«Конфліктний потенціал та соціальний капітал Півдня Херсонської області». Звіт з такою назвою за результатами соціологічного дослідження, яке проводилось у рамках проекту Центру близькосхідних досліджень «Попередження конфліктів у Південній Україні», ще не опубліковано. Але Сергій ДАНИЛОВ, заступник директора Центру близькосхідних досліджень погодився розповісти про найважливіші його тези глядачам програми «Питання національної безпеки» (Телепроект Центру журналістських розслідувань», ефір ТРК Чорноморська).
Валентина Самар: Я дуже чекала, що ви опублікуєте хоч щось з вашого цікавого дослідження на півдні Херсонськоїобласті. Шість прикордонних районів аудиторії Центру журналістських розслідувань дуже знайомі, оскільки ми працюємо там із локальними ЗМІ. Але у вас були інші інтереси, і дуже цікаво було б знати про настрої, які там сьогодні панують. Що це за дослідження і чому ви його проводили?
Сергій Данилов: Ми його проводили за підтримки NED (National Endowment for Democracy) – знаного в Україні американського фонду, і воно стосувалося проблем регіону. Річ у тому, що з 2014-го року достатньо багато уваги світової спільноти, громадянського суспільства України, науковців, армії було прикуто до сходу України, до районів, прилеглих до лінії розмежування на Донбасі – в Луганській та Донецькій області. Водночас райони, прилеглі до Криму, викликали менше уваги. Вперше ми приїхали туди з моїм колегою Ігорем Семиволосом одразу після окупації Криму, і кожна нова людина, яка приїхала з Києва, зі Львова, з Вашингтону, сприймалася з величезним подивом, бо ніхто туди не приїжджав.
Власне, ось цей стан забутості вкарбувався в людей. Мешканці цих п’яти районів від Скадовська до Генічеська відчувають, що життя твориться десь в іншому місці, що вони живуть тепер на краю географії, в глухому куті. Треба сказати, що принаймні три райони значною мірою жили за рахунок дороги: Новоолексіївка – з Чонгаром, Чаплинка і Каланчак – з дорогою. Цей постійний рух створював не тільки економічні якісь можливості, а й відчуття життя. Тобто рух людей завжди асоціюється з тим, що є якісь зміни та перспективи.
Валентина Самар: Є куди їхати, є що везти, а в Херсонській області завжди було, що везти на весь Крим.
Сергій Данилов: Крім цього соціологічного дослідження, ми ще проводили інтерв’ю. В комплексі ми можемо сказати, що домогосподарства та дрібні фермери були орієнтовані переважно на ринки Криму і Донбасу. Наприклад, якщо брати Генічеський район, то в там були основні ринки збуту – Росія та центральні регіони України. В Каланчаку та Чаплинці – це Крим. Сімферополь був не просто місцем, куди везуть сільськогосподарську продукцію, а куди їхали вступати в університети. Для багатьох було значно простіше скористатися магістральним транспортом, він був швидшим і дешевшим. Так було простіше доїхати до Сімферополя, який сприймався більш розвиненим і крупним центром, ніж Херсон. Тобто, ці п’ять районів опинилися під ударом: вони втратили ринки, зв’язки, їздити стало важко.
Російські війська заходили принаймні на територію трьох районів – і в Генічеський, і в Каланчацький, і в Чаплинський. Це відчуття небезпеки створило абсолютно нову ситуацію, яку треба вивчати, треба дивитися і шукати інструментарій, який допоможе громадам, людям вистояти в цій ситуації – знайти нові ринки або побачити себе з іншого боку.
Багато чого змінилося. Дуже помітно зросла частка людей, які себе ідентифікують як українці, порівнюючи з довоєнним часом.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Це загальна тенденція для країни, так?
Сергій Данилов: Так. З’явилися волонтери та активісти. В нашому дослідженні йдеться не тільки про конфліктний потенціал, а й про соціальний капітал.
Валентина Самар: В Україні була не одна хвиля волонтерів – волонтери Євромайдану, Майдану, АТО. Коли армія стала більш-менш забезпечена, ці люди повернулися в свої громади, і вже там досить активно працюють. Чи є вони маяками, фактором змін?
Сергій Данилов: І так, і ні. Якщо ми говоримо про тих, хто став волонтерити у 2014-му році, допомагаючи армії в голому полі, то серед них були неймовірні приклади, коли громади допомагали облаштовуватися, харчуватися, коли нічого не було. Частина з них продовжує цю діяльність, але саме в той момент в групи активних людей з’явилося відчуття відповідальності за всю країну. Ми просили разом із нашими соціологами пояснити, що це за відповідальність – за будинок, за двір, за район, за місто, за країну, і ми з’ясували, що саме тоді з’явилися люди, які думають категоріями країни.
Соціологія виявила дуже цікаву річ: у всіх цих районах дуже потужний місцевий патріотизм. У Чаплинці, наприклад, говорять, що «ми найзеленіше місто, ми найкраще місто в Україні». Генічеськ вважає себе окремим народом, таким хорошим. Вони більше говорять російською, але там в контексті ідентифікації себе українцями ситуація змінилася колосально.
Але зараз стоїть завдання – трансформація себе з локального патріотизму в загально-національну ідентичність української нації. Вона триває, але для підтримки цього процесу дуже важливо, щоб відбувалися культурні заходи, не тільки те, що стосується децентралізації, а те, що захоплює більше людей.
Один з висновків нашої роботи – попит уваги, тобто, там відчувають брак уваги, люди хочуть, щоб про них згадували, їздили, знімали, щоб відбувалися культурні заходи, концерти, фестивалі, ярмарки тощо.
Валентина Самар: Тобто вони хочуть насиченого життя, яке не обмежується тільки роботою чи турботою про сім’ю?
Сергій Данилов: Особливо в ситуації, коли для них виявилося багато що обрізаним, і вони себе відчувають кордоном.
Валентина Самар: Ми робили немало матеріалів про цей відрізаний кримський ринок, який був привабливим для херсонців до анексії. А коли збільшилося населення в Криму за рахунок окупаційних військ, родичів військових та чиновників, і бізнесів, які кожен чиновник з РФ за собою притягнув, то ринок продовольства став ще більшим..
Сергій Данилов: І рівень цін став зовсім іншим
Валентина Самар: Так, зарплати у всіх силовиків досить високі. І коли після Громадянської блокади і припинення вантажних перевезень цей ринок ліквідувався, дуже багато було заяв стосовно того, що херсонські фермери збранкрутують. Але за нашими спостереженнями цього не відбулося, бо господарі не розгубилися і знайшли собі нові ринки, в тому числі, і в Азії, і в Європі. Ми розповідали про херсонську цибулю та гарбузи, які експортували до Британії, зерно, що йде на Близький Схід, в Азію тощо. І дуже багато донорської підтримки для фермерів, які хочуть працювати грамотно та досягати стандартів ЄС. І ці відомі кавуни, які йшли по Дніпру в Київ,- це проект USAID на підтримку херсонських фермерів, а ніяк не піар великих чиновників.
Сергій Данилов: Так, я дуже обурився тоді хвилею знущання з цієї баржі, тому що для херсонців вона була важлива.
Валентина Самар: То що з економікою?
Сергій Данилов: По-різному. Ви кажете, що знайшли ринки, і це правда, ми теж спілкувалися з тими, хто возить. Але все одно логістичне плече і різниця цін колосальна. Про що говорити, якщо в Присиваській об’єднаній територіальній громаді біля Григорівки люди з власної ділянки з моменту окупації до початку товарної блокади за сезон купували машину, просто на 20-ти сотках землі. І були обґрунтовані побоювання, що будуть протести. Однак, як ми побачили, люди в цілому пристосувалися. Найбільше постраждали найдрібніші і найбідніші, як категорія, яка не в стані виробляти товарні партії, в яких немає десяти гектар. Ті, в кого більше землі, змогли переорієнтуватися чи на Київ, чи на інші регіони або країни. Майбутнє – за кооперацією, але це зараз на самому початку шляху.
По всій Херсонській області, як по всій Україні, я підозрюю, спостерігається дві тенденції: є фермери дрібні і середні, і заходять великі аграрні корпорації. Там, де аграрні корпорації, там місцеві жителі виступають робітниками.
Валентина Самар: Вже безземельні?
Сергій Данилов: Ні, частина з них здає свою землю в оренду або обробляє самостійно. Отже, півроку вони офіційно працюють на агрохолдинг, а на півроку стають на біржу. І це практикується масово. І без кооперації, без збільшення довіри, без спільної роботи у дрібних землевласників немає жодного шансу, вони будуть бідніти, і над цим потрібно працювати.
І друге – це переробка. І є вже плани, наприклад, в Чаплинці в цьому році сподіваються відкрити підприємство.
Валентина Самар: Ми пораділи також, що половина генерації електроенергії в Херсонській області – це альтернативні види енергетики. А взагалі стоїть завдання довести це до 80%, і ці проекти вже запущені.
Але повернімось до вашого дослідження і поговорімо ще про конфліктогенність. які три найбільш серйозні чинники ви побачили?
Сергій Данилов: Назагал область і ці райони дуже відрізняються по соціології. А місто Херсон – просто взагалі зовсім інше. Більше того, згідно з подібною соціологією, яка проводилася з нами і без нас в Донецькій та Луганській областях, там ніколи не фіксувалося такої відмінності між районами. На Херсонщині райони настільки різні….
