Санкції РНБО. Коли кількість не переходить у якість

Євген Лешан, Центр журналістських розслідувань

Переліки фізичних та юридичних осіб, щодо яких Рада національної безпеки та оборони запровадила санкції через порушення суверенітету та територіальної цілісності України, поповнилися сотнями фігурантів - 19 березня президент Петро Порошенко підписав відповідний Указ.

Це тішить, бо про значну частину цих «новеньких» Центр журналістських розслідувань писав ще влітку минулого року, коли були опубліковані попередні редакції переліків. Тоді ми порівняли санкційні списки РНБО і міністерства фінансів США (OFAC), де знайшли чимало персон і компаній, що були напряму причетні до окупації Криму, і яких дивним чином оминули українські санкції.

Будівництво Керченського мосту Фото: most.life

Серед них були компанії, що перевозили з Росії до Криму військових та бойову техніку для захоплення півострова, а пізніше – цивільних та вантажі, що сприяли закріпленню російської окупації півострова. Починаючи з 2014 року США застосовували серйозні санкції до російських урядовців і олігархів та  їхніх бізнесів. Пізніше до переліку OFAC додалися компанії, що були задіяні на незаконному будівництві Керченського мосту. Але їх не бачили у Києві. 

За півтора тижні до виборів президента розвиднилось.  Санкції РНБО спробували синхронізувати із західними. Фактично усі досі «загублені» РНБО фізичні та юридичні особи, на яких вказувало і дослідження Центру журналістських розслідувань, внесені до нових санкційних списків.
Крім того, як повідомляє міністерство з питань тимчасово окупованих територій, нові санкції були застосовані до:

– 23 фізичних осіб, які були залучені до проведення незаконних археологічних робіт на об’єктах культурної спадщини чи взяли участь у заходах, спрямованих на легітимізацію незаконної окупації АР Крим та м. Севастополь;
– російських підприємств та підприємств з країн Європи, що забезпечують діяльність ТОВ «Титанові інвестиції» в м. Армянськ;
– 14 юридичних осіб, залучених до постачання матеріалів, обладнання та послуг для заводів оборонно-промислового комплексу РФ на тимчасово окупованих територіях.

Вид на завод «Кримський титан» з боку Херсонщини, березень 2018 року Фото: investigator.org.ua

То чи можна вважати, що РНБО, СБУ, Кабінет міністрів та Національний банк України виправились і тепер працюють по-новому? На жаль, ні.

Ми дорікали державним органам України, що уповноважені подавати пропозиції щодо застосування спеціальних обмежувальних заходів (санкцій), не лише тим, що якісь конкретні персони та компанії не потрапили до санкційного переліку. Претензія була у відсутності системної державної санкційної політики – тоді як така політика повинна існувати у країні, для якої санкції є важливим інструментом подолання російської агресії та відновлення територіальної цілісності України.

І тут питання не лише у недолугості та некомпетентності органів влади. Власне, робота зі збирання та сортування даних щодо фізичних та юридичних осіб, щодо яких мають застосовуватися санкції, не є захмарно складною чи такою, на виконання якої треба п’ять років. Але з моменту окупації минуло саме п’ять років. І особи, причетні до цієї російської авантюри, завдяки неквапливості українських чиновників отримали достатньо часу, щоб врятувати свій бізнес та активи від українських санкцій.

Наприклад, російський мільярдер Олексій Мордашов у 2017 році продав ПАО «Дніпрометиз», хоча ще з 2016 року його активи були заблоковані через внесення олігарха до санкційного списку.  Тоді ж іще один російський олігарх – Олег Дерипаска продав «Миколаївський глиноземний завод» і три інші українські компанії, які контролювала його корпорація «РусАл». Група VS Energy росіян Олександра Бабакова (віце-спікера тієї Госдуми , що «узаконила» окупацію Криму), Євгенія Гінера та Михайла Воєводіна продала свої частки в АТ «Одесаобленерго» і ПАТ «Київобленерго» групі ДТЕК Ріната Ахметова.

