У Криму під загрозою знищення опинилась пам’ятка культурної спадщини національного значення – середньовічне місто-фортеця Ескі-Кермен, що знаходиться в Бахчисарайському районі і входить до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника і музею. Колишній регіонал, а тепер єдінорос Михайло Шеремета веде будівництво в охоронній зоні фортеці Ескі-Кермен, в печерах якої обладнано готельні номери його садиби – з унітазами і телевізором.
Руїни міста Ескі-Кермен внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культурної спадщини національного значення (охоронний номер 010089). У 2012 році Ескі-Кермен було включено до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, пам’ятка є кандидатом у номінації «Культурний ландшафт печерних міст Кримської Готії».
Після незаконного присвоєння Росією кримська пам’ятка занесена до Федерального переліку об’єктів культурної спадщини, але це ніяк не рятує середньовічне місто від знищення. Будівельні роботи ведуться в охоронній зоні пам’ятки, окупаційні органи «влади» Криму і російська поліція не бачать в тому порушень, голосів вчених та громадськості ніхто не чує і в розрахунок не бере. Як зупинити варварів? Ельміра Аблялімова-Чийгоз, членкиня Експертної мережі Кримської платформи та ексдиректорка Бахчисарайського історико-культурного музею-заповідника, розповідає про це в студії програми «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).
Валентина Самар: Пані Ельміро, через цю історію із забудовою Ескі-Кермен, яку оприлюднили кримські блогери, активісти й фермери з Красного маку, дуже багато людей пишуть в соцмережах у відчаї, бо не знають, яким чином зупинити це варварство. Чи є у вас бачення, в які двері стукати, яким чином зупинити знищення цієї пам’ятки, та й усіх інших, які є в Криму (про них ми також поговоримо)?
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Для людини, яка відчуває себе частиною певної території, культурна спадщина є тим, що апріорі має бути збережене. Коли людина не відчуває себе частиною тієї чи іншої території, вона використовує пам’ятку, визначне місце або об’єкт для збагачення. Безумовно, історія з Михайлом Шереметою – дуже довга історія, вона має давній початок – він отримав ділянку землі в 1999 році. В той період він очолював так званий Бахчисарайський курінь кримського козацтва. Практично кожен рік 3 травня у нас були конфлікти в Бахчисарайському районі. Уродженці села Ескі-Кермен щорічно влаштовували зустрічі, якраз заради того, щоб цю спадкоємність зберегти.
Валентина Самар: Це корінні жителі Ескі-Кермен чи їхні потомки. Є така традиція у кримських татар – щороку збиратися у своєму родовому селі.
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Так. І саме ці зустрічі були постійно конфліктними, бо пан Шеремета зі своїм козацтвом, Бахчисарайським куренем, поводилися досить нахабно: виганяли людей, не давали проводити зустрічі, пояснювали їм, що вони знаходяться на тій чи іншій території. Це все покривала СБУ на той період, покривала російська громада, яка активно підтримувала Шеремету. Наслідки цього ми бачимо зараз. І мені здається, що проблема саме в тому, що є споживацьке ставлення до території, коли ми не відчуваємо цінності тієї пам’ятки, поряд з якою живемо. Тому що нема зв’язку спадкоємності.
Валентина Самар: Я б додала до того ряду, що Ви назвали, конфліктні ситуації, пов’язані з земельними ділянками – як люди, які входили до одного козачого куреня, вже між собою конфліктували через цю землю, які були корупційні оборудки, які потім повторились вже після окупації. Ті ж самі люди, хто пішов на співпрацю з окупантами – отримали такий бонус. У Шеремети збільшилась земля у два рази, у його сина-прокурора також з’явилась земля. По суті, тепер Ескі-Кермен в облозі цих колоборантів. Пані Світлана Львова, яка була колись головою Красномакської сільської ради, а тепер вона заступниця міністра освіти Криму. І варто не забувати про роль російської православної церкви. Те, що ми бачимо – страшне: готельні номери в середньовічних печерах-келіях, це починалося ще з монахів, які там оселялися в тих монастирях… Я пам’ятаю наші розслідування про те, як вставляли металопластикові вікна в середньовічні пам’ятки археології.
Печерний комплекс середньовічного міста-фортеці Ескі-Кермен у Бахчисарайському районі Криму Фото: investigator.org.ua
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Так, це дійсно було. І Бахчисарайський заповідник того часу, за керівництва ще Євгена Петрова, постійно намагався знайти якийсь консенсус між російською православною церквою московського патріархату і монахами, які окупували ці середньовічні храми. Справді, були великі конфлікти, а проблема була в тому, що ця пам’ятка не мала чіткого земельного поділу, які саме об’єкти знаходяться в зоні пам’ятки, що знаходиться в охоронній території. І пан Шеремета ставив шлагбаум на проїжджій частині до пам’ятки і вимагав гроші.
Валентина Самар: Тепер він його знову поставив, але ми не чуємо тепер голосу Російської православної церкви – вона чомусь не протестує проти облаштування туристичного об’єкту з туалетом в печері на території фортеці, де знайдено багато залишків християнських храмів, побудованих ще візантійцями.
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Це нікого не хвилює, як і те, що це об’єкт національного значення, який в 2020 році був включений до реєстру пам’яток України, і що цей об’єкт був включений до номінаційного досьє «Культурний ландшафт печерних міст Кримської Готії» разом з іншими містами й фортецями.
Валентина Самар: Як рятувати Ескі-Кермен? Звертатися до ЮНЕСКО, у якісь міжнародні суди?
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Як на мене, в Україні необхідно розробити єдину логіку зовнішньої і внутрішньої політики стосовно об’єктів культурної спадщини. Ми маємо розробити ланцюжок дій влади:
1. Документування;
2. Кримінальне провадження;
3. Репарації.
Тут має бути залучений і Мінреінтеграції, і Міністерство культури і інформаційної політики, і МЗС. Бо ми дуже добре робимо гарні справи на зовнішньому напрямку, але всередині не робимо майже нічого. А те що робиться – робиться силами громадських організацій. Але ж це завдання держави. Цей ланцюжок: документування, моніторинг, кримінальне провадження і репарації для того, щоб люди несли відповідальність за те, що вони роблять. Інкорпорація норм міжнародного права, до якого ми постійно апелюємо, у національне законодавство, і законопроєкт №2689 щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, який зараз знаходиться на підписанні у Президента і який не відповідає сьогоднішнім викликам, особливо коли ми кажемо про захист об’єктів культурної спадщини.
До цього проєкту внесено багато контраверсійних пропозицій. Наприклад, вони кажуть про об’єкти посиленого захисту. Але в нас немає жодного об’єкту, включеного до списку посиленого захисту. Дуже слабо імплементовані норми міжнародного права. Другий протокол (до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року – ред.), який ми ратифікували зовсім недавно. Ратифікацією справа не завершується, треба імплементувати його, включати ці норми в національне законодавство і давати можливість слідчим органам заводити справи, створювати кейси, доказові бази і розкривати ці злочини. Тобто, дуже великий пласт роботи, і основна проблема в тому, що в нас права рука не знає, що робить ліва, і немає спільного шляху, куди ми рухаємось і що ми робимо в цьому напрямку.
Валентина Самар: Тобто, ви робите спроби якимось чином зкоординувати цю роботу. Я знаю, що ви багато чого робите, особливо по лінії ЮНЕСКО. Який головний модератор цієї справи має бути, для того щоб розпочати документування і перелік таких об’єктів?
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Я вважаю, що головною рушійною силою має бути Міністерство культури і інформаційної політики. Бо культурна спадщина – це прямі їх повноваження, якими вони мають займатися.
Ельміра Аблялімова-Чийгоз і Валентина Самар Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Там є люди, які цим готові займатися? З ким ви комунікуєте в Міністерстві культури?
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Ми багато з ким спілкуємось в Міністерстві культури, але поки що віз і нині там. Розумієте, на отриманих від вас матеріалах є ще один небезпечний момент, коли блогери зафіксували факт розграбування некрополя, ще навіть недослідженого могильника. Про таке ми мало говоримо. Це те, що називається «чорною археологією». Мої друзі зі спілки археологів України не люблять цей термін, тому що не буває «білої» чи «чорної» археології. Адже археологія – це наука. А те, що ми бачимо – незаконне вилучення і привласнення археологічних артефактів, що вилучаються приватними особами. Це великий пласт, про який ми мало говоримо, адже кримські артефакти мають великий попит на чорному ринку. Тому що в Криму були культури, що не мають аналогів по всьому світу.
Валентина Самар: Чи можна Росію в цілому назвати «чорним археологом», враховуючи, що вона без дозволу України проводить в Криму великомасштабні археологічні розкопки, пов’язані з швидким будівництвом траси Таврида, вивозить ці артефакти з території Криму, скоюючи воєнний злочин? Але ніяких рішучих дій в цьому напрямку Україна також не здійснює. Як нема переліку об’єктів, які знищуються, так нема і переліку того, що вивезли.
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Так, немає. І дійсно, ми можемо так назвати Росію. Вона є порушником міжнародного гуманітарного права в сфері культурної спадщини. Вона вчиняє майже всі порушення, перелік яких визначений в конвенціях і міжнародних договорах. Незаконні археологічні роботи? Вона їх проводить. І масштаб їх колосальний. Переміщення музейних предметів вона також проводить. Видозмінення об’єктів, в результаті чого втрачається їх оригінальність та автентичність, привласнення об’єктів, закладів культури – це все факти, які ми зараз спостерігаємо в Криму.
Валентина Самар: Кримська платформа багатьом дала сподівання на координацію роботи міжнародної спільноти стосовно Криму. Водночас, це буде штовхати в спину українську владу для того щоб імплементувати міжнародне право в українське законодавство, щоб піднятись до одного рівня з партнерами і діяти більш скоординовано. Чи бачите ви якусь перспективу в справі збереження і порятунку культурної спадщини Криму?
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Дійсно, Кримська платформа пройшла, саміт пройшов. Ми збиралися експертною мережею Кримської платформи, багато про що говорили, планували… Але, як на мене, в Україні зараз дуже багато інших викликів. І тема Криму так чи інакше відходить на другий план. В мене немає дуже оптимістичних сподівань. Але все, що ми можемо робити зараз для Криму – ми маємо робити. Можемо змушувати центральні органи виконавчої влади теж виконувати їх прямі повноваження і обов’язки. Я сподіваюсь, що в 2022 році в нас будуть плани і дії, які зможуть наблизити питання деокупації Криму до хоч якоїсь межі.
Валентина Самар: Ми з вами входимо в експертну мережу Кримської платформи, ми планували на 2022 рік певні заходи спільно з МЗС, спільно з міжнародними колегами й експертами. Що ви планували?
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Ми плануємо в наступному році зробити дорожню карту захисту об’єктів культурної спадщини. Задля того, щоб зробити синергію центральних органів виконавчої влади, через призму їх повноважень, об’єднати їх зусилля для створення системи захисту об’єктів культурної спадщини. В січні ми плануємо провести панельну міжнародну дискусію з цього питання з залученням міжнародних експертів. Я сподіваюсь, що центральні органи виконавчої влади і їх представники також візьмуть участь у цій дискусії, і вона не буде експертною «бульбашкою» для тих, хто має рухати цю справу. Окрім того, ми запускаємо сайт. Це нова, поки що сира ініціатива, але я сподіваюсь, що вона буде хорошим початком великої роботи. Сайт називається «Культурна спадщина Криму», там ми будемо збирати всю інформацію, якою володіємо стосовно об’єктів культурної спадщини і стану їх захисту.
