Конфлікт чи війна: право проти політичної доцільності

Ольга Махинько, Центр журналістських розслідувань

Вже 5 років триває російська збройна агресія проти України. У випадку з Кримом Україна відразу визначила ситуацію як тимчасову окупацію, то з класифікацією збройного конфлікту на Донбасі все дещо складніше. Зокрема тому, що Україна і досі не в повному обсязі імплементувала положення міжнародного гуманітарного права в національну правову систему.

Міжнародне гуманітарне право, а саме Женевські конвенції не говорять про війну, громадянську чи іншу. Вони розрізняють міжнародний збройний конфлікт і неміжнародний збройний конфлікт. Додатково виділяється окупація, як вид міжнародного збройного конфлікту, під час якого війська однієї держави контролюють територію іншої держави. До окупації застосовуються ті самі правові вимоги, що й до збройного конфлікту міжнародного характеру.

Україна є стороною Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. І виконання норм міжнародного гуманітарного права, зокрема, шляхом їх впровадження до національного законодавства, є одним з обов’язків України. Україна могла б застосовувати положення Міжнародного гуманітарного права, зокрема й міжнародну правову термінологію, як інструмент захисту свого суверенітету. Проте в Україні діє власна гібридна термінологія, яка має скоріше політичний і пропагандистський, а не юридичний характер. Чотири роки бойові дії на Сході мали назву “антитерористичної операції”. З 30 квітня 2018 року в Україні почалася Операція об’єднаних сил.

Імплементація положень Міжнародного гуманітарного права до національного законодавства, в першу чергу, необхідна українцям, але вони – включно із політиками, журналістами та урядовцями – переважно погано уявляють собі, що це таке.

Саме для усунення цього пробілу у знаннях українців у відкритому просторі “Ветеран Хаб” стартувала серія просвітницьких лекцій від юристів-міжнародників Максима Тимочка та Віталія Набухотного для громадських активістів та журналістів. На першій лекції експерти говорили про види збройних конфліктів. Завітав на неї й Центр журналістських розслідувань.

“Можна часто почути, що у нас війна. Хтось говорить, що її в нас нема. Хтось говорить, що у нас громадянська війна, хтось – що антитерористична операція, операція об’єднаних сил. І громадяни не зовсім розуміють, що відбувається. Ми провели цю лекцію, щоб донести журналістам, ветеранам, поліцейським, прокурорам різницю між різними термінами”, – зазначив Максим Тимочко.

Максим Тимочко, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Фото: investigator.org.ua

“Очевидно, що позиція України є більш правильною, коли вона називає ситуацію на Донбасі Операцією об’єднаних сил. Це більш правильно, ніж називати її АТО. Тому що масштабність конфлікту виходить далеко за рамки саме антитерористичної операції”, – підкреслив юрист Регіонального центру прав людини, Віталій Набухотний.
За словами експертів, відмінність антитерористичної операції та операції об’єднаних сил є суттєвою, і полягає вона у різній правовій відповідальності.

“Антитерористична операція запроваджується на підставі закону про боротьбу з тероризмом у випадку наявності поширення терористичних актів і у випадку терористичної діяльності окремих груп. Може запроваджуватися на невеликі території, як це було в Україні в 2014 році. Операція об’єднаних сил була запроваджена півтора роки тому, шляхом прийняття закону про збройну відсіч російській агресії і визнання окремих територій Луганських та Донецьких областей окупованими. Це операція, яка включає в себе підрозділи різних силових структур – як збройних сил України, так і МВС – завданням яких є відсіч збройній агресії Російської Федерації на Сході України”, – пояснив Максим Тимочко.
Україна класифікує збройний конфлікт на Донбасі як збройну агресію РФ і Операцію об’єднаних сил.

В той же час, Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду вбачає на території Донбасу ознаки двох типів конфлікту:

  • Міжнародний збройний конфлікт – Російська Федерація проти України;
  • Неміжнародний збройний конфлікт – Україна проти місцевих антиурядових формувань ЛНР /ДНР.

Така розбіжність класифікації може позначитися під час роботи з міжнародними судами, зокрема у справах про воєнні злочини РФ на Донбасі.

“Завжди легше коли держава та міжнародна спільнота говорять однією мовою. Якщо Міжнародний кримінальний суд так кваліфікує цей стан, очевидно, що для України було б більш вигідно так само кваліфікувати цю ситуацію. Зараз ми маємо досить багато судових, арбітражних процесів проти РФ, і всі ці факти рано чи пізно будуть поставати”, – зазначає Віталій Набухотний.

Віталій Набухотний, юрист ГО «Регіональний центр прав людини» фото: investigator.org.ua

Пояснити, чому українські законодавці не впроваджують норми міжнародного гуманітарного права у правове поле України, експертам важко, але вони припускають, що однією з причин може бути некомпетентність політиків. 

“Як мінімум треба імплементувати кваліфікацію воєнних злочинів, потрібно розширити перелік воєнних злочинів в кримінальному кодексі. Імплементувати положення римського статуту, пристосувати процесуально-кримінальний кодекс до міжнародного гуманітарного права, щоб була певна визначеність при обміні військовополоненими. Також, щодо кваліфікації Л/ДНР – має бути чітка позиція та єдина судова практика. Над цим потрібно працювати”, – додає Максим Тимочко.

Отже, роботи для українських законодавців ще багато. І один з кроків до імплементації міжнародного гуманітарного права в Україні – це освіта та просвітництво, а саме робота з суддями та парламентарями. А також постійна робота із вдосконалення законодавства та залучення міжнародних експертів з права.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine