Запоріжжя: логістичний хаб, обстріли та зерно. Шлях переселенців на вільну землю

Запоріжжя — це перше велике місто, яке приймає переселенців на шляху із окупованої частини півдня України. І саме постійно перебуває під загрозою російських обстрілів. Який шлях долають переселенці на шляху до вільної території України?

Логістичний хаб для переселенців у Запоріжжі Фото: investigator.org.ua

У Запоріжжя приїжджають переселенці з усієї окупованої території півдня. Усі вони проходять через сумнозвісний російський блокпост у Василівці, де стояти доводиться по кілька днів, а то й більше тижня, чекаючи своєї черги проїхати.

«Деякі люди чекають майже тиждень, деякі — чотири дні. Буває по-різному. Чотири дні стандартно. Кажуть, там бувають різні «зміни». Бувають гарні, які швидко випускають. Люди по-різному розповідають», — говорить волонтерка Світлана Земляна.

Світлана Земляна, волонтер Фото: investigator.org.ua

Єдину дорогу на вільну територію сильно розмило дощами, тож рух на Запоріжжя майже припинився. Перша колона, яка змогла доїхати до Запоріжжя після цього, прибула 4 серпня. Їхні машини та автобуси довелося витягати з багнюки рятувальникам.

Ольга Животенюк, переселенка з запорізького міста Токмак. Інформацію про безкоштовний евакуаційний автобус знайшла у соцмережах. Вона з донькою Анею провела у дорозі чотири дні, які і стояли на блокпосту у Василівці.

Ольга Животенюк, переселенка з міста Токмак Запорізької області Фото: investigator.org.ua

Ольга розповідає, що вдасться пройти російський російський блокпост чи ні — залежить від настрою та бажання окупантів.

«Тримають довго на блокпосту. Що хочуть, те й роблять. Хочуть — пропускають, не хочуть — ні. Половина автобуса була діти. Почали проситися, щоб пропустили, бо їжа закінчувалася. Нам сказали: «Якщо ви голодні, ідіть, ми вас нагодуємо, ми милосердні». Але ніхто не пішов», — говорить Ольга.

Переселенка розповідає, що окупанти майже силою затягують дітей в захоплені школи, де навчання вестиметься за російськими програмами. Через це і було прийняте рішення виїжджати з дитиною. Пані Ольга каже, що вони з донькою не брали з собою зимові речі, адже мають велику надію скоро повернутися додому.

Евакуаційні рейси та прибуття в логістичний хаб

На безкоштовну евакуацію можна зареєструватися або у Viber, або в instagram. Рейси організовує громадський рух «Додому». Диспетчер у соціальній мережі повідомить дату виїзду та місце відправлення.

Всеволод Потимко, співорганізатор евакуаційних рейсів, просить небайдужих людей відгукнутися, щоб забезпечити пасажирів водою та їжею.

«Люди по три-чотири доби ночують в автобусі, просимо допомоги з водою, їжею, якісь консерви, щоб люди могли поїсти в дорозі», — звертається Всеволод.

Всеволод Потимко, співорганізатор евакуаційних рейсів Фото: investigator.org.ua

Після прибуття волонтери запитують в людей паспортні дані, ідентифікаційний код, номер телефону, звідки приїхали та які мають подальші плани. У логістичному хабі працює відділення соцзахисту, в якому переселенцям розкажуть де і як можна оформити соціальні виплати.

Прямо з логістичного хабу люди можуть поїхати в більш безпечні міста України або ж за кордон. Звідси прямують безкоштовні рейси до кордону, у Польщу та Німеччину, організовані благодійниками та приватними перевізниками.

Люди, які ще не надумали куди їхати або вирішили залишитися у Запоріжжі, можуть скористатися цілим спектром послуг у логістичному хабі. На території працює відділ служби у справах дітей Запорізької міської ради.

Основна її робота — виявлення і допомога дітям, які потрапили на підконтрольну Україні територію без дорослих. Причини цього різні: батьки не можуть виїхати з окупованої території, але турбуються про безпеку дітей та відправляють дітей до родичів. Відомі випадки, коли батьків окупанти відфільтровували на блокпостах.

«Через наш пункт пройшло вже більше 200 дітей. Це діти їдуть за кордон, до своїх родичів. І також дуже багато по Україні. Саме в Запоріжжі діти, які приїжджають, залишаються тут, ми беремо всі контакти, записуємо дані», — розповідає Вероніка Шершень, головний спеціаліст служби у справах дітей Запорізької міської ради.

