«Конфликтный потенциал и социальный капитал Юга Херсонской области». Отчет с таким названием по результатам социологического исследования, которое проводилось в рамках проекта Центра ближневосточных исследований «Предупреждение конфликтов в Южной Украине», еще не опубликовано. Но Сергей ДАНИЛОВ, заместитель директора Центра ближневосточных исследований согласился рассказать о важнейших его тезисы зрителям программы «Вопрос национальной безопасности» (телепроект Центра журналистских расследований», эфир ТРК Черноморская).
Валентина Самар: Я дуже чекала, що ви опублікуєте хоч щось з вашого цікавого дослідження на півдні Херсонськоїобласті. Шість прикордонних районів Центру журналістських розслідувань дуже знайомі, оскільки ми працюємо там із локальними ЗМІ. Але у вас були інші інтереси, і дуже цікаво знати про настрої, які там сьогодні панують. Що це за дослідження і чому ви його проводили?
Сергій Данилов: Ми його проводили за підтримки NED (Nationalndowment for Democracy – знаного в Україні американського фонду, і воно стосувалося проблем регіону. Річ у тому, що з 2014-го року достатньо багато уваги світової спільноти, громадянського суспільства України, науковців, армії було прикуто до сходу України, до районів, прилеглих до лінії розмежування на Донбасі – в Луганській та Донецькій області. Водночас райони, прилеглі до Криму, викликали менше уваги. Вперше ми приїхали туди з моїм колегою Ігорем Семиволосом одразу після окупації Криму, і кожна нова людина, яка приїхала з Києва, зі Львова, з Вашингтону, сприймалася з величезним подивом, бо ніхто туди не приїжджав.
Власне, ось цей стан забутості вкарбувався в людей. Мешканці цих п’яти районів від Скадовська до Генічеська відчувають, що життя твориться десь в іншому місці, що вони живуть тепер на краю географії, в глухому куті. Треба сказати, що принаймні три райони значною мірою жили за рахунок дороги: Новоолексіївка — з Чонгаром, Чаплинка і Каланчак — з дорогою. Цей постійний рух створював не тільки економічні якісь можливості, а й відчуття життя. Тобто рух людей завжди асоціюється з тим, що є якісь зміни та перспективи.
Валентина Самар: Є куди їхати, є що везти, а в Херсонській області завжди було, що везти на весь Крим.
Сергій Данилов: Крім цього соціологічного дослідження, ми ще проводили інтерв’ю. В комплексі ми можемо сказати, що домогосподарства та дрібні фермери були орієнтовані переважно на ринки Криму і Донбасу. Наприклад, якщо брати Генічеський район, то в там були основні ринки збуту – Росія та центральні регіони України. В Каланчаку та Чаплинці – це Крим. Сімферополь був не просто місцем, куди везуть сільськогосподарську продукцію, а куди їхали вступати в університети. Для багатьох було значно простіше скористатися магістральним транспортом, він був швидшим і дешевшим. Так було простіше доїхати до Сімферополя, який сприймався більш розвиненим і крупним центром, ніж Херсон. Тобто, ці п’ять районів опинилися під ударом: вони втратили ринки, зв’язки, їздити стало важко.
Російські війська заходили принаймні на територію трьох районів – і в Генічеський, і в Каланчацький, і в Чаплинський. Це відчуття небезпеки створило абсолютно нову ситуацію, яку треба вивчати, треба дивитися і шукати інструментарій, який допоможе громадам, людям вистояти в цій ситуації – знайти нові ринки або побачити себе з іншого боку.
Багато чого змінилося. Дуже помітно зросла частка людей, які себе ідентифікують як українці, порівнюючи з довоєнним часом.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Це загальна тенденція для країни, так?
Сергій Данилов: Так. З’явилися волонтери та активісти. В нашому дослідженні йдеться не тільки про конфліктний потенціал, а й про соціальний капітал.
Валентина Самар: В Україні була не одна хвиля волонтерів — волонтери Євромайдану, Майдану, АТО. Коли армія стала більш-менш забезпечена, ці люди повернулися в свої громади, і вже там досить активно працюють. Чи є вони маяками, фактором змін?
Сергій Данилов: І так, і ні. Якщо ми говоримо про тих, хто став волонтерити у 2014-му році, допомагаючи армії в голому полі, то серед них були неймовірні приклади, коли громади допомагали облаштовуватися, харчуватися, коли нічого не було. Частина з них продовжує цю діяльність, але саме в той момент в групи активних людей з’явилося відчуття відповідальності за всю країну. Ми просили разом із нашими соціологами пояснити, що це за відповідальність – за будинок, за двір, за район, за місто, за країну, і ми з’ясували, що саме тоді з’явилися люди, які думають категоріями країни.
Соціологія виявила дуже цікаву річ: у всіх цих районах дуже потужний місцевий патріотизм. У Чаплинці, наприклад, говорять, що «ми найзеленіше місто, ми найкраще місто в Україні». Генічеськ вважає себе окремим народом, таким хорошим. Вони більше говорять російською, але там в контексті ідентифікації себе українцями ситуація змінилася колосально.
Але зараз стоїть завдання – трансформація себе з локального патріотизму в загально-національну ідентичність української нації. Вона триває, але для підтримки цього процесу дуже важливо, щоб відбувалися культурні заходи, не тільки те, що стосується децентралізації, а те, що захоплює більше людей.
Один з висновків нашої роботи – попит уваги, тобто, там відчувають брак уваги, люди хочуть, щоб про них згадували, їздили, знімали, щоб відбувалися культурні заходи, концерти, фестивалі, ярмарки тощо.
Валентина Самар: Тобто вони хочуть насиченого життя, яке не обмежується тільки роботою чи турботою про сім’ю?
Сергій Данилов: Особливо в ситуації, коли для них виявилося багато що обрізаним, і вони себе відчувають кордоном.
Валентина Самар: Ми робили немало матеріалів про цей відрізаний кримський ринок, який був привабливим для херсонців до анексії. А коли збільшилося населення в Криму за рахунок окупаційних військ, родичів військових та чиновників, і бізнесів, які кожен чиновник з РФ за собою притягнув, то ринок продовольства став ще більшим..
Сергій Данилов: І рівень цін став зовсім іншим
Валентина Самар: Так, зарплати у всіх силовиків досить високі. І коли після Громадянської блокади і припинення вантажних перевезень цей ринок ліквідувався, дуже багато було заяв стосовно того, що херсонські фермери збранкрутують. Але за нашими спостереженнями цього не відбулося, бо господарі не розгубилися і знайшли собі нові ринки, в тому числі, і в Азії, і в Європі. Ми розповідали про херсонську цибулю та гарбузи, які експортували до Британії, зерно, що йде на Близький Схід, в Азію тощо. І дуже багато донорської підтримки для фермерів, які хочуть працювати грамотно та досягати стандартів ЄС. І ці відомі кавуни, які йшли по Дніпру в Київ,- це проект USAID на підтримку херсонських фермерів, а ніяк не піар великих чиновників.
Сергій Данилов: Так, я дуже обурився тоді хвилею знущання з цієї баржі, тому що для херсонців вона була важлива.
Валентина Самар: То що з економікою?
Сергій Данилов: По-різному. Ви кажете, що знайшли ринки, і це правда, ми теж спілкувалися з тими, хто возить. Але все одно логістичне плече і різниця цін колосальна. Про що говорити, якщо в Присиваській об’єднаній територіальній громаді біля Григорівки люди з власної ділянки з моменту окупації до початку товарної блокади за сезон купували машину, просто на 20-ти сотках землі. І були обґрунтовані побоювання, що будуть протести. Однак, як ми побачили, люди в цілому пристосувалися. Найбільше постраждали найдрібніші і найбідніші, як категорія, яка не в стані виробляти товарні партії, в яких немає десяти гектар. Ті, в кого більше землі, змогли переорієнтуватися чи на Київ, чи на інші регіони або країни. Майбутнє — за кооперацією, але це зараз на самому початку шляху.
По всій Херсонській області, як по всій Україні, я підозрюю, спостерігається дві тенденції: є фермери дрібні і середні, і заходять великі аграрні корпорації. Там, де аграрні корпорації, там місцеві жителі виступають робітниками.
Валентина Самар: Вже безземельні?
Сергій Данилов: Ні, частина з них здає свою землю в оренду або обробляє самостійно. Отже, півроку вони офіційно працюють на агрохолдинг, а на півроку стають на біржу. І це практикується масово. І без кооперації, без збільшення довіри, без спільної роботи у дрібних землевласників немає жодного шансу, вони будуть бідніти, і над цим потрібно працювати.
І друге – це переробка. І є вже плани, наприклад, в Чаплинці в цьому році сподіваються відкрити підприємство.
Валентина Самар: Ми пораділи також, що половина генерації електроенергії в Херсонській області – це альтернативні види енергетики. А взагалі стоїть завдання довести це до 80%, і ці проекти вже запущені.
Але повернімось до вашого дослідження і поговорімо ще про конфліктогенність. які три найбільш серйозні чинники ви побачили?
Сергій Данилов: Назагал область і ці райони дуже відрізняються по соціології. А місто Херсон – просто взагалі зовсім інше. Більше того, згідно з подібною соціологією, яка проводилася з нами і без нас в Донецькій та Луганській областях, там ніколи не фіксувалося такої відмінності між районами. На Херсонщині райони настільки різні….
