Вже більше місяця Росія тероризує в Азовському морі судна, що прямують від Керченської протоки до українських портів. Економічна війна відбувається тепер і на морі. На руках Росії всі козирі – і двосторонні угоди щодо статусу Азовського моря, за якими РФ може поводитися як господар в будь-якій його точці, і значна перевага у військовій силі – Україна навіть не має в Азовському морі кораблів військово-морських сил, а катери прикордонників не можуть на рівних протистояти російському агресору.
Про те, чому мовчить Україна у відповідь на зухвалі дії Росії, на чиїх інтересах грає Москва, затримуючи судна в Азовському морі, та чи не закінчиться пасивність української влади у цій кризі так само, як чотири роки тому – безпорадність Києва під час анексії Криму, розповів Андрій КЛИМЕНКО, експерт Фонду «Майдан закордонних справ» та головний редактор видання Вlackseanews в ефірі програми «Питання національної безпеки» (телепроект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська від 5 червня 2018 року)
Валентина Самар: Впродовж останніх двох тижнів ви є мало не єдиним спікером із проблематики того, що відбувається в Азовському морі. З одного боку, таке враження, що Росія не просто посилює там свою присутність, а вже потихеньку окупує весь Азов. З іншого боку, ми не чуємо навіть легкої стурбованості з боку офіційних українських органів ні на міжнародному рівні, ні всередині України. І є вже версії, що таким чином Росія хоче дотиснути Україну, аби та дала воду на Крим. Ваша версія – що відбувається і які останні новини з морського фронту?
Андрій Клименко: Останні новини – було затримане турецьке судно поблизу Бердянська. Що відбувається? Точно можна сказати, що почався новий етап економічної війни. Ця економічна війна ставить найближчу мету – блокування бердянського і маріупольського портів. Це вже третій етап блокування. Перший – це була геометрія моста (Керченського – ред.), після чого майже половина флоту, який ходив до Бердянська та Маріуполя, вже не може ходити.
Валентина Самар: Через висоту його арки – тепер там не проходять великі судна.
Андрій Клименко: Тим більше, що вони йдуть в баласті, без вантажу, а коли судно не сидить у ватерлінії, воно значно вище. Але це було відомо більше року. Я брав участь у закритій нараді у міністра Омеляна, де були декілька відомств, і ми говорили тоді, що це політична геометрія моста, вона і мала на меті обмежити експортний трафік України з портів Азовського моря.
Другий етап почався 30-го квітня, коли російські прикордонники (а вони в Росії входять в структуру ФСБ) почали догляд, перевірку суден, які йдуть до Маріуполя та Бердянська, в Керченській протоці. Це тривало по півтори-дві години. Потім з середини місяця вони перемістили цю зону догляду суден до середини Азовського моря, потім вони видали попередження про закриття морської ділянки на південь від Бердянської затоки, ніби там будуть навчання зі стрільбами. Стрільб там не було, але вже з 19-го травня почалися зупинки, затримки та догляд ФСБ цих суден на відставні 25 км від Бердянська. А потім, останніми днями, ці затримання суден відбувалися вже на відстані 10 км від берега Україні, в районі між Бердянськом і Маріуполем. Навіть коли наприкінці травня були три дні штормові, і російські катери не могли виходити в Азовське море, то вони потім свій план наздогнали: коли судна виходили з Азовського моря, проходили Керченській міст, і на виході до Чорного моря було кілька днів тому затримано одразу 8 суден. Причому час затримки складав до 10 годин. Тобто це дуже розумні, дуже системні дії, спрямовані на те, щоб ніхто не ходив до портів Маріуполя і Бердянська.
Валентина Самар: Деякі російські спікери пояснювали такі «превентивні», на їх погляд, дії тим, що потрібно убезпечити свій дорогий міст від якихось українських чи інших терористів, тому йде огляд суден. Але за такою логікою, мали б доглядатися і судна, які йдуть до російських портів. Чи затримуються вони?
Андрій Клименко: Ні. За такою логікою, морська охорона України мала б доглядати весь російський морський трафік в Таганрозькій затоці. Бо там в нас є Новоазовськ, там є частина окупованої території Донецької області поблизу Маріуполя. І в нас можуть бути такі ж самі припущення, що російські судна, як виходять з Ростова та Таганрогу, везуть щось до проросійських сепаратистів або для тих російських військових частин, що там знаходяться. Але для цього, мабуть, треба мати характер, і цей характер треба мати не тільки морським прикордонникам, але й людям на Банковій і тим, хто керує будинком на Михайлівській площі.
Валентина Самар: Україна закрила три райони на час навчань для того, щоб також проводити стрільби, які Україна запланувала на всі три літні місяці.
Андрій Клименко: Я скажу, що, мабуть, це максимум, що можуть зробити українські військові моряки без дозволу головнокомандувача. Це дуже правильна дія, і це робиться вже не в перший раз – так було і у 2016-му, і у 2017-му роках. Тобто це зроблено грамотно, і це якоюсь мірою унеможливлює проходження якихось військових чи напіввійськових катерів Росії у тих районах, які прилягають до Маріуполя та Бердянська. Але я б з більшим задоволенням побачив, як ВМС України заявили б, що вони будуть стріляти посередині Таганрозької затоки десь поблизу Єйська, адже інакше це теж виглядає беззубо.
