожніли, тож представникам місцевої влади доводилося хоч якось заспокоювати людей. Тим часом російські військові кожного дня вбивали цивільних, грабували магазини і почали викрадати людей. 1 квітня стало відомо про захоплення російськими окупантами будівлі Каховської міської ради і призначення там голови підконтрольної їм «адміністрації». Законному міському голові Каховки Віталію Немерцю загарбники дали 24 години на виїзд з рідного міста. 

Микола Різак зрозумів, що він може бути наступною жертвою окупантів. Тож після обіду 1 квітня він відпустив працівників Таврійської міської ради з роботи і на початку третьої години дня приїхав до себе додому. 

Не встиг він зайти до свого будинку, як йому зателефонували на мобільний. Дзвонив Володимир Леонтьєв, голова окупаційної адміністрації Каховського району. Гауляйтер поцікавився, куди зникли комбайни, розташовані на території офісу в Таврійську приватної компанії з Дніпра «Агротек-Інвест», і попросив приїхати до нього розібратися з цим питанням.

Володимир Леонтьєв, призначенний окупантами «голова Каховського адміністративного району». Фото Крыминформ

«Я одразу зрозумів, що комбайни лише привід, аби мене виманити з дому, що дійшла черга до мене. Я залишив всі документи, мобільний телефон і попередив дружину: якщо до вечора не повернусь, значить, мене ще тримають десь у Новокаховській міській раді. Сів за кермо і поїхав. Біля міськради мене зустріли озброєні люди, я представився і вони завели мене до кабінету міського голови. У приймальній я побачив дуже багато озброєних чоловіків у чорній формі як у Росгвардії», – каже Микола Різак.

У кабінеті міського голови Нової Каховки він побачив Леонтьєва і Валентина Мотузенка. Біля них стояли чотири чоловіка з автоматами. Мотузенко спитав Різака: «Де ви поділи комбайни?» У відповідь той почав пояснювати, що ТОВ «Агротек-Інвест» підпорядковується не Таврійській міській раді, а своєму керівництву з Дніпра. Але слухати це Мотузенко з Леонтьєвим не захотіли. І наказали озброєним чоловікам «забирати» Різака.

Валентин Мотузенко, бойовик незаконного збройного формування з Донбасу.

На голову мера Таврійська натягли мішок, на руки почепили кайданки і вивезли до захопленої будівлі місцевого райвідділу поліції.

«Лікарям пригрозили: якщо вони комусь розкажуть про Різака, то росіяни їх вб’ють»

У поліції Миколу Різака завели до холодного кабінету на другому поверсі: опалення в будівлі не працювало. З меблів там стояв лише один стілець. Немолодого чоловіка прикували кайданками до холодної батареї, посадили на стілець і залишили одного. Одягнутий в один легенький піджак міський голова Таврійська швидко замерз, однак майже цілу добу про нього ніхто не згадував. 

Лише на другий день полону до кабінету зайшли, мовчки вивели чоловіка в туалет, мовчки повернули, знову прикували кайданкою до батареї і пішли геть. 

«Три доби я залишався прикутим до льодяної батареї. Спати я не міг, а холод був такий, що я ніяк не міг зігрітися. На третю добу сильно піднялася температура, мене почало трусити. Від холоду з батареї віднялася вся права сторона тіла. Тож коли до мене, нарешті, прийшли охоронці з працівником ФСБ, який представився Васілієм Івановичем і мене відстебнули від батареї, самостійно стати я вже не міг», – каже Микола Різак.

Побачивши це Васілій Іванович спитав підлеглих: «Що ви з ним зробили?» і наказав терміново відправити Різака до лікарні. В палаті і біля палати хворого бранця постійно охороняли п’ятеро росгвардійців. 

Це підтвердив і співробітник КНП «Центральна міська лікарня м. Нова Каховка», який був свідком цих подій. 

«Коли Миколу Різака привезли до нас, одразу виставили біля його палати охорону і наказали, що ніхто про цього пацієнта нічого не повинен знати. Доступ до палати з ним мав лише завідувач відділенням і головна медсестра, яка ставила крапельниці і робила уколи. Лікарям пригрозили: якщо вони комусь розкажуть про Різака, росіяни їх вб’ють. Стан самого Миколи Різака був дуже тяжкий, він потрапив до лікарні після інсульту», – на умовах анонімності розповів співрозмовник ЦЖР.

«Сестра сказала, щоб на похорон я не їхав і негайно виїжджав з окупації»

Десь на третій день Микола Різак прийшов до тями. Про це повідомили Васілію Івановичу з ФСБ, який приїхав до лікарні і завів з пацієнтом розмову про співпрацю з окупаційною владою. В обмін на це Різака обіцяли відпустити на свободу. Почувши відмову, Васілій Іванович запропонував інший варіант: в обмін на волю Різак має отримати російський паспорт і розповісти про це на відеокамеру російським пропагандистам. Мер Таврійська відмовився й від цього.

Микола Різак. Фото: Facebook/Таврійська міська територіальна громада

За кілька днів росіяни зібралися вивозити Миколу Різака до СІЗО в Сімферополі, де утримували викраденого кількома днями раніше Олександра Бабича, міського голову Голої Пристані. 

Однак лікарі запротестували і попередили окупантів, що хворий може не витримати такої дороги. Вони попросили потримати хворого в лікарні хоча б ще 3-4 дні. Васілій Іванович не повірив медикам і привіз свого лікаря. Ознайомившись зі станом пацієнта, той підтвердив слова співробітників новокаховської лікарні і порадив вивозити Різака до Сімферополя не раніше середини квітня.

15 квітня чоловік дізнався, що його батько помер: не витримало серце від звістки про викрадення сина. Того ж дня ФСБшник запропонував Миколі Різаку угоду: він відпускає його на похорон батька, до Бериславського району, що на протилежному, правому боці Дніпра, а взамін той обіцяє повернутися і далі «спілкуватися» з представниками російської окупаційної влади. 

«Звісно, я погодився і твердо пообіцяв, що після похорон повернусь. Мене відпустили додому, ми швиденько почали збирати з дружиною речі. Зателефонував рідним. Сестра сказала, щоб я ні в якому разі не приїжджав на похорон батька, що вони все самі організують без мене і щоб я негайно виїжджав з окупації. Так ми і зробили, але дорогою через Шилову балку потрапили на дуже серйозний блокпост з ФСБшниками. У них були якісь списки і я подумав: ну все, приїхав, Миколо! Мене роздягнули до трусів, машину ретельно перевірили, все прошмонали. Але відпустили. Пронесло», – згадує Микола Різак.

Три доби чоловік з дружиною не міг проїхати через Снігурівку Миколаївської області, потрапили там під обстріл. Вирішили прориватися через село Давидів Брід Бериславського району Херсонщини. Тільки-но приїхали туди і побачили біля півтисячі машин. Але саме там на четверту добу після виїзду з Нової Каховки вдалося вирватися з окупації і побачити перший український блокпост. 

«Знаю, що невдовзі після цього росіяни кинулися мене всюди шукати, але не знайшли, – каже Микола Різак. – Я до них не повернувся. Бо розумів, що другого шансу може не бути і якщо мене вивезуть до Сімферополя, то росіяни навряд чи випустять мене живим».

Невдовзі після виїзду Миколи Різака з окупації росіяни призначили головою окупаційної адміністрації Таврійська Євгена Четкарьова, адвоката з Каховки, а сам Таврійськ «приєднали» до Нової Каховки. 

В незаконно створеній адміністрації Таврійська росіянам довелося влаштовувати мешканців сусідньої Каховки і Нової Каховки, оскільки колаборантів у цьому місті так і не знайшли. Найвідомішою зрадницею Таврійської громади виявилася Алла Федай, законна староста села Кам’янка. 

Зараз Микола Різак є начальником Таврійської міської військової адміністрації.