Залізничний пором «Анненков» порт «Крим» (Керч), 7 липня 2018 р Фото: kerch.fm

І навіть не важливо, чи були ці персони та ці активи під санкціями на момент продажу. Бо сам закон «Про санкції» не дає процедури, за якою виконуються обмежувальні заходи  – блокування активів, обмеження торговельних операцій,  запобігання виведенню капіталів за межі України, не визначає центральний орган влади, відповідальний за застосування цих заходів, який повинен вести моніторинги дотримання санкцій та активів, що під нах втрапили.  Тобто, дієвість самого закону є вкрай обмеженою. Українські санкційні переліки мало чим відрізняються від інтернет-дошки ганьби.

Ті ж «десять пакетів» подань до РНБО від МінТОТ, про затвердження яких радісно пише у соцмережі співробітник міністерства Сергій Мокренюк, були подані не вчора.  Скільки ходило по інстанціям подання на російських археологів – з урахуванням складної бюрократичної процедури узгодження таких документів? Виходить на те, що в АП чи РНБО їх накопичували, щоб видати разом у фіналі виборчої кампанії?

Про секторальні санкції, які могли б бути дієвим інструментом боротьби з економічною складовою російської агресії, годі й згадувати – вони відсутні як явище.

Отже, системних змін у санкційній політиці чинної влади немає. Але бодай ці нові переліки можна було скласти пристойно? Ні, обидва додатки до Указу – фізичних та юридичних осіб – виглядають так, наче складалися поспіхом, без грунтовного вивчення  фігурантів. Про це свідчить, зокрема, і те, що, як мінімум, три компанії в переліку вказані двічі.

Будівництво Керченського мосту на острові Коса Тузла Фото: most.life

Наприклад, ТОВ «СГМ-Мост», що відігравала ключову роль у будівництві Керченського мосту, зазначене у пунктах 9 та 249 переліку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції). В обох випадках вказаний один податковий номер (ІПН),  але різні адреси – стара (м. Москва, вул. Неверовського, будинок 10, будівля 3) та чинна ( Москва, вул. Барклая, буд. 6, будова 7).

Така ж історія з АТ «Совмортранс» – пункти 244 та 261 у додатку до рішення РНБО, ІПН 7707084150, одна назва, але в одному випадку вказана лише  юридична адреса (Москва, вул. Довгоруковська, 9, каб. 402), а в іншому –  фактична (Москва, провул. Рахмановський, 4, корп. 1). До речі, згідно з російськими реєстрами, компанія має іншу юридичну адресу – Москва, Селезньовська вулиця, будинок 11а будова 1, приміщення 32.

Під пунктами 213 і 240 переліку РНБО позначені компанії, російські назви яких повністю ідентичні – «Управляющая компания «Совфрахт», ІПН теж однаковий – 7707283483. Ця компанія перевозила до Криму російських військових і техніку, а потім її ж поромами до окупованого Севастополя доправили сумнозвісні турбіни компанії Siemens.

Є питання і до переліку фізичних осіб – наприклад, Володимир Якунін (пункт 801) у переліку позначений як голова правління ВАТ «Російські залізниці». Однак Якунін з серпня 2015 року залишив цю посаду, а наразі він – до речі, колишній співробітник радянської зовнішньої розвідки – є засновником форпосту російського впливу в Німеччині – так званого Дослідницького інституту «Діалог цивілізацій».

Отже, черговий указ про введення санкцій підписаний Петром Порошенком у фіналі президентської кампанії та напередодні міні-саміту ЄС –  чи так співпало? Навряд.

Але кількістю фігурантів санкційних переліків не повернути часу та можливостей, які втрачені через неефективну санкційну політику нинішньої влади в особі голови РНБО і «головного дипломата» Порошенка.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine
Перейти до панелі інструментів