Вероніка Шершень, головний спеціаліст служби у справах дітей Запорізької міськради Фото: investigator.org.ua

За словами Вероніки Шершень, у Запоріжжі зараз перебуває вже понад 120 дітей, які прибули без батьків. Цими дітьми опікується служба у справах дітей. Їм надають місця тимчасового проживання. У самому логістичному хабі є майданчики, де діти можуть гратися, поки їхні батьки займаються справами.

Окремо є кімната з кондиціонером, де дітки не тільки граються самостійно, але і спілкуються з вихователями з благодійного фонду «Посмішка». У цьому дитячому просторі можна залишити дитину під наглядом, де вона пройде майстер-клас, просто зручно відпочине після довгої дороги або ж отримає психологічну допомогу.

«Діти щойно прибули. Вони ще не відпочили, вони ще знаходяться в стані первинного стресу, бо вони щойно з дороги. Вони виснажені фізично. Дітям хочеться полежати, поспати. Або діти є занадто збужденими, тому що вони перебралися на цю територію, і це все сильно позначилося на їхньому психоемоційному стані», — каже Марина Шконда, фасилітатор простору для дітей.

У найбільшому шатрі хабу можна безкоштовно поїсти та отримати консультації від громадських організацій та представників місцевої влади. Всередині та на лавочках біля нього люди відпочивають після важкої дороги, обдумують, що їм робити далі.

«У Херсоні зараз 90-ті»

Олександр та Наталія Кузьменки разом із сином приїхали з Херсона. Розповідають, що у дорозі були шість днів. Почалося все з перетину Дніпра біля Антонівського мосту, рух яким наразі закритий через влучні удари Збройних сил України. Через велику чергу на пором було прийняте рішення їхати через ГЕС у Каховці. Почалися російські блокпости.

Олександр та Наталія Кузьменки, переселенці з Херсона Фото: investigator.org.ua

Сім’ї Кузьменків довелося проїхати більше двох десятків блокпостів окупантів. На останньому, у Василівці, було близько шести сотень машин, а це більше тисячі людей без елементарних умов існування. Про правильність рішення виїхати з Херсона Олександр та Наталія не сумніваються. Кажуть, що словами «нестерпно жити» в окупації цього не передати.

«От уявіть, що ви щось робили, а потім раз і назад. На кілька десятиліть. У Херсоні зараз 90-ті. Реально. Не працює нормально інтернет, немає банкінгу. П’яні на вулицях, розливайки. Немає правил. Так, росіяни вводять свої правила, але вони такі якісь дивні», — каже Олександр Кузьменко.

Подружжя розповідає про фільтраційні заходи та репресії окупантів. Росіяни регулярно шукають партизанів на дачах та у гаражах місцевих мешканців. Побили вікна на дачі цієї родини, з підвалу винесли пляшки з вином. У знайомих БТРом знесли ворота гаража. Буває, що шукають не тільки партизан, а й своїх дезертирів.

Чи не найголовнішою причиною виїзду сім’я Кузьменків називає небажання навчати сина у школі за російськими стандартами.

«Сенсу лишатися у Херсоні батькам з дітьми я не бачу. Те, що пропонують росіяни… І далі? Закінчила дитина школу. Атестат «ХеНР». Дуже добре, ні богу свічка, ні чортові кочерга», — говорить Олександр.

Кузьменки сподіваються незабаром повернутися у рідне звільнене місто. Тому далеко від нього вирішили не їхати. Намагалися зняти житло у Запоріжжі, але через великий потік людей з окупованих територій, зробити це дуже складно.

Тому Олександр та Наталя прийняли рішення переночувати у тимчасовому помешканні, яке пропонує міська влада. Це комунальні заклади: дитячі садочки чи гуртожитки, де зараз тимчасово розміщуються переселенці.

Місця для проживання

Центр журналістських розслідувань побував в одному з не комунальних місць розміщення переселенців. Це хостел на базі спортивного центру.

У комплексі є номери з двоповерховими ліжками, душові, санвузли, кухня та їдальня. Крім того, велика спортивна зала, ігрова зала для дітей. У підвальній частині є справжнє бомбосховище, яке Роман Севастьянов відновив ще у 2016 році.

Роман Севастьянов, керівник СТК «Хорт» Фото: investigator.org.ua

«Люди майже з усіх окупованих територій: Маріуполь, Краматорськ, Сєвєродонецьк, Вугледар, Соледар, Херсон, Бердянськ, Мелітополь… майже всі. Зараз живуть більше ста осіб. Не передбачається жодної оплати. Якщо якась оплата і отримується, це оплата від благодійників. Вона спрямовується на покриття комунальних витрат: опалення, вода, каналізація», — розповідає Роман Севастьянов.

