Как работают «крымские санкции». Энергетический сектор

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", Євгеній Лешан, Центр журналістських розслідувань

Ограничения по энергетического сектора оккупированного Крыма Европейский союз ввел 30 июля 2014. В частности, было запрещено предоставление любых финансовых займов и кредитов, связанных с созданием, приобретением или развитием энергетической инфраструктуры. Запрещено приобретение или расширение участия в предприятиях и приобретение акций и ценных бумаг паевого характера, компаний в Крыму или Севастополе, которые занимаются разведкой и добычей нефти, газа или минеральных ресурсов. Аналогичный запрет касается и совместных проектов в этой области.

Центр журналистских расследований  в партнерстве с Центром прав человека ZMINA продолжает спецпроект «Как работают «крымские санкции» аналитическим обзором влияния западных санкций на энергетический сектор полуострова от Евгения ЛЕШАНА и экпертным комментарием Михаила ГОНЧАРА, президента Центра глобалистики «Стратегия ХХІ»

Сімферопольська ТЕЦ Фото: crimea.ria.ru

Теплова електроенергетика

До енергетичного сектору Криму належить Кримська електроенергетична система як складова Об’єднаної енергетичної системи України. Крим у 2013 році споживав 4 692,6 млн.кВт/год — це 3,2% від загальноукраїнського обсягу споживання. В той же час, виробництво власної електроенергії в Криму не перевищувало 15% від потреби та мало потужність 340,95 МВт. Власну генерацію забезпечували Сімферопольська та Севастопольська ТЕЦ, сонячні електростанції «Перово», «Охотнікове» і «Мітяєве», та Сакська вітрова електростанція. 

Севастопольська ТЕЦ, фото: wikimapia.org

Вартість активів НЕК «Укренерго» в Криму, згідно з сумою позовних вимог компанії до РФ у Арбітражному суді в Парижі, становить майже 433 млн євро. 

Постачанням електроенергії кримським споживачам займалося ПАТ «ДТЕК Крименерго», що входила до ДТЕК — складової фінансово-промислової групи «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), бенефіціаром якої є Рінат Ахметов —  олігарх придбав компанію в 2012 році, викупивши 45% акцій у держави за 256 млн грн. На момент окупації ПАТ «ДТЕК Крименерго» було найбільшим постачальником електроенергії в Криму і забезпечувало понад 80% поставок електроенергії на території півострова. Вартість рухомого і нерухомого майна ПАТ «ДТЕК Крименерго», яке було «націоналізовано» рішенням так званого «Госсовєта Республіки Крим», компанія оцінила в суму понад 500 млн. доларів США. 

Україна, на відміну від Європи, не лише не запровадила секторальних санкцій проти енергетичного сектору окупантів, а й уклала через ДП «Укрінтеренерго» з російською компанією «Интер РАО» контракт на постачання електроенергії до створеного окупантами «Кримського федерального округу РФ» зі знижкою 15%. Контракт передбачав 100% забезпечення окупованого Криму українською електроенергією, що було умовою поставок російської електроенергії до України. 

Власна електрогенерація в Криму в 2013-2019 роках

Західні санкції щодо енергетичного сектору РФ помітила тільки після того, як Крим завдяки енергетичній блокаді був позбавлений поставок електроенергії з материкової України — тобто, близько 85% всього обсягу споживання. Протягом жовтня-листопада 2015 року сталося кілька підривів опор ліній електропостачання поблизу адмінмежі з окупованим Кримом, на півострові почалися блекаути й аварії на електропостачальному обладнанні. Окупанти вимушені були терміново вирішувати проблему дефіциту електроенергії. На півострові встановили кілька мобільних газотурбінних станцій сумарною потужністю в 405 МВт, але це були тимчасові заходи. Радикально РФ вирішила енергетичну проблему за допомогою енергомосту через керченську протоку. Західні компанії не стали допомагати Росії вирішувати цю проблему саме через санкції. Але знайшлися інші. Китайський кабелеукладник JIAN JI 3001 кілька місяців курсував протокою, прокладаючи китайський же кабель. Компанії-власника судна Shanghai Foundation Engineering Group Co Ltd немає і в українському списку санкцій.

Подальше переорієнтування кримської енергосистеми з напрямку «північ-південь» на напрямок «схід-захід» було завданням, з яким РФ цілком могла впоратися і впоралася самотужки. 

Генерація та електропостачання в Криму до та після окупації

Але забезпечити стабільне функціонування кримської системи споживання електроенергії енергоміст не міг. Тому РФ вимушена була оперативно будувати нові генеруючі потужності — Таврійську ТЕС під Сімферополем і Балаклавську — під Севастополем. Їхня потужність — 470 МВт кожна. Турбіни, яких потребували ці електростанції, РФ не виробляла. Тому їх в обхід санкцій поставив концерн Siemens — це був гучний скандал, який свідчив, що система санкцій не є досконалою.

Сонце і вітер

Серйозно заважають секторальні санкції розвитку відновлюваної — вітрової та сонячної електроенергетики в окупованому Криму. Завдяки «зеленому тарифу» природні особливості кримського півострова з його вітрами та великою кількістю сонячних днів до окупації в Криму успішно експлуатувалися вітровими та сонячними електростанціями, збагачуючи заодно братів Клюєвих — про це Центр журналістських розслідувань докладно писав у дослідженні «Російський світанок Клюєвих: Як соратники Януковича облаштувалися в анексованому Криму». Українським «донькам» австрійської компанії Клюєва — «Актив Солар ГМБХ» — миттєво передали тисячі гектарів землі під будівництво електростанцій. Геліостанція «Перово» братів Клюєвих стала найбільшою в Європі. Загальна потужність сонячних електростанцій в Криму на момент окупації становила 227,3 МВт. 

Вітроелектростанція п. Мирний, АР Крим Фото: terraoko.com

Скасування «зеленого тарифу» призвело до зупинки сонячних та вітрових електростанцій Криму, і знову їх запустили вже у фактично збитковому режимі. 

Наразі в Криму працюють 5 сонячних електростанцій — «Перово», «Охотніково», «Мітяєво» і «Родніково» введені в експлуатацію протягом 2011-2012 років, «Миколаївка» — добудована у 2015 році. Їхня сумарна потужність — 297 МВт. Запуск шостої СЕС з родини «Солар», «Владиславівка», потужністю 110 МВт, наразі неможливий, за даними окупантів, через переорієнтування енергосистеми Криму: треба будувати нову підстанцію, на що потрібно 2 млрд рублів. Втім, відсутність «зеленого тарифу» створює ситуацію, за якої прибутку від продажу електроенергії ледь вистачає на операційні видатки та виплату зарплат — кредити на будівництво СЕС вони вже не здатні. 

Значну частину українських вітрових парків Криму — як приватних, так і державних —  у 2014 році окупанти передали в спеціально створене «ГУП РК «Крымские генерирующие системы». Туди увійшли Сакська, Тарханкутська, Донузлавська, Судакська, Прісноводненська та Східно-Кримська ВЕС (остання законсервована). Їхня сумарна потужність становить сьогодні 59 МВт. Окремо існує приватна Останінська ВЕС потужністю 25 МВт, яка була введена в дію в січні 2014 року, тобто буквально напередодні окупації. Більшість генеруючих потужностей під контролем «ГУП РК «КГС» — це застарілі 100-кіловатні вітряки, ремонт і обслуговування яких забирає більше коштів, ніж ті, які підприємство отримує від продажу електроенергії. Але поки в РФ є поклади газу, вкладення в модернізацію відновлювальної енергетики не будуть пріоритетом. 

Втім, привести галузь до ладу заважають саме санкції, через які інвестори не поспішають долучатися до модернізації та розвитку альтернативної енергетики в Криму. Наразі відомо лише про одну спробу європейського інвестора увійти до кримського сектору вітрової енергетики — мова про керуючого директора компанії zWe Projekt GmbH Андре Вінклера, засновника ООО «Новая Энергия Плюс» в окупованій Феодосії, яке прагнуло укласти інвестиційну угоду щодо модернізації вітряків кримських вітроелектростанцій. Але про реалізацію цих прагнень поки не чути. 

Андре Вінклер біля свого будинку у Вісмері, Німеччина Фото: ostsee-zeitung.de/Nicole Buchmann

Нафта і газ

До енергетичного сектору належить і видобуток та транспортування газу та нафти в Криму та на кримському шельфі. За даними НАК «Нафтогаз України», активи цієї галузі в Криму, що потрапили до рук окупантів, становлять 15 родовищ нафти і газу, 3 перспективні площі покладів нафти і газу, Глібовське підземне газосховище, понад 1200 км магістральних газопроводів, 43 газорозподільні станції, 29 одиниць плавзасобів, 4 плавучі бурові установки, серед яких дві сучасні високотехнологічні — «Петро Годованець» і «Незалежність», а також багато інших об’єктів виробничої інфраструктури. Лише одне газове родовище — Стрілкове на Азові  — Україна змогла повернути під свій контроль.  

На базі захопленого Росією кримського майна ДАТ «Чорноморнафтогаз» зареєстровано за російським законодавством «Державне унітарне підприємство Республіки Крим Черноморнефтегаз», який уже у квітні 29014 року  був  внесений до міжнародних санкційних списків всіх країн Євросоюзу, в санкційні списки Канади, Ліхтенштейну, Америки на початку 2015-ого року. А в  санкційні списки України він потрапив тільки в липні 2018-го року.

НАК «Нафтогаз України» і її шість дочірніх компаній 20 вересня 2017 року подали в суд, сформований при Постійної палаті Третейського Суду в Гаазі, позовну заяву про відшкодування збитків, заподіяних незаконним захопленням Російською Федерацією активів в АР Крим. Сума заявлених  у позові НАК  збитків — майже 8 млрд. Доларів і в неї входить також вартість незаконно видобутих вуглеводнів. 

За ці роки, з 2014 по 2019, Російська Федерація видобула з родовищ, які належать Україні, 10,4 млрд кубометрів газу. При цьому, як  повідомила керівниця ДАТ «Чорноморнафтогаз» Світлана Нєжнова, спостерігається падіння видобутку з 2 млрд куб. м в 2014 році до 1,5 млрд куб. в 2019 році».  

Її слова підтверджують і дані заступника міністра енергетики РФ Андрія Черезова:  в період з 2014 до 2017 рр. відбулося зниження видобутку газу  з 1,9 млрд м3/рік до 1,6 млрд, а в 2018 р. видобуток знизився до 1,5 млрд м3. Черезов хвалився, що у 2019 р. падіння видобутку нібито вдалося зупинити, стабілізувавшись на цифрі 1,5 млрд м3/рік.

СПБУ «Петро Годованець» і буксири «Мис Тарханкут» і «Федір Урюпін» ДАТ «Чорноморнафтогаз», 2012 рік Фото: © «Чорноморнафтогаз»

Вже розроблені родовища «ГУП РК Черноморнефтегаз» експлуатує власними силами, надаючи захоплене обладнання Збройним силам РФ для використання з військовими цілями. А для перспективного Субботінського шельфового родовища, яке до окупації планувалося розробляти за участі французької державної компанії Electricite de France, вже треба було залучати іноземних інвесторів — але таких не знайшлося: санкції вирішують. 

Що робити?

Україна досі не запровадила власних секторальних санкцій щодо енергетичного сектору Криму. Крім того, не налагоджена потрібним чином робота з виявлення та внесення до санкційних списків компаній, які допомагають РФ облаштовувати енергетичну інфраструктуру в Криму. Українські санкції мають бути вказівником для санкційної політики США та ЄС — на жаль, поки все навпаки. А почати варто було б зі скасування ВЕЗ «Крим», яка унеможливлює ефективне застосування санкцій щодо тих фізичних і юридичних осіб, хто співпрацює з окупантом.

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експерт у галузі енергетики 

Про загальну ефективність західних санкцій

Санкції хіба що загальмували на певний період реалізацію проєктів енергосепарації кримського півострова від української енергетичної системи і постачань з материка. Але, звичайно, вони не зупинили реалізацію проєктів постачань енергоресурсів з Росії та будівництва додаткових потужностей енергетики на території окупованого Криму. З позитивів тільки є уповільнення і те, що окупант змушений платити максимально високу ціну, тому що будівництво нової енергетичної інфраструктури, яка є надлишковою — це затрати. Переконфігурація існуючої енергетичної інфраструктури під постачання Росії замість постачання з України – це теж витрати, які ще тривають.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Фото: investigator.org.ua

Про вплив санкцій на забезпечення Криму електроенергією після початку енергетичної блокади у листопаді 2015 року