Валентина Самар: Як Крим і Севастополь – такого рівня відмінності? Ви сказали, що в Генічеську люди себе вважають окремими народом.
Сергій Данилов: Так, була така фраза на фокус-групах у нас, але 90% слухачів назвали себе політичними українцями. Але відмінність між районами дуже сильна.
Конфліктогени дуже різні. В одному районі – це російська агресія, її найбільше бояться. В інших районах – кримінал, бідність і безробіття. Ще треба звернути увагу на те, що велика різниця між тим, що люди говорять на фокус-групах, і тим, що вони вибирають зі списку питань про те, які конфліктогени вони бачать. На фокус-групах говорять трошки вже по-іншому, випливають інші теми, і по тому, як емоційно реагують, ми бачимо, що їх торкає.
Валентина Самар: На якому рівні соціальна і етнічна терпимість. У Генічеському районі мешкає 90% кримських татар, як тих, хто там проживав до окупації, так і тих, хто туди переїхав після. Мені доводилось чути на Арабатській стрілці фразу «це не наші кримські татари, наші не такі». Тобто є різниця між тими кримськими татарами, які жили в Криму, і тими, хто жив в Генічеську?
Сергій Данилов: Так, з 1968-го року в Генічеському районі переважно в Новоолексіївці та Щасливцевому проживають кримські татари. Не можна сказати, що все добре – є помітні етнічні стереотипи, попри тривалий період спільного проживання, і вони подекуди в конфліктних ситуаціях можуть бути актуалізовані і можуть стати чинником конфліктів. Те ж саме в Чаплинському районі з турками-месхетинцями.
Валентина Самар: Яка природа цих стереотипів?
Сергій Данилов: Я спостерігаю по соціології, що воно йде хвилями. Коли почалася блокада, стосунки помітно погіршилися. Це викликало незадоволення – ті, хто її ініціював, асоціювалися з кримськими татарами, і негатив переносився на всю кримськотатарську спільноту.
Разом з тим, в самому Генічеську я був здивований доволі низькою поінформованістю людей про ситуацію у своїх сусідів. І друга природа – це конкуренція за ресурс, той самий ринок перевезень чи базар.
Фото: Genichesk.Info
Валентина Самар: Щодо ринку перевезень, ми можемо нагадати про конфлікт, який зараз відбувається через організацію легального автобусного перевезення, і за великим рахунком, цей конфлікт стосується кожного, хто прямує до Криму чи з Криму. Тут багато чинників, але причина одна – це корупція і відсутність належного урядування місцевої і центральної влади. А це особливий регіон і він потребує особливої уваги та рішучих дій з боку влади для того, щоб там панував закон, а не «договорняки» між старими та новими, в незалежності від національності.
Сергій Данилов: Це помітний конфліктогенний чинник, не можна ним нехтувати, і у всіх своїх виступах ми наголошуємо, що потрібно навести лад (на ринку перевезень – ред. ). Лад прозорий, так, щоб це функціонувало на користь і громаді, і державі, і сплачувалися податки. Але з тим, що нелегальні перевізники мають всі ознаки злочинного угрупування, я повністю згідний.
Валентина Самар: Причому воно не одне.
Сергій Данилов: Так, я нарахував чотири.
Валентина Самар: Які? Ми назвали одне – «вірменське».
Сергій Данилов: «Вірменське» найбільш тихе, вони на Чонгарі сидять.
Валентина Самар: Вони ж працюють з грошима – окрім того, що вони «диспетчери», вони ще й міняють валюту. А гроші люблять тишу. Друге угрупування, за словами Ленуцра Іслямова, контролює Німетулаєв. Які ще є?
Сергій Данилов: Я маю підозри, що це правда, хоча я не маю остаточних даних. Але там чотири бригади в самій Новоолексіївці, які буквально поділили склад потягів – по два-три вагони на кожну бригаду. Інколи в них бувають дуже яскраві і гарячі суперечки, якщо раптом в потязі більше вагонів, ніж зазвичай, коли збільшується пасажиропотік, і «Укрзалізниця» приєднує ще вагони. І це все спостерігають пасажири на станції Новоолексіївки.
Валентина Самар: Чия це зона відповідальності?
Сергій Данилов: Є достатньо свідчень, що багатьох таксистів вербує ФСБ. Я розмовляв з людьми, які їздять до Криму і кажуть, що до них підходять (співробітники ФСБ – ред.). Тобто це відповідальність СБУ, безперечно, і Національної поліції як такої, яка слідкує за громадським порядком на самому вокзалі станції Новоолексіївка.