Валентина Самар: Що дає цей захід – закриття цих трьох районів?
Андрій Клименко: Це мінімальна можлива відповідь у межах компетенції командувача військово-морських сил України та командувача ООС. За останніх два тижні в нас побували багато військових дипломатів, починаючи з рівня посла та секретаря, закінчуючи рівнем військово-морських аташе країн, яких ми вважаємо своїми союзниками. Питання в них було таке: раз Росія має право бути в будь-якій точці Азовського моря, то і українські катери мають право бути в будь-якій точці цього моря. Чому ж вони не діють у відповідь? Вони ж можуть супроводжувати судна, можуть заважати зупинкам суден, які йдуть з українських портів або навпаки. Тому що захист портів та своїх національних потоків – це питання національної безпеки держави. І я повинен сказати, що це беззубість багатьом тим, хто спостерігає за цією ситуацію, нагадує ситуацію кримську у 2014-му році. Також простежується аналогія з ситуацією в Дебальцевому, коли всі криком кричали, що там є загроза. Але всі мовчали, трапилося те, що трапилося, і ніхто за це не відповідає.
Фото investigator.org.ua
Валентина Самар: Чия це беззубість?
Андрій Клименко: Тих, хто в нашій державі відповідає за національну безпеку та оборону і зовнішню економічну діяльність. Це президент, офіс президента, РНБО і Міністерство закордонних справ.
Валентина Самар: Ваша версія – звідки ця беззубість? Це вже просто неможливо не помічати. Тим більше, стільки є звернень експертів, є заяви представників командування українським флотом, є люди, які безпекові речі коментують на дуже високому фаховому рівні. В чому проблема?
Андрій Клименко: Я не знаю, чим керується головнокомандувач і міністр закордонних справ. В мене немає відповіді на це питання. Я знаю, що ці питання ставляться не тільки від експертної спільноти чи журналістів, ці питання ставляться і військовими. Але маємо те, що маємо – мовчання у відповідь. Звичайно, на такому тлі, коли перші особи держави не вважають за необхідне пояснювати щось своїм виборцям, громадянам України, виникають різні версії та модуляції, і виникає версія, що це тиск Росії, щоб ми відкрили Північно-Кримський канал та дали воду. А головний споживач води в Криму – це не сільське господарство, це хімічні заводи на півночі Криму, які належать панові Фірташу. Завод «Титан» було збудовано одразу після прокладення Північнокримського каналу саме тому, що там з’явилася вода. А тут ми маємо іншого українського олігарха пана Ахметова, який дуже зацікавлений в тому, щоб працювали порти. Звичайно, виникають версії, що вони домовилися: росіяни кажуть, щоб ми пустили воду по Північно-Кримському каналу, бо в Криму дійсно катастрофа з водою, а вони не будуть заважати роботі Фірташа і Ахметова.
Валентина Самар: Але зараз вони самі тиснуть на Ахметова, оскільки це саме з його металургійних заводів вивозять кораблями продукцію на експорт. Де ж логіка?
Андрій Клименко: Крім того, я впевнений, там є і інша складова. Маріупольський порт дуже великий, там працює понад три тисяч людей, Бердянськ – це та сама Феодосія, Бердянський порт – це великий платник податків, і там теж працює більше трьох тисяч працівників. Можна створити ситуацію, коли порти будуть вимушені звільняти працівників, і під тиском соціального вибуху, а ми знаємо, що там є проросійські сили, змусити піти на поступки.
Валентина Самар: Андрію, ваших зауважень щодо ситуації в Азовському морі чомусь не чують. І мені здається, що така глухота пов’язана, перш за все, з якимись нам невідомими політичними розкладами. Ситуація посилюється і тим, що Росія збільшує свою присутність не лише в Азовському морі, але й в Чорному. На зміну кораблям охорони ФСБ, тобто прикордонників, на охорону «вишок Бойка» – вкрадених в України платформ, прибули вже ракетні кораблі Чорноморського флоту. Тобто газові платформи «Чорноморнафтогазу» зараз охороняються вже бойовими ракетними кораблями. Що це означає?
Андрій Клименко: Фактично, і Азовське, і Чорне моря, за висловом президента Туреччини пана Ердогана, – це російське озеро. Я теж не можу сам собі відповісти, чому ми не бачимо розвідки в її морському компоненті. Ми бачимо тільки незрозумілі затримки по двох американських кораблях берегової охорони. Більше того, ми детально аналізували в нашій книзі «Сіра зона. Кримський півострів: чотири роки окупації» таке: до 2020-го року на Чорноморському флоті очікують включення до складу флоту ще одинадцяти носіїв ракет «Калібр». Крім того фрегата третьої серії, який прийде після дня ВМФ, решта буде збудовано на заводі «Залив» в Керчі і на заводі «Море» у Феодосії. Тобто Росія більше не має необхідності звідкись там, з Балтики чи Татарстану доставляти сюди судна – вони будуватимуться у Криму. І в мене виникає питання: а проти кого це робиться? Це будуть корвети ближньої морської зони. Тобто нам не можна вважати, що війна закінчилася. Путін після президентських виборів – це інший Путін, ніж той, який був до виборів. В нього зараз ейфорія, він отримав ярлик на царство, він робить, що хоче. Він розсварив Північним потоком Європу, розколов її на дві частини, зараз будуть проблеми з санкціями. Він розсварив Європу тим же потоком зі Сполученими Штатами. А зараз він ще домовився з Болгарією – членом НАТО і ЄС, що друга нитка Турецького потоку піде через Болгарію. Тобто це економічна війна. Коли розпочалася Друга світова війна, перше, що зробив Черчилль, коли став прем’єр-міністром – створив Міністерство економічної війни, яке проаналізувало всі експортні, імпортні, транспортні, морські та всі інші потоки Німеччини. І це Міністерство протягом декількох місяців робило все, щоб це відрізати.
Ми зараз маємо дуже слушні пропозиції Міністерства інфраструктури про те, щоб заборонити рух по українських річках та портах суден, що належать Росії. Адмірал Кабаненко доповнив ці пропозиції тим, що потрібно те ж саме зробити щодо української частини Дунаю. І це вже буде дуже боляче, адже там російські судна йдуть до Німеччини, до Сербії, до Австрії. Там дуже великі перевезення. І там може бути терористична загроза і Україні, і Молдові.
Валентина Самар: Адже це танкера.
Андрій Клименко: Так. Подивіться, «Нафтогаз України» ж воює, треба воювати і тут.
Валентина Самар: Якщо ми обрали судову, політичну, дипломатичну боротьбу із ворогом, якщо в нас немає сил для військової боротьби, значить, потрібно цим шляхом і йти, якщо ми хочемо перемагати або хоча б не втрачати. Так, «Нафтогаз» виграв міжнародний арбітраж у «Газпрому». Також є новина, що у Нідерландах суд арештував майно і активи, які належать «Газпрому» на суму 2,6 мільярда доларів, які «Газпром» має віддати «Нафтогазу України». Те ж саме могло б бути із судовими позовами проти Російської Федерації, аби Україна почала цим займатися, як тільки Росія полізла у Керченську протоку, щоб кидати свої електричні ланцюги, будуючи «енергоміст», готувати будівництво мостового переходу. Україна дочекалася, поки це все запустилося, а лише потім передала документи до суду.
Андрій Клименко: Де вони будуть розглядатися ще років п’ять, а то і десять.
Валентина Самар: Тобто не працює Міністерство закордонних справ, яке має бути модератором цього всього процесу, крім господарюючих об’єктів, які судяться самі по собі – і «Нафтогаз», і «Ощадбанк», і «Чорноморнафтогаз» – окремі позови, які стосуються майна у Криму.
Ми були дуже здивовані, коли побачили останнє оновлення санкційних списків України, яке відбулося в травні. Президент розповідав, що вони гармонізовані з американськими та європейським списками, але чомусь довго їх не підписував, і вони не були опубліковані. Ми почали телефонувати до Адміністрації президента, до РНБО, писати їм запити , і в решті решт вони були опубліковані. Там було багато фізичних та юридичних осіб, але нас цікавило те, що стосується ситуації в морях і проливах, недотримання санкційного режиму закритих українських портів. Я була здивована, що там всього кілька судновласників. Чого так? Я ж знаю, що як раз тут жодних питань немає – все зафіксовано, задокументовано не лише вами. Прокуратура відкрила кримінальні провадження, затримуються судна, а в списках їх немає. Що відбувається?
Андрій Клименко: Я думаю, що проблема в тому, що немає того умовного Міністерства економічної війни. Я знаю, хто персонально займається санкціями в США. Це відоме прізвище і відомий орган. Я знаю, що до цього ЄС не займалися санкціями як інституція, але декілька місяців тому в них теж з’явилася особа, і навіть в представництві ЄС в Україні є конкретна особа, яка займається питанням санкцій. А в Україні я не знаю, хто займається питанням санкцій.
Валентина Самар: Всі і ніхто.
Андрій Клименко: Всі і ніхто. Тому з’являються такі списки. Пам’ятаєте, коли не було прокуратури АРК, в нас не було кримінальних справ по кримській тематиці.
Валентина Самар: Вони були, але були розкидані по всій країні.
Андрій Клименко: Саме так. Коли ми зараз маємо прокуратуру, СБУ і Національну поліцію Криму, то є кому розслідувати, є кому забезпечувати процесуальне керівництво, і є Одеський морський загін, який може виконувати оперативно-пошукові дії, затримання все таке інше. Тобто потрібна інституція. А раз створення інституції – це довгий процес, то треба заявити, що є така робоча група при РНБО, назвати прізвище керівника групи, телефон, щоб громадяни могли звертатися.