На першому етапі найбільш чутливим було питання виробітку і постачання достатніх обсягів електроенергії у зв’язку із енергетичною блокадою з боку материку. І ця задача була виконана, хоча із запізненням. Мова про будівництво керченського енергомосту. Виконана вона була за допомогою китайських компаній, які мало звертали увагу на санкції, що діяли з боку Заходу. Супроводжувалося це недостатньою чи відсутньою активністю з українського боку – вказати китайцям на неприпустимість подібних речей. А без китайців цей енергоміст не був би так швидко прокладений. Бо ні потрібних силових кабелів у Росії не було, ні потрібного судна-кабелепрокладача. Тому був оголошений тендер, у якому брала участь також і південно-корейська фірма, але вона потім відмовилася. Китайці були єдиними, хто зголосився. Власне, на це й був розрахунок.

Далі треба було переорієнтувати кримську енергосистему на енергоміст і побудувати власні генеруючі потужності. Всім відома історія з турбінами Siemens. Цей випадок показує, що санкції можна обходити. Нелегко, не безпроблемно, але варіант обходу був винайдений. Російська і німецька сторони на корпоративному рівні розіграли постановочний конфлікт зі зверненням до судів, але так чи інакше турбіни потрапили на півострів і були там змонтовані, хоч і з великими проблемами. Дві електростанції були запущені в експлуатацію. Вони практично покривають потреби півострова. Більше того, там має місце надлишок електроенергії. 

Для функціонування традиційної економіки півострова такі потужності не потрібні, але вони були створені. Нащо? По-перше, і будівництво мосту, і реконфігурація енергосистеми півострова, і будівництво нових генеруючих потужностей – все це механізми розпилу бюджетних програм федерального рівня. По-друге, надлишкова генерація означає, що є споживач чи група споживачів, які потребують цієї електроенергії, і, можливо, потребуватимуть ще більше в подальшому. Мова про військову інфраструктуру. Надлишок генерації зроблений з перспективою на збільшення споживання саме з боку військової інфраструктури – військових баз, пунктів розміщення авіації, флоту. Є також суднобудівні потужності – ми бачимо, що зараз йде спроба активізувати і на керченському заводі «Залів», і на феодосійському заводі «Море» суднобудівні програми. Санкційний режим на все це практично не вплинув.

Панорама потужностей заводу «Залів» у Керчі, лютий 2020 року Фото: архів BlackSeaNews

Підсанкційним в енергосекторі може бути хіба що постачання якогось нового, більш ефективного іноземного обладнання — воно може відбуватися якимись обхідними шляхами, бо ніхто з потенційних постачальників не хоче потрапити під санкції. Але проблема для Росії снує. Вони, припустимо, купили таке обладнання, але воно потребує відповідного сервісного, регламентного супроводження, і це збільшує ризик для потенційних партнерів потрапити під санкції. Але й тут є шпаринки: той же Siemens, що налагодив виробництво турбін на території РФ, відповідно, локалізував там і сервісне супроводження. 

А от у випадку, наприклад, закупівлі якихось трансформаторних підстанцій європейського виробництва, їхня експлуатація вимагає сервісного обслуговування їхніх компаній – це входить у пакети. Тому тут РФ обмежується тим, що має. Енергетичне машинобудування в Росії відносно розвинуте, хай не таке високотехнологічне, але вони намагаються діяти максимально шляхом імпортозаміщення. 

Про альтернативну енергетику

Крим створений для «зеленої енергетики». Але її розвиток там неможливий без західних чи китайських, якщо це сонячна енергетика, технологій. В Росії традиційно цьому напрямку приділяють недостатню увагу. Є нафта, газ, вугілля — то навіщо нам сонце і вітер? Але потенціал Криму дуже серйозний. 

В криму могли б ризикувати і працювати ті ж китайці, які на санкції дивляться крізь пальці. Тим не менше, буму сонячної енергетики через підставні фірми і постачання китайського обладнання на півострові ми не спостерігаємо. Можна було б робити багато відновлювальних генерацій, але для цього потрібні маневрові потужності. Коли Крим був частиною об’єднаної енергосистеми України, то була можливість маневрування потужностями, і маневрові потужності теплової енергетики могли надходити в Крим під час провалу по вітру чи сонцю. Наразі ж Крим з’єднаний не з українськоє енергосистемою, а з півднем Росії, який сам є енергетичним тупиком. Росія не має можливості забезпечити маневрові потужності для розвитку альтернативної енергетики. Грубо кажучи, потрібно будувати ще кілька таких електростанцій, які вже збудовані під Севастополем і Сімферополем. Тією тепловою енергетикою, яка є на сьогодні в Криму, сильно не поманевруєш. У цьому контексті теж санкції спрацьовують. 