Проживання тут, як пояснює пан Роман, безкоштовне, якщо воно буде тривалим. Якщо заїжджати транзитом, то оплата буде подобово в районі 150 гривень з людини.

Незабаром хостел планує збільшити кількість місць розміщення.

Для цього зробили ремонт на ще одному поверсі та доробляють на інших. Це буде хаб для мешканців Херсона та області. Проєктом опікується заступник міського голови Херсона Роман Головня за фінансової підтримки міжнародних благодійних організацій.

У планах розширення до 420 місць, але як каже Роман Севастьянов, за особливої потреби можна прийняти і тисячу людей. А переселенці, які тривалий час живуть у хостелі, почали потроху обживатися.

Марина Швєєва — переселенка з Маріуполя. У рідному місті вона мала невелике ательє, але зараз навіть не знає чи вціліла будівля, де воно знаходилося. У запорізькому хостелі Марина теж працює швачкою. Замовлення роблять як інші переселенці, так і сам хостел.

Жінка розповідає, що спочатку вона з 8-річним сином ночували в коридорі квартири. Але коли почалися масовані авіаудари, довелося переміститися у підвал. Багатоповерхівка, де жила родина, частково вигоріла, частково зруйнована.

«Стріляли, бомбили літаки. Вважали, скільки ударів, бо потім літак летить на Ростов заправлятися. У нас було 40 хвилин вийти на багатті щось приготувати. І назад ховатися у підвал», — каже Марина.

Марина Швєєва, переселенка з Маріуполя Фото: investigator.org.ua

За водою ходили групами. Марина каже, що поверталися в підвал далеко не всі.

«З водою важко, ніби спеціально, коли йшли воду набирати… Ми йшли на річку, вже пили таку воду, то одразу були прильоти. Ми збиралися по 10–15 осіб, і начебто вони спеціально це робили. Люди падали на підлогу, частина вставала, частина вже не вставала», — розповідає переселенка.

Потім Марина перестала ходити по воду, боялася, що не повернеться до дитини, яка залишалася у підвалі. Розповідає, що давала іншим людям сигарети чи олію, щоб ті принесли їй дві баклажки води.

Одного дня росіяни відкрили підвал та сказали, що можна виходити. Марина з дитиною та кішкою почали йти пішки до околиці міста, де стояли автобуси, які везли людей в росію. Але Марина відмовилася їхати туди, хоча окупанти дуже наполягали. Довелося сказати, що поїдуть в Крим. Врешті пройшовши жорсткі перевірки, вийшло доїхати на вільну територію України.

У Запоріжжі Марина почуває себе більш-менш спокійно. Каже, годують добре. У місцевому хабі «Я — Маріуполь» видають гуманітарну допомогу, а ще їм з дитиною організували 10-денну поїздку у Вінницю.

Сподіваємося, з відкриттям хабу «Я — Херсон» переселенці з окупованого півдня також будуть відчувати себе у більшому комфорті, наскільки це можливо.

Життя під обстрілами

Місто Запоріжжя знаходиться приблизно за 30 кілометрів від Василівки, у якій стоять російські окупанти. Через відносну близькість до лінії фронту обласний центр регулярно обстрілюють російські військовії.

Ворог руйнує підприємства та цивільні об’єкти. 4 серпня близько 3:30 ранку російські війська вдарили по околицях міста у Заводському районі, зруйнували багатоповерхівку

та кілька приватних будинків.

У центральній частині міста також є руйнування, а забиті фанерою вікна зустрічаються чи не на кожній вулиці.

Населені пункти між обласним центром та ворожими позиціями страждають від обстрілів буквально кожного дня. Міста та села: Оріхів, Гуляйполе або ж Мала Токмачка та інші, які знаходяться близько до лінії фронту, вже майже зруйновані.

Селище Комишуваха — за кілька кілометрів від Запоріжжя. Населені пункти Комишуваської громади — під постійним прицілом ворожої артилерії.

Зруйнований будинок у Комишувасі Фото: investigator.org.ua

Про те, як живе громада під постійною загрозою ударів поговорили з головою Комишуваської територіальної громади ради Юрієм Карапетяном. Він розповідає: якщо ракету може перехопити система ППО, то артилерійський снаряд — річ непередбачувана.

«Тому бувають жертви серед мирного населення, і руйнування. Обстрілів артилерією у нас стало трохи менше, саме у Комишувасі. Але по громаді прилітає. Новояковлівський старостинський округ постійно перебуває під артилерійським вогнем. Він знаходиться найближче до зони ведення бойових дій», — каже Юрій Карапетян.

