Відеблог Ольги Махинько про Будапештський меморандум, на повернення до якого закликають немало українських політиків, та що насправді передбачав цей документ.
5 грудня 1994 року Україна, США, Великобританія та Росія підписали угоду – так званий Будапештський меморандум. Згодом до країн-підписантів приєдналися ще Франція та Китай. Згідно документу, Україна відмовилася від ядерної зброї – натомість отримала запевнення щодо безпеки та територіальної цілісності.
Цього року меморандуму виповнилося 25 років. Однак дискусії навколо нього не вщухають. Україна хоче допомоги зі сторони країн-гарантів, а ті в свою чергу вважають, що виконують всі передбачені документом положення.
5 грудня активісти міжнародного руху LIBERATECRIMEA влаштували мирні пікети біля посольств країн-підписантів, аби нагадати про їхні зобов’язання. За словами організаторів акції, саме напередодні «Норманської зустрічі» у Парижі, вони хотіли нагадати українській владі, а також країнам-гарантам про існування Будапештського меморандуму, а також про те, що Крим та Донбас – це Україна.
Активісти написали звернення, в якому йдеться про порушення прав корінного кримськотатарського народу в окупованому Криму, а також про те, що Україна виконала всі договірні умови і потребує підтримки та захисту після того, як Росія порушила цей та інші міжнародні акти. Своє звернення учасники акції передали в посольства США, Франції, Великої Британії та Китаю. І тільки з посольства РФ до них ніхто не вийшов.
Позиція частини українського політикуму вважає, що після підписання меморандуму наша країна отримала гарантії безпеки. Однак насправді відповідно до Будапештського меморандуму, Україна отримала не гарантії безпеки, а тільки запевнення щодо неї. І саме такої позиції дотримуються інші країни-підписанти. В такому випадку постає питання: навіщо було відмовлятися від ядерної зброї заради таких сумнівних обіцянок?
У 2014 році Росія порушила свої зобов’язання – окупувала Крим і почала збройну агресію проти України на Донбасі. Верховна Рада України звернулася до країн-гарантів безпеки України з закликом зберегти територіальну цілісність країни, застосовуючи всі можливі заходи, як дипломатичні, так і військові. Парламент також звернувся до Росії як до країни, яка підписала Будапештський меморандум з вимогою «негайно вивести війська з території України та припинити агресію проти української держави, гарантувати її територіальну цілісність і незалежність».
У 2016 році перший президент України Леонід Кравчук розповів, що Будапештський меморандум не запрацював через відсутність прописаних механізмів його реалізації. Однак, колишній посол США в Україні, експерт аналітичного центру Brookings Institution з питань ядерного роззброєння Стівен Пайфер знову наголосив на тому, що Україна отримала не гарантії безпеки, а запевнення щодо неї. Між цими поняттями існує вагома різниця і на момент підписання документу українські дипломати прекрасно її розуміли.
Варто нагадати, що про переговори у Будапештському форматі йшлося у передвиборчій програмі Володимира Зеленського. Від представників команди Зеленського у вересні 2019 року почали лунати ідеї щодо «перезавантаження меморандуму».
Отже, Будапештський меморандум – це ще один урок для України в тому, що у світовій політиці не можна вірити обіцянкам, не підкріпленим механізмом їх реалізації. Як і про те, що дбати про свою безпеку насамперед має сама Україна, не покладаючись лише на підписані, особливо з Росією, договори.
