Після окупації Криму Росією у 2014 році Енергетична компанія «Севастопольенерго», що входить до групи VS Energy, очікувано зберегла бізнес та контроль над інфраструктурою мережі в Севастополі. Через створені філії та російські клони українських юросіб VS Energy постачає електроенергію підрозділам Чорноморського флоту, іншим формуванням ЗС РФ та «міністерствам» окупаційному уряду.
Ця історія стоїть ніби осторонь великої справи VS Energy, що розглядається Вищим антикорупційним судом України (ВАКС) і про яку ЦЖР детально розповідав у матеріалі «Справа VS Energy як дзеркало корупції українських політиків, олігархів і силовиків». Однак саме вона містить прямі вагомі аргументи для санкціонування угруповання «лужніковських» і стягнення їхнього майна в дохід держави або ж шляхом спецконфіскації у рамках кримінальних провадженнь.
Енергетика — це не просто світло в оселях чи стабільна напруга в мережі. Це «кровоносна система» будь-якої держави, а в умовах війни — критичний ресурс, що живить армію, флот, штаби та репресивний апарат на окупованих землях. У випадку із «Севастопольенерго» окупанти отримали справжній подарунок. Адже енергокомпанія входить до групи VS Energy, що тепер уже і урядом та прокуратурою України нарешті визнається як власність ватажків російського угруповання «лужніковські»: Алєксандра Бабакова, віце-спікера Державної думи РФ і донора парламентської шовіністичної партії «Справедливая Россия – За правду», Євгена Ґінера, президента і співвласника футбольного клубу ЦСКА, партнера підсанкційної державної корпорації «Ростех» та Міхаіла Воєводіна, бізнесмена з паспортами РФ, Ізраїлю та Словенії, який в «зеленій» картці Інтерполу та базі Millenium був вказаний як «злодій в законі» на прізвисько «Misha Luzhnetskiy».
У квітні 2001 року Фонд держмайна України провів приватизаційні аукціони з продажу пакетів акцій обленерго, в результаті яких пакети чотирьох енергокомпанії, включно з «Севастопольобленерго», дістались державному словацькому підприємству компанії Vychodoslovenske energeticke zavody, S.P. Kosice (Східнословацькі енергетичні заводи, м.Кошице). Але вже за рік на підставі договору про передачу боргу пакет акцій енергокомпаній був переданий нідерландській VS Energy International N.V. У її наглядову раду, як свідчить витяг із реєстру Нідердандів, з 2002 по 2005 рік входили Алєксандр Бабаков, керівник словацької компанії-приватизатора Йозеф Бойтуш та юрист «лужніковських» Алєксандр Рене Гарезе.
До окупації півострова Росією в 2014 році і нині акціонерами АТ «Енергетична компанія «Севастопольенерго» є нідерландська VS Energy International N.V. та її українська «донька» «ВС Енерджи Інтернейшнл» з часткою в 79% (перейменована на «ВС груп менеджмент»). У грудні 2014 року юридичну адресу компанії із окупованого Севастополя спочатку переписали на Херсон, а потім – на м.Вишневе у передмісті Києва. Це дозволило власникам VS Energy створити ілюзію законності для її європейської материнської компанії, оскільки на той час вже були застосовані «кримські санкції» ЄС і США, які, серед іншого, забороняли вести бізнес в енергетичному секторі. Аби відсікти будь-який формальний зв’язок із Бабаковим, який голосував в Держдумі за анексію Криму і Севастополя, та його партнерами Гінером і Воєводіним, в усіх компаніях групи VS Energy кінцевими бенефіціарами записали номіналів з громадянством країн ЄС. Відтоді у «Севастопольенерго» бенефіціарами значаться латвійці Артурс Альтбергс, Валтс Вігантс, Віліс Дамбінс, які засвітились як довірителі «лужніковських» у «Панамських паперах», а також двоє громадян ФРН – давній парнер Гінера і Воєводіна Олєг Сізєрман та (колишня) дружина Гінера Маріна Ярославская.
Подружжя Євген Ґінер і Маріна Ярославская. Фото: соцмережі
У січні 2015 року в український держреєстр вносяться дані про створення філії АТ «ЕК «Севастопольенерго» в м. Севастополь» з юрадресою в окупованому місті по вул. Хрустальова, 44. Її директором призначили Ігоря Дуравкіна. Водночас в російській юрисдикції був зареєстрований клон філії – «Филиал ПАО «ЭК «Севастопольэнерго» в г. Севастополь», який очолив той же Дуравкін.
Саме через цей «филиал» здійснювалося пряме управління активами, збір коштів за надані послуги та укладання контрактів з силовими відомствами та окупаційним урядом РФ у Севастополі. З одного боку, топ-менеджмент «Севастопольенерго» керував українським підприємством, а з іншого активно сприяв окупаційній владі облаштовуватись у Севастополі.
Боєздатність окупаційного військового контингенту безпосередньо залежала від безперебійного енергопостачання. Діяльність менеджменту підприємства була спрямована на перетворення енергосистеми на ресурс для підтримки боєздатності військ та функціонування репресивних органів. Енергетики забезпечили роботу Управління міжвідомчої охорони військ Національної Гвардії Росії по м. Севастополю, Федеральної служби військ Національної Гвардії Росії — В/Ч 6916, ГУ Росгвардії по Криму і окупаційної прокуратури і Слідчого комітету Севастополя. Саме так діяльність компанії описана в матеріалах досудового розслідування, яке здійснював слідчий відділ Управління СБУ в Івано-Франківській області.
Це вже було не просто надання послуг населенню, а цілеспрямована підтримка боєздатності ворожих підрозділів та функціонування репресивної машини, що придушувала будь-який опір на півострові.
Інфографіка: ЦЖР
Але окупаційна влада Севастополя в особі так званого губернатора Севастополя наполягала на тому, що енергетична компанія «Севастопольенерго» має зареєструватись в російській юрисдикції, інакше неможливо отримувати субсидії від федерального уряду РФ.
Відтак влітку 2016 року у Севастополі з’являється ТОВ «Севэнергосбыт», власником якого напряму зареєстрований Євген Гінер. Компанія укладає договір з філією української компанії і перебирає на себе фінансові потоки, залишивши енергетикам підключення до електромереж, їхній ремонт і обслуговування. Але вже у 2018 році, за місяць до того, як Україна ввела проти компанії санкції, Гінер залишає компанію своєму бізнес-партнеру Едуарду Маргієву, з яким, зокрема, був співласником ТОВ «Элекс-полюс кар». Разом з тим новим директором ТОВ «Севэнергосбыт» став колишній комерційний директор «Севастопольенерго» Владислав Якимович.
У лютому 2017 року в росреєстрі з’явилось і ТОВ «Севастопольэнерго», записане на номінала Євгєнія Бочарова. Окупаційна влада планувала створити інвестиційну програму з найбільшим російським оператором мереж ПАТ «Россети», за якою в розвиток електромереж Севастополя мали влити 2 мільярди рублів. Але щось пішло не так – «Россети» в Севастополь не зайшли.
У 2024 році у «Севастопольэнерго» з’явився новий засновник – московське ТОВ «Межрегиональная сетевая компания» (МСК). Севастопольці сподівалися, що нові власники покращать сервіс компанії і їм не доведеться місяці чекати підключення до електромереж, що зменшаться аварійні відключення світла. Але москвичі хоч і декларували збільшення потужностей мережі, але взялися за побудову лінії електропередач до Севастопольського театру опери і балету і реконструкцію підстанції для яхтенної марини Ротенбергів в Балаклаві. Жителям міста в районі Фіоленту, які майже всю зиму просиділи без світла, обіцяють покращення десь в районі 2030 року.
ТОВ «Севэнергосбыт» теж змінив засновника. З 2024 компанією володіють АТ «Объединенные энергетические системы» (99%). Як писали російські ЗМІ, бізнес вірогідно належить «Россети», але санкції змушують їхніх власників ховатися.
Будівля ТОВ «Севэнергосбыт», вул. Рибаків 7, Севастополь. Фото: vk.com/sevenergosbyt
Українські правоохоронці досить довго «не помічали» діяльність Євгенія Гінера в окупованому Севастополі. Настільки, що у 2016-му йому дозволили придбання «Першого інвестиційного банку» (PIN банк), що став облуговувати компанії групи VS Energy і виводити чисті кошти з України на захід. Неймовірно, але насьогодні Гінер є лише в санкційних списках України. Після їх застосування ДБР у 2023 році повідомило йому про підозру через співучасть у будівництві «Балаĸлавской ТЭС» у Севастополі та «Таврической ТЭС» поблизу Сімферополя, а в серпні минулого року – підозру у створенні злочинної групи, яка забезпечила постачання електроенергії російським окупантам в анексованому Криму.
Євгенія Гінера слідство вважає організатором, який забезпечив контроль над «VS Energy», керівництво створенням філій та компаній за законами РФ, загальне управління фінансуванням. Співорганізаторами є Ігор Дуравкін, який відповідав за управління філією та новоствореними ТОВ. Компанію їм склали директори ТОВ «Севэнергосбыт» Руслан Борягін і Владислав Якимович, а п’ятим співвиконавцем слідство називає технічного директора «Севастопольенерго» Віктора Шульженка.
У цій справі немає ще одного топ-менеджера «Севастопольенерго» – Володимира Миргородського. Бо він єдиний, кому не вдалося сховатися від правосуддя на окупованій території. Він був затриманий в Україні, визнав себе винним у фінансуванні дій, спрямованих на насильницьку зміну меж території України. В липні 2024 року Івано-Франківський міський суд затвердив угоду про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 110-2 КК України, укладену між прокурором Івано-Франківської обласної прокуратури та обвинуваченим Миргордським. Таким чином він отримав покарання у вигляді штрафу в 510 тисяч гривень, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк три роки, без конфіскації майна.
16 лютого 2026 року Івано-Франківський міський суд надав дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно Євгенія Гінера і чотирьох топ-менеджерів севастопольських енергетичних компаній, яких підозрюють у «фінансуванні дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України».
Процедура спеціального досудового розслідування дозволяє розслідування кримінальних правопорушень за відсутності підозрюваного, який переховується або перебуває за кордоном, щоб завершити провадження та передати справу до суду.
Цей матеріал підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Інформаційний прес-центр» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