Валентина Самар: Як Крим і Севастополь — такого рівня відмінності? Ви сказали, що в Генічеську люди себе вважають окремими народом.
Сергій Данилов: Так, була така фраза на фокус-групах у нас, але 90% слухачів назвали себе політичними українцями. Але відмінність між районами дуже сильна.
Конфліктогени дуже різні. В одному районі – це російська агресія, її найбільше бояться. В інших районах – кримінал, бідність і безробіття. Ще треба звернути увагу на те, що велика різниця між тим, що люди говорять на фокус-групах, і тим, що вони вибирають зі списку питань про те, які конфліктогени вони бачать. На фокус-групах говорять трошки вже по-іншому, випливають інші теми, і по тому, як емоційно реагують, ми бачимо, що їх торкає.
Валентина Самар: На якому рівні соціальна і етнічна терпимість. У Генічеському районі мешкає 90% кримських татар, як тих, хто там проживав до окупації, так і тих, хто туди переїхав після. Мені доводилось чути на Арабатській стрілці фразу «це не наші кримські татари, наші не такі». Тобто є різниця між тими кримськими татарами, які жили в Криму, і тими, хто жив в Генічеську?
Сергій Данилов: Так, з 1968-го року в Генічеському районі переважно в Новоолексіївці та Щасливцевому проживають кримські татари. Не можна сказати, що все добре — є помітні етнічні стереотипи, попри тривалий період спільного проживання, і вони подекуди в конфліктних ситуаціях можуть бути актуалізовані і можуть стати чинником конфліктів. Те ж саме в Чаплинському районі з турками-месхетинцями.
Валентина Самар: Яка природа цих стереотипів?
Сергій Данилов: Я спостерігаю по соціології, що воно йде хвилями. Коли почалася блокада, стосунки помітно погіршилися. Це викликало незадоволення — ті, хто її ініціював, асоціювалися з кримськими татарами, і негатив переносився на всю кримськотатарську спільноту.
Разом з тим, в самому Генічеську я був здивований доволі низькою поінформованістю людей про ситуацію у своїх сусідів. І друга природа – це конкуренція за ресурс, той самий ринок перевезень чи базар.
Фото: Genichesk.Info
Валентина Самар: Щодо ринку перевезень, ми можемо нагадати про конфлікт, який зараз відбувається через організацію легального автобусного перевезення, і за великим рахунком, цей конфлікт стосується кожного, хто прямує до Криму чи з Криму. Тут багато чинників, але причина одна – це корупція і відсутність належного урядування місцевої і центральної влади. А це особливий регіон і він потребує особливої уваги та рішучих дій з боку влади для того, щоб там панував закон, а не «договорняки» між старими та новими, в незалежності від національності.
Сергій Данилов: Це помітний конфліктогенний чинник, не можна ним нехтувати, і у всіх своїх виступах ми наголошуємо, що потрібно навести лад (на ринку перевезень — ред. ). Лад прозорий, так, щоб це функціонувало на користь і громаді, і державі, і сплачувалися податки. Але з тим, що нелегальні перевізники мають всі ознаки злочинного угрупування, я повністю згідний.
Валентина Самар: Причому воно не одне.
Сергій Данилов: Так, я нарахував чотири.
Валентина Самар: Які? Ми назвали одне – «вірменське».
Сергій Данилов: «Вірменське» найбільш тихе, вони на Чонгарі сидять.
Валентина Самар: Вони ж працюють з грошима — окрім того, що вони «диспетчери», вони ще й міняють валюту. А гроші люблять тишу. Друге угрупування, за словами Ленуцра Іслямова, контролює Німетулаєв. Які ще є?
Сергій Данилов: Я маю підозри, що це правда, хоча я не маю остаточних даних. Але там чотири бригади в самій Новоолексіївці, які буквально поділили склад потягів – по два-три вагони на кожну бригаду. Інколи в них бувають дуже яскраві і гарячі суперечки, якщо раптом в потязі більше вагонів, ніж зазвичай, коли збільшується пасажиропотік, і «Укрзалізниця» приєднує ще вагони. І це все спостерігають пасажири на станції Новоолексіївки.
Валентина Самар: Чия це зона відповідальності?
Сергій Данилов: Є достатньо свідчень, що багатьох таксистів вербує ФСБ. Я розмовляв з людьми, які їздять до Криму і кажуть, що до них підходять (співробітники ФСБ — ред.). Тобто це відповідальність СБУ, безперечно, і Національної поліції як такої, яка слідкує за громадським порядком на самому вокзалі станції Новоолексіївка.