Юрій Карапетян, голова Комишуваської територіальної громади Запорізької області Фото: investigator.org.ua

Голова розповідає, що з початку повномасштабного вторгнення виїхало майже третина населення, але зараз люди почали повертатися.

Комишуваська громада, як і більшість у Запорізькій області, має основний прибуток від фермерських господарств, які займаються вирощуванням зернових культур.

«На сьогодні майже всі фермерські господарства, де не заміновані поля, де не ведуться бойові дії, всі врожаї зібрані. І ріпак, і ячмінь, і пшениця, майже все вже зібрано. Тепер очікуємо на збір насіння соняшника, це єдине, що залишилося», — говорить Карапетян.

У фермерів є великі проблеми з продажем вирощеної продукції. Логістичні ланцюжки майже не працюють, ринок зупинився — звідси невідомо, яка буде ціна. Сильно зросла вартість пального. Та й зібраний врожай ще не гарантує, що його вдасться вберегти від обстрілів.

Четвертого серпня вночі росіяни поцілили в склад, де зберігався зібраний урожай пшениці одного з аграрних підприємств у Новоіванівці. При цьому представник міноборони росії Ігорь Конашенков на брифінгу розповідав маячню про воєнну ціль.

Насправді нічого такого тут і близько не було. Ми бачимо тут зерно, зібране запорізькими аграріями. Частину з нього зараз роздають людям, які бажають його забрати, частину перевозять в інше місце, щоб потім можна було продати та направити на експорт.

Зруйнований склад з зерном Фото: investigator.org.ua

Українці, попри війну, зерном будуть забезпечені, а от з експортом є проблеми. Попри те, що вже працює морський зерновий коридор та з портів: Одеси, Південного та Чорноморська пішли балкери з українским збіжжям, доставити зерно в порт — задача не проста.

«Ми знаємо, що у Василівці окупант, у Бердянську окупант. Мабуть, тільки Одеса зараз є. А з такою ціною на дизель, щоб туди його відвезти, це суттєво. Наскільки я розумію, у фермерів це проблема на сьогоднішній день», — каже Юрій Карапетян.

На нашу думку, Уряд у змозі знайти вирішення цієї проблеми, наприклад, збіжжя у фермерів з територій, відрізаних від каналів збуту продукції, міг б викупити Держрезерв. До речі, щось подібне зараз намагаються зробити окупанти, створивши квазі державну зернову компанію в Мелітополі. Окупанти пробують налагодити і свої зернові морські коридори, аби вивезти викрадене або куплене за копійки українське збіжжя через захоплені порти Бердянська, Маріуполя, Херсона.

Шлях суден із Херсона та менших дніпровських портів до Чорного моря для росіян заблоковано — вихід із Дніпро-Бузького лиману контролюють Збройні сили України в Очакові. Тож головна ставка була на порти Маріуполя та Бердянська, які кілька місяців розміновували. Однак пробний рейс судна «Жибек Жоли» із викраденим зерном з окупованого Бердянська до турецького порту Карасу провалився. Туреччина, хоч і не арештувала судно — перевізнка краденого збіжжя, як це вимагала Україна, не дозволила його перевалку у своєму порту.

Судно Zhibek Zholy (IMO: 9598880, прапор рф) в окупованому Бердянському порту Фото: Балицкий Евгений/Telegram

Поза тим окупанти продовжують накопичувати зерно для ввезення із запорізьких портів, грабуючи аграріїв Приазов’я і готуючись до фейкового референдуму і чергової анексії української землі.

Отже, підсумуємо. Місто Запоріжжя стало головним хабом для переселенців із окупованого півдня — щодня воно приймає півтори тисячі втікачів з російської окупації., облаштування яких лягає на плечі громад області. Мабуть, було б справедливим, аби Уряд зробив перерозподіл субвенцій на користь громад, що приймають переміщених українців. Як зазначалось, значна кількість переселенців — з Херсонщини. Але керівники і спеціалісти Херсонської ОДА все ще розкидані по всій країні. Час уже зібрати обласну адміністрацію в одному місці і вирішувати проблеми херсонців системно і адекватно до ситуації і викликів.

Доцільно також, на нашу думку, відкрити у містах, які є хабами для переселенців, насамперед, у Кривому Розі та Запоріжжі, представництва міністерства з реінтеграції окупованих територій — аналогічні тому, що діяло у Херсонській області.

На наш погляд, міністерство реінтеграції, в компетенціях якого є реалізація державної політики щодо тимчасово окупованих територій, нарешті повинно почати цю політику щодо нових ТОТ розробляти і формувати постійні канали якісної комунікації із нашим громадянами.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine