Конец прошлой недели, которая отметилась сменой правительства Украины, стал первым публичным испытанием для новоизбранного премьера Дениса Шмыгаля. И он поскользнулся на теме подачи днепровской воды в оккупированный Крым, поэтому раз за разом исправлял самого себя. Путаница в заявлениях Дениса Шмыгаля показала большие пробелы нового премьера в знаниях по временно оккупированному Крыму. И не только у него. В то же время тему подачи/продажи воды в Крым традиционно на все 200% использовали российские пропагандисты, и, что является новым — для дискредитации конкурентов в аграрном секторе Херсонщины, который использует крупнейшие в стране объемы воды для орошения. Помимо того пока ни одно заявление по подготовке подачи воды на оккупированный полуостров подтверждения не находит.
Спочатку у ток-шоу «Право на владу» Денис Шмигаль гаряче запевняв, що воду подавати треба, бо питання гуманітарної відповідальності перед людьми, які живуть у Криму. Інакше на них чекає екологічна катастрофа. За кілька годин після ефіру, пославшись на незручний формат програми, уточнив свою позицію на сторінці у Facebook: «Ми хотіли би подавати воду нашим громадянам, але не можемо і не маємо технічної змоги робити цього до деокупаціі півострова та повернення його до складу України».
Наступного дня на «часі уряду» у Верховній Раді прем’єр зробив нову заяву, яка викликала нову хвилю обговорень, причому вже з елементами насмішок.
«Ми не будемо постачати воду для промислових і військових об’єктів. Знак оклику. І на цьому ставимо крапку. Ми будемо постачати воду в разі необхідності або гуманітарної загрози українцям для господарських потреб, для пиття. Хоч цистернами, хоч каністрами, хоч бутлями ми маємо це забезпечити — це наш обов’язок перед нашими українцями», — сказав Денис Шмигаль.
Історія із плутаними заявами прем’єра про поставки води до окупованого Криму показала великі прогалини нового прем’єра у знаннях щодо тимчасово окупованого Криму. І не тільки.
Прогалина перша: прем’єр не знає норм міжнародного гуманітарного права, яке визначає, що забезпечення окупованих території і її населення — це обов’язок окупуючої держави, тобто, Росії.
Прогалина друга: прем’єр не знає, що ні цистерни з водою, ні будь які інші вантажі до Криму не можна доставити — бо рішенням уряду поставки товарів до окупованого півострова припинено. Та і потреби в цьому немає.
Адже ніякої гуманітарної чи екологічної катастрофи у Криму у зв’язку з відсутності подачі дніпровської води немає: населення забезпечене питною водою, але є обмежені запаси для промисловості, сільського господарства і військової бази, чисельність контингенту якого Росія збільшила втричі, а озброєння — у 5-7 разів. І це третя суттєва прогалина у знаннях прем’єром стану справ на тимчасово окупованих територіях.
Попри усі уточнення і самоспростування прем’єра, суспільство наразі так і не отримало чіткої відповіді: чи дійсно владою робляться якісь кроки для підготовки пуску води до окупованого Криму. Між тим, Юрій Бутусов, головний редактор видання Цензор.нет, 7 березня написав, що відновлення постачання води до Криму президент Путін як умову врегулювання на Донбасі озвучив у грудні 2019 року під час зустрічі нормандської четвірки, а потім повторив у телефонній розмові з президентом Зеленським 14 лютого.
Бутусов також стверджує, що влада розіслала запити в інжинірингові організації щодо проекту поновлення подачі води у Крим. Але й тут — жодного прізвища, жодної конкретики.
Фото: investigator.org.ua
Так само, як і в заявах екснардепа Сергія Хланя про передачу Північно-Кримського та Каховського магістрального каналів в управління ПАТ «Води Таврії», що відкриває шлях дніпровській воді до Криму. В інтерв’ю Центру журналістських розслідувань Сергій Хлань додав кілька деталей цієї, як він стверджує, схеми прихованої приватизації.
«Є попередня домовленість, що майбутній бенефіціар цієї публічної акціонерної компанії каже, що він вкладе в найближчий час 50 млн доларів в модернізацію цієї системи міліоративної, яка на сьогоднішній день і так є працюючою. Наскільки я знаю, було запропоновано ті кошти вкласти в відбудову недобудованої нижньої Сирогозької системи, але він відмовився. Йому краще брати вже те, що вже працює і там стати фактично монополістом на ринку послуги подачі води для зрошення. Але це ж не тільки вода для зрошення, це ще й питна вода для деяких регіонів Херсонщини та Запорізької області», — розповідав екснардеп у телефонній розмові.
Отже, що ми маємо із фактів, які б свідчили, що влада таки готує відновлення постачання води до Криму? Єдиний, документально підтверджений , але ймовірний крок — це відсутність Північно-Кримського каналу в урядовому проекті Переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. Проте він ще не розглядався парламентом. Центр журналістських розслідувань уважно вивчив нормативну базу, яка стосується даної тематики, і прийшов висновку, що дим є, а вогню наразі — немає. Насправді найбільша проблема сьогодні не в тому, чи подавати/продавати воду Росії, а в тому, як її зберегти і ефективно використовувати в Україні.
У серпні минулого року уряд ухвалив Стратегію зрошення та дренажу в Україні до 2030 року, яка передбачає повну модернізацію систем і мереж, зміну законодавства і залучення інвестицій. Попередній кошторис заходів, за оцінкою Світового банку, — 4 мільярди доларів. Найбільше у зрошенні зацікавлена Херсонщина — вона найбільший споживач дніпровської води.
Проект зрошення для Херсонської області минулого року презентував особисто президент, причому двічі: на форумі YES у Києві та на форумі RE: THINK. Invest in Ukraine в Маріуполі. Однак проект поки що не зрушив із місця: перш ніж запрошувати інвесторів, треба провести аудит зрошувальної системи.
Юрій Гусєв, голова Херсонської облдержадміністрації повідомив ЦЖР, що затримка, серед іншого, пов’язана і зі зміною уряду.
«На сьогоднішні ми свої ініціативи висловили на рівні уряду, ми це також обговорювали в Офісі президента. Ми чекаємо, хто стане міністром екології та енергетики, хто очолить Державне агентство водних ресурсів, і тоді разом з ними зробимо аудит . Я переконаний в тому, що потрібно починати саме з аудиту, а на наступному етапі ми маємо визначити механізм залучення інвесторів на розвиток внутрішньогосподарських мереж зрошення», — каже Юрій Гусєв. І вкотре переконує: про подачу води до Криму мова не йде.
Інвесторів, які готові на вкладатись у державну систему меліорації, на Херсонщині не так багато. Кажуть, що ними можуть бути колишній і нинішній власники одного з найбільших виробників овочевої продукції — компанії «Чумак». Карл Олоф Стурен і Дхруба Чаран Панда.
Дхруба Чаран Панда, latifundist.com
Однак, як ми з’ясували, жоден із них не будує плани подавати воду до Криму. Пан Панда, який минулого року придбав «Чумак» і володіє компанією «Дельта Вілмар Україна», що виробляє олії, надав документ, який прояснює походження чуток довкола начебто прихованої приватизації каналів і суму у 50 млн доларів, яку називав Хлань.
Кілька тижнів тому Дхруба Чаран Панда надіслав листа прем’єру Олексію Гончаруку, в якому просив фактично те, що записано в урядовій «Стратегії зрошення і дренажу»: провести інвентаризацію насосних станцій на каналах і оголосити тендер на їх модернізацію.
«ТОВ «Дельта Вілмар Україна» має намір організувати інвестиційний проект державно-приватного партнерства для відновлення та модернізації систем зрошення в Україні на площі до 250 тис га», — говориться у листі. Серед заходів у рамках проекту називаються заміна обладнання насосних станцій та влаштування на них вузлів обліку води, повна або часткова заміна трубопроводів, облаштування протифільтраційних облицювань каналів, автоматизація системи управління і контролю насосних станцій. ТОВ готове вкласти в модернізацію насосних станцій близько 50 млн доларів.
Панда просив Гончарука дати доручення Державному агентству водних ресурсів провести інвентаризацію та енергоаудит насосних станцій, визначити, які з них потребують модернізації і провести тендер на передачу їх в концесію.
У телефонній розмові із редактором ЦЖР пан Панда висловив обурення спробам подати у негативному світлі його наміри, і запевнив, що його тверда позиція в тому, аби Північно-Кримський і Каховський канали як стратегічні артерії залишались у державній власності. Модернізація насосних станцій, за його словами, значно здешевить подачу води для фермерів, адже ті, що працюють зараз, старі і енергомісткі, потребують затрат великої кількості електроенергії.
Варто зазначити, що упродовж останніх років із державного та херсонського обласного бюджету виділялись десятки мільйонів гривень на відновлення зрошення, які, в основному, йшли саме на модернізацію насосних станцій. Моніторинг публікацій про це дав цікавий результат: головним спікером з цієї теми був саме народний депутат Сергій Хлань.
До походу у ВР України він займався аграрним бізнесом у Миколаївській та Херсонській областях, на момент обрання був директором Приватного сільгосппідприємства «Деметра» (с. Зелений Під, Каховського району). Однак у деклараціях нардепа його бізнес відсутній, як і дані про цивільну дружину Олесю Бойко, на яку в 2015 році було переоформлено «Деметру», на й що звертав увагу Рух «Чесно».
Нардеп Хлань ініціював внесення до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, Каховського магістрального каналу і лобіював виділення коштів для зрошення у Херсонській області. При цьому він називав «потужним симбіозом» залучення бюджетних коштів усіх рівнів і бізнесу, просував законопроект про створення об’єднань водокористувачів і виступав за передачу Асоціації водокористувачів у безоплатне довгострокове користування внутрішньогосподарської меліоративної системи, тобто, « труби від насосної станції до дощувальної машини».
Якщо Сергій Хлань має у цьому процесі власний бізнес-інтерес (що цілком законно, адже він більше не нардеп), то його заяви про загрозу прихованої приватизації Північно-Кримського та Каховського магістрального каналів можна розглядати і як боротьбу на випередження з конкурентами, які мають обов’язково з’явитись, як тільки Стратегія зрошення і дренажу почне працювати. Адже вона передбачає стимулювання механізму державно-приватного партнерства на всіх етапах.
А до чого ж тут Крим? Та поки що ні до чого, жодного підтвердженого факту до поширеної «інсайдерської» інформації про підготовку до подачі дніпровської води наразі немає. Але загроза лишається, бо водний дефіцит для промисловості і армії Росія в окупованому Криму самотужки ліквідувати не зможе, а тому хоч тиском, хоч торгом може домагатися води у Києва. Саме тому будь-яке вкидання інформації про пуск води у Крим має шанс «на успіх» у ЗМІ і в політичній грі.
Отже, констатуємо: урядова Стратегія зрошення та дренажу в Україні забуксувала, тож чекати інвесторів до проведення аудиту мережі не варто. Тим часом, на херсонських полях розгортаються конкурентні війни за доступ до управління водними артеріями чи участь у ньому. Чим вони брудніші — тим більша вірогідність відбити цікавість потенційного системного інвестора.
