Ціла низка російських компаній, що причетні до анексії та подальшої окупації Криму, не потрапила до українського списку юридичних осіб, щодо яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції). До санкційного списку США – потрапила, а до українського – ні. Чому? Саме це запитання Центр журналістських розслідувань поставив у запитах до Ради національної безпеки і оборони та Адміністрації президента України, які, власне, й несуть відповідальність за санкційну політику української держави.
До запитання додавався й перелік «загублених» російських компаній, а також прохання пояснити, за якими критеріями відбираються юридичні особи для застосування до них санкцій.
Ось ці компанії:
– ООО «СГМ-Мост»
– ООО «Коксохимтранс»
– ООО «УК Совфрахт»
– ПАО «Совфрахт»
– ЗАО «Совмортранс»
– ООО «СМТ-К»
– ООО «Солид»
– ООО «Росхимтрейд»
– ПАО «Силовые машины»
– ООО «Крымская первая страховая компания»
– АО «Русал»
– ООО «Русал Норильск»
– ПАО «ГАЗ»
– ООО «Управляющая компания Агрохолдинг Кубань»
– ООО «Конкорд Менеджмент и Консалтинг»
– ООО «Конкорд кейтеринг»
– компанії Інвестиційної групи Volga Group
– компанії зі складу АО «Стройтрансгаз»
Першим на запит відповів Апарат РНБО, цілком слушно пославшись на статтю 5 Закону України «Про санкції»: «Рада національної безпеки і оборони України розглядає питання щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виключно на підставі пропозицій Верховної Ради України, президента України, Кабінета міністрів України, Національного банку України та Служби безпеки України”.
Також в РНБО повідомили, що 10 липня, тобто за два дні до надходження нашого запиту, за результатами засідання Ради нацбезпеки та оборони «доручено Кабінету міністрів України разом зі Службою безпеки України та за участю Національного банку України подати на розгляд РНБО України пропозиції щодо розширення персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно фізишних та юридичних осіб Російської Федерації, з урахуванням відповідних рішень, прийнятих міністерством фінансів США та Радою ЄС».
Більше того, є вірогідність, що під час розробки цих пропозицій буде враховано й інформацію з запиту Центру журналістських розслідувань: «За дорученням Секретаря РНБО надана вами інформація була направлена для розгляду і належного реагування до Кабінету міністрів України та Служби безпеки України», – сказано у відповіді Апарату РНБО.
Наступною надійшла відповідь з Адміністрації президента. В АП просто переслали запит до РНБО, процитувавши у довільній формі ту ж таки ст. 5 Закону України “Про санкції” та пославшись на порядок підготовки санкційних пропозицій Кабміну:
«Порядок підготовки пропозицій Кабінету міністрів України щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 30 листопада 2016 року №888.
З урахуванням викладеного, та відповідно до пункту 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації Ваш запит надіслано для розгляду до Ради національної безпеки і оборони України», – сказано у відповіді АП на запит.
Цю відповідь аж ніяк не можна вважати задовільною, бо стаття 5 прямо вказує, що президент України подає до РНБО пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій, а РНБО розглядає це питання виключно на підставі поданих пропозицій. Тобто, відповідальність за відсутність в українському санкційному списку низки російських компаній несе не РНБО, а саме президент України. Отже, АП мала б відповідати по суті, а не перенаправляти запити до іншої структури.
Надала відповідь і Служба безпеки України, до якої РНБО переслала наш запит. Та чи можна вважати таке реагування належним?
Перш за все, СБУ також нагадала зміст ст. 5 Закону України “Про санкції”, та докупи – ще кілька статей того ж закону:
«Відповідно до п.1 ст.1 Закону при підготовці пропозицій щодо застосування санкцій Служба безпеки України діє з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичної діяльності. Згідно п.2 ст.3 Закону застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності».
По суті ж запиту СБУ повідомила наступне:
«СБ України до РНБО України надіслані пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних та юридичних осіб, включених до списку OFAC міністерства фінансів США, як були враховані РНБО України під час підготовки рішень від 02.05.2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (уведено в дію Указом президента України від 14.05.2018 року №126/2018) та від 21.06.2018 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (уведено в дію Указом президента України від 21.06.2018 року №176/2018)».
Виходячи з відповіді Служби безпеки, можна дійти висновку, що перелічені в запиті російські компанії СБУ до РНБО для застосування санкцій не надавала. Бо усі пропозиції СБУ РНБО врахувала, а “загублених” компаній там немає.
Отже, головне запитання “чому” залишилось без відповіді. Бо Центр журналістських розслідувань не лише хотів переконатися, що СБУ не подавала ці компанії на включення до санкційного списку, а й сподівався отримати інформацію щодо причин, через які СБУ цього не зробила. Може, вона “загубила” ті компанії з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України та протидії терористичної діяльності? Чи може, застосування санкцій щодо тих компаній протирічить принципам законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності?
На жаль, змістовної відповіді немає. І допоки державні структури уникатимуть відповідальності за неналежне реагування на участь російських компаній в окупації та анексії Криму, санкційну політику держави можна вважати «антисанкційною».