Про розробку українських шельфових родовищ

Зазнали невдачі — і в цьому користь міжнародного санкційного режиму щодо Криму — спроби Росії затягнути когось із інвесторів у розробку шельфових родовищ під керченською ділянкою. Дипломатичні спроби Росії залучити хай не грандів світового газовидобутку, але принаймні якісь фірми середньої руки, щоб показати, що попри санкції, зарубіжний інвестор все-таки приходить до Криму — тут вони зазнали тотального фіаско. Якусь фірмочку з парою тисяч доларів статутного капіталу десь зареєстрували в офшорі і намагалися показати, що вона буде інвестором здобутку газових родовищ в районі Керченського півострову. Тут нам на руку і той факт, що зараз ціни на енергоресурси після нафтового обвалу березня 2020 року залишаються низькими. І такого роду проєкти газовидобутку, особливо шельфового, за цих цінових умов комерційно проблемні. Тому залучити нормального західного партнера середньої руки, важко через відсутність комерційної доцільності. І є купа юридичних ризиків. Та ж сама Electricite de France була учасницею прикерченського проєкту, який був ініційований за часів Януковича. Тим не менше, вона не стала і не стане ризикувати – ні своєю репутацією, ні своїми грішми. Тому це, безперечно, плюс санкційного режиму. 

Про недосконалість українських санкцій щодо Криму

В нас є національний санкційний режим, але хто його мониторить і хто є каральною рукою у випадку його порушення? Ми бачимо, що в апараті РНБО періодично готуються якісь оновлення до списку підсанкційних суб’єктів, але фактично це санкційний недоржим. І це стосується не тільки енергосектору. Передусім потрібна ефективна робота тієї ж СБУ, щоб виявляти, коли підсанкційний суб’єкт веде свою діяльність на нашій території та одночасно під якоюсь фірмою-прокладкою — на території, щодо якої діють санкції. Власне, це вже виглядає як насмішка над санкційними режимами з боку ЄС. 

Це питання не лише економіки, а й безпеки. Наприклад, США блокують будівництво  «Північного потоку-2» не тільки через власний комерційний інтерес. Коли німці спробували у серпні 2020 року американців підкупити, запропонувавши будівництво двох терміналів для американського скрапленого газу, в США відповіли: «Питання не в комерції. Комерційні питання регулює ринок. Питання у безпеці. Ми вважаємо цей проєкт «Північний потік-2», який ви підтримуєте, не виключно комерційним чи економічним, як ви разом з росіянами нам розповідаєте, це проєкт, який підриває безпеку Європи». 

Судно компанії Allseas укладає труби для газопроводу «Північний потік-2» Фото: picture alliance/dpa/B.Wusteneck

Повертаючись до Криму і санкцій. Ми повинні американцям підказувати, що діяльність Росії в окупованому Криму і навколо окупованого Криму, і в тому числі в енергетичному секторі, не є тільки протиправною з точки зору міжнародного права як окупація і незаконна спроба анексії. Вона ще й несе серйозну загрозу для безпеки в регіоні і для підриву американських інтересів у цьому регіоні. Бо так чи інакше, у цьому регіоні є три країни-члени НАТО, а США – лідер у цьому альянсі. Росія використовує енергетичну інфраструктуру, захоплену в Україні — мова про видобувні платформи у північно-західному секторі Чорного моря — а також збудований нею «Турецький потік» у військових цілях. На платформи встановлено обладнання явно воєнного призначення: радіолокаційні станції, а вздовж  вздовж коридору «Турецького потоку» — гідроакустичні системи. Росіяни цього навіть не заперечують. Це є використання цивільної інфраструктури у військових цілях. І в цьому контексті потрібно ставити питання про санкції щодо «Газпрому», від чого США поки що утримуються. Тому що Газпром дозволив установку обладнання подвійного призначення. Тут є де розгулятися, але потрібна відповідна активність з нашого боку.

Матеріал підготовлено в рамках спецпроекту «Як працюють «кримські санкції» Центру журналістських розслідувань у партнерстві з Центром прав людини ZMINA.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine